Вся правда про депортацію кримських татар

Незаконно анексувавши Крим, російська влада згадала і вдосконалює методи сталінського режиму по відношенню до кримських татар.

Image: Depositphotos

У 2016 році була заборонена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу. Ставиться під сумнів право кримських татар на можливість проживати на території Криму, проходять арешти активістів. З вуст російських політиків лунають заклики про проведення повторного переселення кримських татар до Сибіру і на Далекий Схід.  Кримськотатарський народ знову зіткнувся з політичними репресіями та переслідуваннями, порівнянними з трагедією сталінської депортації кримських татар у 1944 році.

Саме тому вкрай необхідно знати і пам’ятати правду про насильницьке переселення радянською владою цілого народу з його історичної Батьківщини.

Плани щодо депортації кримських татар розроблялися вже в період звільнення Криму від військ Німеччини та її союзників.  18 травня 1944 року комуністичний сталінський режим здійснив один із своїх найстрашніших злочинів – насильницьке виселення кримських татар з їх батьківщини в Середню Азію і віддалені райони Росії.

Ця акція супроводжувалася численними людськими жертвами, зламала долі сотень тисяч людей, змусила цілий народ десятиліттями жити далеко за межами своїх рідних земель. Кілька поколінь кримських татар зросла у вигнанні.

Звинувачення у співпраці з Третім Рейхом стали підставою для депортації, незважаючи на те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії, брали участь у партизанському русі.

Депортації зазнали навіть ті з кримських татар, які евакуювалися з Криму до приходу німецьких військ в 1941 році і встигли повернутися з евакуації протягом квітня-травня 1944 року після вигнання нацистів з півострова. Вони не жили в окупації і не могли брати участь в колабораціоністських формуваннях. Також депортували всіх партійних і радянських керівників Кримської Автономної республіки. Це було пояснено тим, що на новому місці потрібні керівні працівники.

Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16 годині 20 травня. Людям відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли в місця заслання.

За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг йти, часто розстрілювали на місці. В дорозі засланців годували рідко. У деяких ешелонах люди отримали їжу перший і останній раз на другому тижні шляху.  Померлих ховали наспіх поруч із залізничним полотном або просто залишали на місці.

За підрахунками сучасних дослідників, справжні людські втрати під час перевезення кримських татар на схід склали 7889 осіб. Значна кількість переселенців загинуло від голоду і хвороб в 1944-1946 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15-25%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46%, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-ті роки.

Всього за перші два роки після депортації померло близько
45000 кримських татар. Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців. Вони мали різні обмеження в правах, зокрема заборона на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що вони відвідували родичів в сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.

Після депортації кримських татар в Криму двома указами від 1945 і 1948 років були перейменовані всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Сак і Судака) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (більше 80% від загальної чисельності поселень Криму).

Депортація цілого народу була здійснена навіть незважаючи на заслуги кримських татар перед СРСР. До складу Червоної Армії напередодні війни було призвано понад 5000 кримських татар, а в період 1941-1945 років – ще близько 16000. Щонайменше семеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а видатний льотчик-ас Амет-Хан Султан, який здійснив 603 бойових вильоти, провів 150 повітряних боїв, збив особисто 30 німецьких літаків (з них 1 бомбардувальник – повітряним тараном) і 19 у складі групи, став двічі Героєм Радянського Союзу.

Абдраім Измайлович Решідов – національний герой кримськотатарського народу. Радянський льотчик-ас. Всього за роки війни А.Решідов зробив
222 бойових вильоти. У повітряних боях його екіпаж збив 8 ворожих літаків.

За різними даними, від 17000 до 25000 кримських татар були учасниками партизанського і підпільного рухів. Більш 20000 кримських татар були вивезені на примусові роботи до Німеччини, окупанти спалили 127 кримськотатарських сіл.

