Як «розмінувати» Україну

Посли G7 виступили з порадами Україні, як вийти з конституційної кризи

27 жовтня 2020 року відбулася подія, яка яскраво засвідчила існування фундаментальної проблеми у державному устрої України. Конституційний суд визнав неконституційними норми щодо неправдивого декларування та повноважень Національної агенції з питань запобігання корупції. Це рішення створило ризики втрати підтримки Україною з боку міжнародних партнерів, які послідовно виступали за побудову в нашій країні системи антикорупційних органів. За зовнішніми ознаками Конституційний суд мав би запобігати політичним кризам у державі, а по суті він таку кризу створив.

Це не перший раз, коли Конституційний суд України не лише не стає запобіжником і стабілізатором у ситуації, що загрожує серйозними політичними наслідками, а перетворюється на важіль, який призводить до таких наслідків. 30 вересня 2010 року рішенням Конституційного суду була скасована дія конституційної реформи 2004 року, Україну повернули до Конституції 1996 року. Віктор Янукович, обраний президентом з повноваженнями голови парламентсько-президентської держави, отримав повноваження голови президентсько-парламентської держави. Образно кажучи, обирався Ющенком, а став Кучмою, з подачі саме Конституційного суду. Подібне рішення було прийняте Конституційним судом і 30 грудня 2003 року, коли Леоніду Кучмі було дозволено брати участь у наступних президентським виборах, всупереч конституційній забороні третього президентського терміну. Лише відмова самого Кучми завадила реалізувати план, який у разі його запровадження міг змінити історію України.

Отже, йдеться не про випадкове разове рішення органу конституційної експертизи із руйнівними наслідками, а про міну, закладену у фундамент української державності, що може вибухнути у будь-який час з волі зацікавлених політичних гравців і через негидливість суддів Конституційного суду.

Нинішня влада була захоплена зненацька, коли раптом вигулькнула гостра конституційна криза. Президент Зеленський оцінив роботу Конституційного суду, як «ураган». Було терміново скликано засідання Ради національної безпеки та оборони, на якому прийнято рішення внести до парламенту законопроєкт “про відновлення доброчесності конституційного судочинства в інтересах України». Президент запропонував припинити повноваження усіх чинних суддів Конституційного суду і терміново почати процедуру відбору нових. Проблема між тим полягає у тому, що ані президент, ані Верховна Рада не можуть припиняти дію суддів Конституційного суду. Ситуація опинилась у правовому глухому куті. Як відтворити законність, не порушуючи законність?

14 українських організацій громадянського суспільства звернулись із відкритим листом до президента Венеційської комісії Джанні Букіккіо, звернувши його увагу на несправедливість і необґрунтованість рішення КСУ, а також на наявність конфлікту інтересів суддів як осіб, чий майновий стан теж підлягав перевірці НАЗК. На що отримали відповідь: «Венеційська комісія розділяє ваше спантеличення і критику рішення КСУ, і хоча вона нагадує, що рішення повинно бути виконане, вона закликає парламент України інтерпретувати його у світлі загальних принципів Конституції, міжнародних стандартів і чистої логіки». Президент Зеленський також контактував із Джанні Букіккіо з цього приводу. Але Венеційська комісія не може підмінити українські органи влади у пошуку виходу з кризи, тим більше вийти за рамки розгляду конкретного судового рішення.

Ще на початку листопада посол ЄС в Україні Матті Маасікас висловлював сподівання, що проблема буде подолана швидко і розумно. Тоді ж до найскорішого виходу з конституційної кризи закликали Україну посли Великої сімки. Пізніше того ж місяця президент Зеленський обговорював з ними це питання. Але, попри терміновість вирішення конституційної кризи, проблема вже третій місяць залишається невирішеною. Таким чином, нинішнє звернення послів G7 є продовженням розпочатого раніше діалогу з українською владою на її прохання щодо подолання наслідків, спричинених діями Конституційного суду, які, на думку послів, стали серйозною загрозою демократичному розвитку країни.

Пропозиції західних партнерів України зводяться до кількох ключових пунктів: «1) Відновити правові норми щодо боротьби з корупцією, які нещодавно були визнані неконституційними, із забезпеченням надійної правової основи; 2) не допустити у майбутньому заподіяння шкоди з боку КСУ, навіть якщо він перетвориться на справді незалежну та підзвітну установу; та 3) забезпечити, щоб кандидати на ключові посади в судові та правоохоронні органи призначались за принципом прозорості, врахування їх попередніх заслуг та наявності довіри до них».

Після отримання цього листа президент відкликав з Ради свій законопроєкт «Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства» на доопрацювання.

28 січня відбулося голосування за інший законопроєкт, у якому пропонувалась процедура, що обмежувала б можливості КСУ виходити за межі порушених у конституційному поданні питань, але він набрав необхідної більшості голосів в теж був направлений на доопрацювання.

Боротьба за «розмінування» державного устрою України триває, і ця задача залишається надскладною, наражаючись на серйозний спротив тих, хто звик використовувати вади системи собі на користь: від політичних топгравців, представників олігархічних кіл, корумпованого чиновництва до членів суддівської корпорації. Щоби його подолати, потрібна як суто методична допомога партнерів із країн з потужним інституційним досвідом демократії, так і виразні політичні сигнали ззовні, оскільки внутрішніх ресурсів, вочевидь і на жаль, недостатньо.

Леонід Швець