Заморожені конфлікти і хижа миротворчість – інструменти відновлення Радянського Союзу

Грузія, Придністров’я, Крим і Донбас – це лише деякі території, за рахунок яких Росія відновлює СРСР. Окупанти і колабораціоністи не дають можливості населенню цих регіонів розвиватися. Хижа миротворчість там, само собою, не привела до миру. Якщо мир не є метою, то що є? Чому Росія продовжує заморожувати конфлікти? Чого хоче Росія і Путін зокрема?

Кремль вже давно використовує тверду і м’яку тактику анексії, щоб відновити територію колишнього Союзу. Можна назвати як мінімум декілька воєнних конфліктів, які без підтримки Кремлем однієї зі сторін, не перетворилися б у заморожені.

1. Придністровський конфлікт. Якщо б Росія виконала взяті на себе під час Стамбульського саміту ОБСЄ 1999 року зобов’язання і вивела свою 14-ту армію з території Молдови до 2001року, «конфлікт» вже давно був би врегульований.
2. Нагірний Карабах. Без підтримки Росією Вірменії, конфлікт не набув би статусу замороженого.
3. Грузія. У 2008 році Росія провела військову повітряну, наземну і морську інтервенцію в Грузію, а потім підсилила свої позиції кібератаками і кампаніями «впливу. З того часу 20% грузинської міжнародно-визнаної території знаходиться під військовою окупацією Росії.

Що стосується України, то «конфлікт» тут рано класифікувати як «заморожений», та й взагалі називати його «конфліктом» не пасує. Тут щомісяця гинуть українські військові від рук окупанта й російської зброї.

З 2014 року саме на українському напрямку Кремль використовує значний арсенал гібридних воєн. Росія не тільки застосовує збройну агресію, але й вдалася до комплексу економічних, енергетичних, інформаційних засобів розхитування країни зсередини.

Проти України використовують інформаційні диверсії, шпигунство, дискредитацію державних структур, підтримку деструктивних сил. Такі масштабні дії направлені на блокування проєвропейського курсу України та недопущення її інтеграції до ЄС і НАТО. А також  створення та утримання під управлінням РФ внутрішньополітичної кризи в Україні на фоні послаблення економіки та повернення у сферу впливу Росії. Крім того, руйнування української державності має на меті показати своїм громадянам катастрофічні наслідки будь-якої протестної активності.

Білоруське питання

Сьогодні Владімір Путін використовує комбінацію з війни й окупації в Україні, і в той же ж час застосовує м’яку тактику анексії без окупації у Білорусі. Перші кроки такої анексії Путін називає «тіснішою інтеграцією». Однак така інтеграція з Москвою завжди означає менше свободи і більше можливостей для російського впливу.

Наразі тиск Росії на Білорусь має тотальний характер з огляду на залежність Білорусі від РФ практично у всіх сферах: від політичної й економічної до військової й енергетичної. Тому Путін змушує Лукашенка погодитись на створення Союзної Держави Росії і Білорусі.

Нещодавно під впливом керманича РФ, президент Білорусі зробив різкі заяви проти України під час своєї пресконференції. Він погрожував “поставити на коліна” Україну, прикриваючись Путіним, та заявив про “підготовку в Україні бойовиків для Білорусі”. Фейками про зовнішні загрози державності Білорусі з боку України та інших західних держав Лукашенко намагається виправдати свої репресивні методи і обмеження  прав і свобод громадян Білорусі.

Однак якщо Росія отримає повний контроль над Білоруссю, це стане безпосередньою загрозою для України. Адже пів країни буде оточено силами Російської Федерації, і російські військові перебуватимуть у Білорусі, в окупованому Росією Криму, на Донбасі, а також в Придністров’ї.

«Повернути» Україну

Мета Владіміра Путіна – повернення України під вплив РФ, її поступова реінтеграція до російських пострадянських структур. Адже існування сучасної України Путін сприймає як проєкт «анти-Росії». І стверджує у своїй статті про Україну, що російська влада ніколи не допустить, щоб «наші історичні території і близьких для нас людей, які проживають там, використовували проти Росії».

Тези Путіна повторюють радянські шкільні підручники з історії, однак спеціалісти з протидії дезінформації радять більш детально аналізувати це «послання». Адже воно має свою мету та аудиторію і навіть став обов`язковим до вивчення у російській армії.

Російський президент неодноразово називав розпад Радянського Союзу в 1991-му році найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. “Насамперед треба визнати, і я про це говорив раніше, що розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою сторіччя. А для російського народу це стало справжньою драмою. Десятки мільйонів наших громадян і співвітчизників опинилися за межами Російської Федерації”, – вважає Путін.

Він  використав у своєму «посланні» чимало відомих пропагандистських наративів: «Сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи. Ми знаємо і пам’ятаємо, що значною мірою вона створювалася за рахунок історичної Росії. Досить порівняти, які землі возз’єдналися з російською державою в XVII столітті і з якими територіями УРСР вийшла зі складу Радянського Союзу».

У статті Путіна викривлена  історія використана як ще одна зброя проти України у гібридній війні. У ній йдеться про те, як вплинути на порядок денний в Україні, змінити важливі акценти на другорядні та беззмістовні питання.

Висновки: не розпалюйте апетити Росії

Росія продовжує намагатися розширити свої кордони. Всі попередні конфлікти – це прораховані Путіним дії на те, щоб «не відпускати» Україну, Грузію, Білорусь та Молдову, а при можливості, ще й Вірменію та Азербайджан на свободу. Європейці мали б задати собі питання: наскільки мудро закривати очі на дії Путіна? Яка його справжня мета?

Адже російсько-українська гібридна війна не є локальним, периферійним конфліктом. Агресія Кремля несе не лише загрозу державності України, її суверенітету, а й єдності ЄС, загалом політичному устрою Європи. Москва вже не перший рік намагається дискредитувати базові європейські цінності, дезорієнтувати громадську думку, сформувати впливове проросійське лобі в європейському істеблішменті.

А захоплення території України президент Росії розглядає як плацдарм для геополітичного наступу на Центрально-Східну Європу. Путін хоче зміни балансу сил на користь Росії та перегляду результатів холодної війни. Росія прагне бути “світовою державою”, головної домінантною силою, здатною керувати глобальними світовими процесами. Якщо
«колективний Захід» залишать Україну сам на сам з агресором, це лише розпалить апетити путінської Росії, розширить їх до країн Балтії, і можливо, наступними вона захоче “поглинути” й вас.

Марта Барандій, головна редакторка журналу «Огляд Україна Брюссель»