Як проходить інтеграція українських біженців у Бельгії?

600 днів… Минуло майже 600 довгих днів з того ранку, коли мільйони українців почули перші вибухи, а їхні життя змінилися назавжди. Минуло 597 днів відтоді, як тисячі з них зрозуміли, що залишатися вдома більше не можна, і вирішили переїхати в безпечніше місце. Також приблизно 592 дні минуло відтоді, як ЄС активував механізм тимчасового захисту, і понад 4 мільйони українців перетнули кордон ЄС для того, щоб стати біженцями…

В Україні люди не люблять термін «біженець». Бо офіційно українці в ЄС отримують не статус біженця, а тимчасовий захист. Це означає, що вони мають усі права на рівні з громадянами ЄС: працевлаштування, освіту, охорону здоров’я тощо. Так триватиме принаймні до 4 березня 2025 року (механізм уже продовжували двічі строком на рік).

Проте Конвенція про статус біженців 1951 року офіційно визначає біженця як «особу, яка не може або не бажає повернутися до своєї країни походження через обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, належності до певної соціальної групи або політичні погляди». І саме це зараз переживає кожен українець та українка. Бути обстріляним і вбитим у своїй домівці, тому що вони були досить сміливими, щоб проголосити незалежність і свободу від гноблення близько 30 років тому, і навіть набагато раніше, якщо ви читаєте історичні книги та знаєте подробиці.

Просто легше прийняти термін «тимчасово захищений», ніж визнати, що ви шукаєте притулку в іншій країні та просите допомоги. Але багато українців, яким довелося тікати з країни, не усвідомлюють, що прийняття нової реальності допомагає швидко адаптуватися в новій країні. Це допомагає перестати озиратися назад, вийти з підвішеного стану, коли ви не можете повернутися до свого життя в Україні та не готові почати нове життя в ЄС, і почати шукати свої нові цілі та мрії.

Так зробили троє активних волонтерок організації Promote Ukraine в Бельгії. Вони віднайшли безпеку в новій країні, дали собі час, щоб відновитися психічно та адаптуватися, і тепер повною мірою використовують можливості, пропоновані Бельгією, намагаючись зробити все можливе, щоб інтегруватися й не лише надавати допомогу українцям, які потребують допомоги, але й стати повноправними членами бельгійського суспільства.

Як вас звати? Ірина Ломачинська.

Звідки ви? Народилася у Жашкові, проживала в Києві, Україна.

Коли ви прибули до Бельгії? 14 березня 2022 року.

Чому обрали Бельгію? Я знайшла сайт, на якому люди з усього світу пропонували українцям зупинитися у своїх помешканнях. Там я познайомилася з бельгійською родиною, яка допомогла мені купити квиток і дістатися Бельгії. Я трохи розмовляла французькою з університетських років, тому це був гарний варіант. Я знала мову, тож могла самостійно пройти процедуру реєстрації, не турбуючи інших.

Як ви оцінюєте свою інтеграцію? Спочатку я не могла працювати, але вже хотіла допомагати. Я почала відвідувати уроки французької мови й вирішила запропонувати свої волонтерські послуги, зокрема допомагати організації Promote Ukraine з перекладом під час різних заходів з інтеграції для українців, що перебувають тут за програмою тимчасового захисту.

Спочатку було нелегко знайти роботу, але завдяки своїй волонтерській діяльності я натрапила на оголошення від Promote Ukraine про можливість роботи в одного з її партнерів, «Бібліотеки без кордонів». Вони мали проєкт підтримки України. І я отримала цю роботу, мабуть, завдяки своєму певному рівню французької. Це був тимчасовий підробіток, який також дозволив мені пройти інтеграційний курс і продовжити вивчення мов. Нинішню роботу я також знайшла завдяки своїм волонтерським послугам. Коли я перекладала на одному із заходів, мене помітив колега з агентства BON Integration і запропонував роботу консультантки з інтеграції.

Тепер я можу не тільки продовжувати допомагати українцям, а й допомагати місцевим громадам. Зараз я є повноправним членом бельгійського суспільства: справляю вплив, працюю, сплачую податки та розвиваюся далі, покращуючи свої знання місцевих мов, щоб мати змогу спілкуватися з людьми, які врятували мені життя.

За що ви вдячні Бельгії? Я дякую бельгійцям щодня, своїм колегам, родині, що мене прийняла, та всім, кого я зустрічаю: за їхні добрі серця, за розуміння, за готовність допомогти й зробити навіть більше, ніж нам іноді потрібно. Я вдячна за мирне небо над головою, за свій спокій, за допомогу, яку надавали, коли я за нею зверталася, і навіть за можливість мати українські культурно-інтеграційні центри, як-от Prostir від Promote Ukraine у центрі Брюсселя.

Як вас звати? Ірена Трофимова.

Звідки ви? Харків, Україна.

Коли ви прибули до Бельгії? У грудні 2022 року.

Чому обрали Бельгію? Мої мама та бабуся приїхали до Бельгії після початку повномасштабного вторгнення і допомогли знайти мені житло. Ось чому я приїхала сюди. Мені дуже пощастило з жінкою, яка прийняла мене в Бельгії, запропонувала мені тимчасове житло. Вона ставилася до мого психічного здоров’я з великою чуйністю: дарувала мені тепло, підтримку, дуже добре зі мною поводилася. Я досі пам’ятаю, як іноді вона купувала мені маленькі круасани вранці й клала їх поруч зі мною, коли я не могла встати через сильну депресію.

