Знищення рожевої плями

Я пам’ятаю свою першу поїздку за кордон, ніби це сталося вчора. Тоді Україна не була частиною безвізової угоди з ЄС, тому на кордоні були величезні черги, і перед запланованою поїздкою доводилося отримати візу. Не було біометричних паспортів, щоб мати всі важливі дані під рукою. Доводилося подавати всі особисті дані знову і знову, що робило весь процес докучливим та затратним.
Також важливо згадати, що тоді ніхто не міг сказати, у якому напрямку рухатиметься Україна. На Схід чи на Захід? До ЄС чи до Східного партнерства? Була невизначеність у документах і в головах людей, що створювало тривожну атмосферу.
Тоді було більше запитань, ніж відповідей. Навіть після Помаранчевої революції Україна не отримала чіткого вектора розвитку. З точки зору українського громадянина одна річ була певною: «Україна – демократична країна, що розвивається. Ця країна має багату історію та культуру. Вона розташована в центрі європейського континенту». Безумовно, впевненість у власному існуванні була і в моїй свідомості. Я міг без сумнівів сказати, де я живу, якою мовою розмовляю та до якої національності належу. Я взяв свої знання з собою у поїздку за кордон.
Неприємні посмішки працівників іноземного консульства, російськомовний посол іноземної держави й безліч образливих зауважень змусили мене сумніватися в тому, чи справді люди знають Україну, чи мова та культура моєї країни достатньо помітні для інших. Інформація про українське була недоступною для більшості європейців чи американців.
Я намагався провести ціле польове дослідження української «рожевої плями», але відповідь досить проста. Якщо взяти мапи чи книги, надруковані на Заході в період Холодної війни, ми побачимо велику рожеву пляму від східного кордону Польської народної республіки до західного кордону Японії. Немає особливих знаків чи пояснень: або СРСР, або Росія. Більш як 30 років тому Радянський Союз розпався. І багато великих націй пробили собі шлях до незалежності та демократії. Однак рожева пляма залишається у свідомості західних людей.
Як ви можете здогадатися, я отримав візу у свій яскраво-синій дитячий паспорт, щоб міг перетнути кордон із законними опікунами. Це був цілком новий світ, який не визнавав ані мого існування, ані існування моєї батьківщини. Дивно, чи не так?
З того часу минуло більш як чортова дюжина років. Я отримав багато нових віз, посли почали говорити українською, а географічний вигляд України став більш знайомим для більшості людей. Усі ці випадки були поза полем зору, лише цифри без душі, їм бракувало особистої історії.
Прокляття рожевої плями не давало Україні рухатися вперед. СРСР завжди був позначений огидним блідо-рожевим кольором на мапі світу країнами Західного блоку. Це була велика пляма на глобусі, яка була зведена до найпростіших описів: російська культура, російська країна, росіяни. Я вивчив це напам’ять під час своїх тривалих музейних прогулянок. Оскільки це було легко, то воно формувало свідомість поколінь із початку 50-х років і наступних поколінь.
Мені дуже заважало те, що для початку вивчення України та її унікальної ідентичності деяким західнякам потрібно було впасти в шок від російських бомб, які вбили десятки тисяч українських цивільних осіб. Російсько-українська війна стала найкращою рекламною кампанією в історії для української культури, змушуючи людей поставити під сумнів рожеву пляму та усвідомити існування й важливість цієї незалежної нації.

Данило Полілуев-Шмідт, IWEK e.V.