Незважаючи на це, кримські татари, які воювали в частинах Червоної Армії, після демобілізації також зазнали депортації. Так, відразу після перемоги над нацистською Німеччиною, в травні 1945 року з діючих частин Червоної Армії були депортовані кілька тисяч кримських татар. Відомі винятки, коли окремих офіцерів з числа кримських татар не вислали в місця депортації як спецпереселенців (наприклад, льотчики Амет-Хан Султан, Емір Усейн Чалбаш), проте їм було заборонено жити в Криму.

Всього за 1945-1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар – ветеранів війни, зокрема 524 офіцера і 1392 сержанта. У 1952 році тільки в Узбекистані налічувалося 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди.

Крім кримських татар ще на початку війни були репресовані німці, які жили в СРСР. Швидкий наступ німецьких військ позбавив змоги провести тотальну депортацію, були вислані в першу чергу чоловіки призовного віку. З Криму було вивезено понад 61000 чоловік, в тому числі 11000, які були пов’язані з німцями сімейними узами. Представників цього народу вивозили в Сибір і Казахстан. Після звільнення Криму від нацистів в 1944 році з Криму в Омську область було вислано ще 2300 німців.

Протягом декількох днів у червні 1944 року органами НКВС були виселені з Криму на спецпоселення в Гурьєвську (зараз Атирауська, Казахстан), Молотовську (нині Пермську), Свердловську, Кемеровську області і в Башкирську АРСР всі сім’ї греків, вірмен і болгар в кількості
38455 осіб (з них: греків – 16006 чоловік; вірмен – 9821; болгар – 12628). Офіційною причиною депортації також проголошувалася участь цих народів в допомозі Третьому Рейху.

У 1956 році всі депортовані народи були реабілітовані, з них були зняті обмеження і статус спецпоселенців. Греки, болгари і вірмени отримали право повернутися в Крим. Однак для німців і кримських татар заборона залишилася.

За негласним розпорядженнями кримських татар було заборонено прописувати в Криму. Однак після 1956 року частина кримських татар почала селитися поблизу Криму, в південних областях України або в Краснодарському краї. Лише в небагатьох випадках їм вдавалося оселитися в Криму.

Тільки 5 вересня 1967 року Указом Президії Верховної Ради СРСР
№ 493 було визнано, що факти активної співпраці з німецькими загарбниками певної частини татар в Криму були безпідставно віднесені до всього татарського населення. І лише 14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла декларацію, в якій засудила депортацію кримських татар, визнав її незаконною і злочинною. Почалося масове повернення кримських татар на Батьківщину. Всього повернулося до 270 тисяч кримських татар.

Масова депортація кримськотатарського населення була неправомірною та злочинної акцією. Покарання за співпрацю з німцями окремих представників народу, було накладено на весь народ, в тому числі дітей, жінок, людей похилого віку і навіть на тих, хто самовіддано боровся з нацизмом в рядах Червоної Армії і вніс свій внесок в Перемогу. Принагідно слід зауважити, що співпраця з нацистами в роки Другої світової війни мала місце серед всіх народів, які потрапили під окупацію, і найбільших масштабів вона досягла саме серед росіян. Так, тільки безпосередньо військову службу в рядах німецької армії в 1941-
1945 роках несли більше 400000 росіян. Однак після війни російський народ, на відміну від кримських татар, не зазнав масових примусових виселень – репресії торкнулися лише тих, хто безпосередньо співпрацював з нацистами. Як бачимо, сталінський принцип колективної відповідальності застосовувався вибірково.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму в 1944 році геноцидом кримськотатарського народу і проголосила
18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Цей день в наш час набуває особливої актуальності, адже з 2014 року Крим знаходиться під окупацією Росії, і понад 20000 кримських татар були змушені покинути свою батьківщину, а ті, хто залишилися – піддаються  переслідуванням і залякуванню, про що свідчать численні звіти міжнародних організацій.

Згадуючи скорботну річницю депортації кримських татар, ми повинні пам’ятати тих, хто загинув, був репресований, пропав безвісти, будь то в
1944 році, або ж під час наведення Москвою “порядку” в анексованому  Криму. Не дивлячись ні на які виклики, цей волелюбний народ продовжує боротися за свої права і незалежність разом з українським народом.