Західні голуби миру як корисні ідіоти для режиму Путіна

Що може бути спільного у лівих європейських партій та неурядових організацій із кривавим диктаторським, тиранічним, мілітаристським режимом сучасної Росії? На перший погляд – насправді нічого. Ці партії та неурядові організації виступають за права людини, а, згідно зі звітами Amnesty International, у Росії із правами людини тугенько і свобода слова справді відсутня. Ці організації також виступають за права ЛГБТ-спільноти, у той час, як Путін є відвертим гомофобом. Те, що відбувається, наприклад, в окупованій Росією Ічкерії з негетеросексуальними людьми, є чистим жахом і заслуговує цілком окремої статті.

Миролюбні партії та ГО виступають за права робітників, перерозподіл багатства та чесну торгівлю, проте в Росії лише невелика кількість привілейованих людей живуть у відносно задовільних умовах. Майже половина національного багатства Росії у 2020 році належала лише 1% населення.

І все ж є щось, що об’єднує режим Путіна та європейських «голубів миру» – бажання, щоб Україна була роззброєна у війні, яку розв’язала проти неї Росія.

Примітивний наратив, що «війна – це погано, тому і зброя – це погано» насправді зовсім не працює, коли ти в позиції захисту свого народу на своїх же територіях від монстрів, які ґвалтують 6-місячних дітей. Але, на жаль, ці нюанси не видно тим, кому власний німб засліплює очі, як-от Грінпісу. Мені це видається безмежною наївністю людей, які майже століття не бачили війни на своїх територіях, людей, чиє існування ніколи не було під загрозою, та особливо людей, яким ніколи не доводилося жити під російською окупацією.

Мене абсолютно не дивує, що країни, які найбільше підтримують Україну, окрім Великобританії та США, – це переважно держави, які пережили російську окупацію: Латвія, Литва, Естонія, Польща, Чехія. Вони із власного досвіду знають, що передбачає російське панування. Заклик до України припинити вогонь і відмовитися від окупованих територій із боку західних підтакувачів Росії, як-от Verde vxw, є не що інше, як заклик до України дозволити депортувати, вбивати, ґвалтувати та грабувати частину своїх громадян. Це заклик відмовитися від тих українців, які вкотре і вкотре доводять, що вони не хочуть мати нічого спільного з Росією, як, приміром, наші хоробрі херсонці, які досі продовжують протестувати проти російської окупації.

Це ясно, як білий день, що переслідування українців не припинилися б, якби Росія змогла зберегти за собою окуповані території. Виключно тому, що мета росіян – не Херсон чи Донбас, їхня мета – «розв’язати українське питання», і я тут цитую Путіна у його відеозверненні 21 лютого. Він відкрито говорить на всіх платформах, які йому доступні, що Україна – недодержава й українці не повинні існувати як нація. Терористичне угрупування під назвою «Росія» є справді спадкоємицею Радянського Союзу, а з ним в українців є гіркий досвід протягом понад сімдесяти років. Від 7 до 10 мільйонів українців загинуло від спричиненого радянською владою голодомору, як засвідчує спільна заява до ООН за підписом 25 країн у 2003 році. Також сотні тисяч українців, серед яких еліта нашого суспільства, були депортовані до Сибіру протягом усього існування Радянського Союзу. Усе це в так званий мирний час, дорогий Грінпісе! Війни між Радянським Союзом та Україною не було, коли відбувалися ці жахи. Природно, що Україна зробить усе можливе, щоби знову не проходити через російську окупацію. А всіх цих високочолих Макронів я хочу запитати тільки, яку частину Франції вони віддали б Росії, щоби «зберегти обличчя Путіна» й «досягти миру»?