Це почалося в Україні. Тоді я втратила майже все: гроші та фінансову стабільність, роботу, перспективи майбутнього й кар’єри. Я втратила кількох друзів і дізналася про смерть знайомих. Мої стосунки теж проходили випробування: мій хлопець на той час також переживав особисті труднощі. Було трохи пізно, коли я зрозуміла, що моє тіло просто не може більше цього витримувати.

Мені довелося виїхати з країни та знайти безпечне місце. Цим безпечним місцем для мене стала Бельгія.

Як ви оцінюєте свою інтеграцію?

Невдовзі після свого приїзду, навіть ще не маючи ID-картки, я з допомогою волонтерів знайшла українського психіатра, який був членом бельгійської організації Solentra і пропонував професійну психологічну допомогу новоприбулим українцям. Він призначив такі необхідні ліки, які допомогли мені повільно одужати й почати шукати можливості бути серед людей і робити щось корисне для інших.

Я також зв’язалася з волонтерами Promote Ukraine і запропонувала проводити заняття з йоги – це те, що завжди приносило мені радість. Зараз я активна волонтерка у центрі Promote Ukraine Prostir, нашому прекрасному й тихому місці для всіх, хто хоче знайти спокій та підтримку. Я викладаю йогу кілька днів на тиждень і планую організовувати йога-ретрити, щоб допомогти іншим людям відновитися.

За що ви вдячні Бельгії?

Я вдячна за всю ту допомогу, яку країна надала українцям, щоб вони почувалися тут у безпеці та мирі. Вони справді вклали в це багато ресурсів. І що важливо, бельгійці намагаються поставити себе на наше місце і зрозуміти нашу ситуацію. Вони не тиснуть на нас і дозволяють нам насамперед адаптуватися та почуватися комфортно перед початком будь-якої інтеграційної діяльності. Це дуже важливо.

З іншого боку, якщо хтось з України справді втратив усе, Бельгія пропонує можливості інтегруватися й почати нове життя. Існують різні безкоштовні заходи для пошуку роботи, вивчення мов, індивідуальної підтримки та консультації. Навіть безкоштовний проїзд у громадському транспорті – це те, за що я надзвичайно вдячна, тому що це дозволило мені гнучко пересуватися та знаходити місця ближче до природи в моменти, коли мені потрібно було віднайти спокій і побути на самоті, щоб відновити сили.

Як вас звати? Катерина Полякова.

Звідки ви? Харків, Україна.

Коли ви прибули до Бельгії? Я приїхала 15 березня 2022 року, через кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та потужного обстрілу мого рідного міста Харкова.

Чому обрали Бельгію? Насправді це цікава історія. Після тижня спроб знайти безпечне місце в Україні чи за кордоном я нарешті вирішила переїхати до Марокко, де клієнт, готовий підтримати мене та мою родину, запропонував можливість роботи. У мене був рейс із пересадкою через Шарлеруа. І, на мій подив, коли я приїхала, я не тільки дізналася, що мені потрібна віза в Марокко, але й що вони не пропонують ніякої підтримки українцям, що тікають від війни. Я не могла отримати візу під час в’їзду, мене довелося б депортувати назад у країну відправлення. Ось так я потрапила до Бельгії. І ні про що не шкодую.

Першої ж ночі добрий бельгійський волонтер запропонував мені зупинитися в його родині, тому що мені було буквально нікуди піти серед ночі. Пізніше вони теж допомогли мені зорієнтуватися в отриманні статусу тимчасового захисту. У реєстраційному центрі Heysel працівники запропонували мені житло в Брюсселі з двома іншими українками.

Мені не було куди піти й не було друзів, які б мене підтримали. Сьогодні в Бельгії я маю все це.

Як ви оцінюєте свою інтеграцію?

Я досі не маю роботи. Важко знайти роботу, не знаючи місцевих мов, хоча я розмовляю англійською. Тому я активно вивчаю французьку мову та багато займаюся волонтерством. Це також мій спосіб інтеграції з місцевою громадою. Бути активною волонтеркою Promote Ukraine означає не лише мати зв’язки з українцями та допомагати їм у складних ситуаціях, це також і можливість брати участь у багатьох різноманітних проєктах, пов’язаних із ЄС загалом та Бельгією зокрема. Завдяки цій організації я знайшла багато друзів, як українців, так і мешканців Бельгії різних національностей. Я можу присвятити свій вільний час допомозі іншим людям. Я почуваюся тут у безпеці. Як удома… до війни.

За що ви вдячні Бельгії?

Я дуже вдячна Бельгії, як країні, так і кожній людині, яка відкрила нам свої серця й домівки. Нам дуже допомагали, особливо в перший рік війни. Вони робили, а багато хто й досі робить, усе можливе, щоб підтримати нас. Це дуже турботливі, привітні й доброзичливі люди.

Є 4 мільйони інших історій: до болю схожих, але різних. Бути біженцем – це не лише про статус. Це про спосіб життя, який вимагає вашої постійної мобілізації, повної концентрації та великої кількості енергії. Але на відміну від багатьох інших біженців, які покинули свої країни назавжди й після адаптаційного періоду зрозуміли, що вони не можуть повернутися і повинні починати життя заново, українці все ще вважають, що це тимчасово. Тимчасовий захист, тимчасовий дім, тимчасове життя.

Можливо, вони мають рацію. І незабаром ми всі зможемо повернутися до звичного життя. Однак що є нормальним після 600 «тимчасових» днів: старі часи до війни в Україні або новий спосіб життя в новій країні?

Любов Карпачова