EN
FR
DEУкраїнський інститут представив результати дослідження в рамках комплексного проекту щодо вивчення сприйняття України за кордоном. Проєкт вперше досліджує ставлення та очікування іноземних аудиторій до України, її культури та можливостей співпраці, їхню обізнаність із сучасною культурою і культурною спадщиною України.
«Ми концентрувалися на думках експертів, представників дипломатичного корпусу, лідерів громадської думки для того, щоб зрозуміти, яке враження складається про Україну за кордоном. Дослідження підтвердило, що ми в певній мірі переоцінюємо впізнаваність українських персоналій та явищ у світі. Експерти не знають ні про Лесю Українку, ні про Тараса Шевченка, ні про українських сучасних митців», – сказав Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту.
Еміне Джапарова, перша заступниця Міністра закордонних справ України, пояснила, чому першими представленими країнами в рамках проекту стали Японія, Туреччина і США. «Потрібен рух в сторону Азії. Японія потужна держава і регіональний лідер. Ці дані будуть для нас потужним джерелом інформації, щоб закрити прогалини, які є у сприйнятті України Японією. Туреччина – стратегічний партнер і цікава в контексті Чорноморської безпеки і окупації Криму. Контакти з цією країною вже встановлені на дуже високому рівні. Щодо США – ми виходимо в нову фазу відносин і нам необхідно простежити настрої всередині країни», – деталізувала вона.
За словами Еміне Джапарової, необхідно напрацьовувати позитивні характеристики і риси, з якими Україна буде асоціюватися, а також шукати сильний наратив – Україна як країна, яка попри зовнішню агресію рухається до розвитку.
Україна і Японія
Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії, розповів, що коли про Україну не знають за кордоном – це не завжди провина України. Японці дуже японоцентричні, вважають свою країну дуже самодостатньою і для того, щоб меседж дійшов – він має бути по-перше японською мовою.
Сергій Герасимчук, директор програми Регіональних ініціатив та сусідства зазначив, що частіше Україну сприймають через російський контекст і співвідносять з Росією. Серед основних причин – мова (японці частіше знають тільки російську і читають російські медіа) та те, що фахівці керуються знаннями про Україну які дісталися від СРСР, а багато українського вважають російським (наприклад борщ). З 2014 року Україна відома як країна, яка протистоїть Росії, а для багатьох це означає, що там небезпечно. Україна асоціюється з Чорнобилем і при цьому присутня певна емпатія та розуміння, що це може статися в будь-якій країні після кейсу Фукусіми.
Японці знають українських народних виконавців та музикантів, українських дизайнерів та національний одяг, знайомі з феноменом козаків і асоціюють їх з самураями.
«Японія ще з минулих часів мала до України більш політичний інтерес. Зі свого боку в України завжди був більш культурно-дослідницький інтерес. Тобто підходи відрізнялися. Щодо пересічних японців – японське суспільство дуже аполітичне. Наше завдання – перенести фокус Японії з політичних на культурні питання. Ми повинні просувати імідж України як продвинутої держави. Говорити про туристичний потенціал, їжу, культуру», – пояснила Віолетта Удовік, друга секретарка з культурно-гуманітарного співробітництва Посольства України в Японії.
Україна і Туреччина
Євгенія Габер, радниця прем’єр-міністра України, говорить, що Україна сприймається в Туреччині як безпроблемна країна. Проте, все одно про Україну в Туреччині знають дуже мало. За її словами, це не пов’язано з неефективною роботою Посольства, дипломатичних та культурних інституцій. Причина полягає в тому, що Україна історично не була самостійним повноцінним партнером Туреччини в минулому. «Можна говорити про невикористаний потенціал України в плані культурної співпраці. Україна не сприймається самостійно, бо завжди відносини України та Туреччини будувалися через призму третіх країн – Росії і не тільки», – розповіла Євгенія Габер.
З 2014 року про Україну та Росію в Туреччині говорять не як про братські народи, а як відмінні народи, відмінні країни. Україна у порівнянні з Росією представляється як ліберальна, демократична, яка бореться за європейське майбутнє і позитивно сприймається в плані захисту прав людини і особливо кримських татар.
«України в Туреччині стало набагато більше. Ми маємо просувати правильні наративи і правильно брендувати Україну. Ми маємо пам’ятати, що те що спрацює в Туреччині – спрацює і в цьому регіоні і тюркському світі», – підкреслив Андрій Сибіга, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Турецькій Республіці.
Україна і США
Ганна Шелест, директорка Програми безпекових студій, аналітичного центру Ради зовнішньої політики «Українська призма», наголосила, що США не є монолітними і в цьому полягала складність дослідження. Політичний контекст в знаннях про Україну, все ж, домінує і політичні речі виходить на перший план. «Останні роки збільшується кількість знань про Україну в контексті міжнародної політики, війни з Росією тощо. В той же час, мало знань про українську культуру. Навіть ті знання про культуру які є – вони відомі лише обмеженій кількості людей. Найбільше відомо те що пов’язано з Майданом, Голодомором, Холокостом», – сказала вона.
Для американців важливе сприйняття інформації про Україну через медіа і масову культуру. Найбільше обізнані про Україну та її культуру Вашингтон, Нью-Йорк та Чикаго. Респондентам було важко сказати з чим асоціюється Україна. Американське суспільство дуже відкрите до інших культур і тут головне знайти правильні меседжі, які ми будемо просувати.
«Ми маємо поділитися зі світом і США своїм досвідом боротьби з дезінформацією та протидії гібридним загрозам», – зазначив Сергій Плохій, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету.
«Надзвичайно важливо просувати імідж України не як жертви, а борця. Контент, з яким можна поширювати знання про Україну, – кіно, книги, музика, інформаційні продукти про те, що відбувається в Україні», – додала Кеті Наливайко, президентка Українського Інституту Америки.