Ще одна причина, чому Латвія, Литва, Естонія, Польща, Чехія та Словаччина роблять усе можливе, щоб підтримати Україну в цій війні, полягає в наступному: тактика умиротворення з кровожерливим, ненависним та імперіалістичним режимом не працює. І вищеперелічені країни усвідомлюють краще, ніж м’який миролюбний Захід, хто стане наступною ціллю російської агресії, за умови, що Росія виграє війну в Україні. Уся ідентичність росіян (так, звичайних людей) полягає в ідеї, що Росія – велика імперія, яка потребує розширення, а всі навколо – вороги. Техніки умиротворення, запропоновані деякими західними політиками, – це просто анекдот для Путіна. Тиранічна Росія розуміє лише силу, а відсутність потужного і згуртованого опору слугує зеленим світлом для того, щоби Путін ішов далі. Однак не варто вірити мені на слово, ось список загарбницьких і дестабілізуючих воєн, які Росія розпалювала протягом 30 років свого існування за межами Радянського Союзу:

• 1992-1993 – Росія окупувала Придністров’я;
• 1992-1993 – Росія спровокувала абхазьку війну;
• 1994-1996 – перша російсько-чеченська війна;
• 1999-2009 – друга російсько-чеченська війна;
• 2008 – російсько-грузинська війна;
• 2015 – вторгнення Росії в Сирію;
• 2014 – анексія Криму й окупація частини Донецької та Луганської областей;
• 2022 – повномасштабна війна з Україною.

Закономірність тут очевидна: Росія зовсім не зацікавлена в мирі. Мир і стабільність у сусідніх країнах лише чітко вказують громадянам РФ, що вони живуть у злиденній країні, яка не зацікавлена в соціальному чи економічному розвитку. Я дуже хотіла би, щоб науковці лівого спрямування, як-от Ідесбальд Годдіріс і Том Зауер, а також пацифістські партії по всій Європі та профспілки зрозуміли, що в принципі немає території, якої було б достатньо для того, щоби Росія припинила вторгнення в інші країни. Адже їхня справжня мета полягає не в захопленні того чи іншого клаптика землі, Росія і так найбільша країна на карті світу. Її істинна мета – дестабілізація демократичного світу та промивання мізків власному населенню за допомогою нібито воєнних перемог (бо окрім цього пишатися росіянам, власне, нічим).

І знову ж таки, вам не потрібно вірити мені лише на слово. Рамзан Кадиров нещодавно заявив у своєму Instagram: «З Україною вже все зрозуміло, тепер нове відкрите питання – Польща».

На російському державному телебаченні часто показують, як російська ядерна ракета Сармат знищує Великобританію:

Численні погрози були відкрито озвучені країнам Балтії, Фінляндії та Швеції як російськими телепропагандистами, так і високопосадовцями типу Лаврова та Медведєва.

І наостанок хочу наголосити, що багато західних політиків та організацій досі не розглядають Україну як агента, суб’єкта, а не об’єкта у цій війні. Усі ті дискусії про те, що ми спостерігаємо конфлікт між Росією і США або Росією й НАТО, лише підживлюють російську пропаганду. Між кордонами Росії та США на півночі, недалеко від Аляски, усього 4 кілометри. Якби Росія хотіла справді протистояти США, то, можливо, вона б відправила свою армію тим шляхом?

Важливо також наголосити, що немає жодних інших сторін, відповідальних за цю війну, окрім Росії. Війна була спричинена неспровокованою російською агресією в Україні. Розширення НАТО на схід як casus belli є слабким аргументом, адже НАТО не зробило Україну своїм членом проти її волі. Україна демократичним шляхом обрала свій курс розвитку на ЄС і НАТО. Росія до цього процесу не має жодного стосунку, а тим паче права вето. Будь-яка інша інтерпретація – це не що інше, як віктімблеймінг (звинувачення жертви). То я хотіла б уточнити у тих, хто звинувачує НАТО у війні в Україні: чи звинувачують вони також жертву зґвалтування в тому, що вона гуляла з іншим, коли на неї напали? А може, Україна просто була в надто короткій спідниці?

Леся Магас – волонтерка Promote Ukraine