Всевладдя Зеленського

Зміна уряду і діалог з т.зв. ЛНР-ДНР свідчать про всевладдя Зеленського

За зміною уряду України можуть стояти два фактори: поганий стан української економіки та падіння рейтингу президента Володимира Зеленського. Так уважає Анатолій Марциновський, український журналіст-міжнародник, експерт з комунікаційних питань. У коментарі для «Promote Ukraine» він зазначив, що справи в українській економіці йдуть досить погано, бюджет великою мірою не виконується, люди незадоволені, і це позначається на падінні рейтингу і уряду, і самого Зеленського: 

«Всі розуміють, що Зеленський має всю повноту влади в країні й він відповідає за все, в тому числі й за уряд, який він фактично призначає. Тому виникла потреба заміни уряду. Окреме питання, наскільки це якісна заміна, цього ніхто не знає. Очевидно, що ми про це дізнаємося пізніше, тому що якогось детального обговорення кандидатур на ту чи іншу посаду так і не відбулося.  

Багато хто звернув увагу на рокіровку між віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитром Кулебою та міністром закордонних справ Вадимом Пристайком, посади яких поміняли. Для мене ясно, що Пристайко – і це було, очевидно, підтверджено – не є посадовцем масштабу міністра, він не мав відповідного досвіду і в нього були певні принаймні публічні проколи. Очевидно, Кулеба розглядається як фігура, як найбільший важковаговик української дипломатії. А, власне, у Зеленського, так би мовити, лава запасних досить невелика. І, мабуть, з цієї причини, Кулебу, що має гарний імідж в очах західних партнерів, оскільки він був віцепрем’єром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, було обрано на посаду міністра в рамках заміни уряду. Чи можна було не міняти? Пристайка на Кулебу або Кулебу на Пристайка? Я думаю, що сама логіка заміни уряду полягає багато в тому, щоб поміняти людей без доказової доцільності, тож це – цілком природна заміна.  

Нещодавно Україна погодилася на прямий діалог з так званими ЛНР і ДНР. Я думаю, що це не пов’язано зі зміною уряду. Але в цих двох процесів є дещо спільне – це всевладдя президента Зеленського і його, мабуть, великі спокуси ухвалювати якісь рішення, що не мають під собою ґрунту або бачення комплексності викликів, які стоять перед Україною. Тому ці рішення можуть бути або легковажними, або навіть шкідливими. І саме останні події в складі Мінської групи, коли українська сторона фактично визнала представників окупаційних адміністрацій Донецька й Луганська повноважними представниками ОРДЛО, це якраз крок у цьому напрямку. З одного боку, очевидно, що немає розуміння процесу, його викликів і можливих наслідків для України. А з іншого боку тут, безперечно, ще й додається певний російський вплив і дії Москви, яка зуміла нав’язати українській стороні саме такий хід процесу. Фактичне визнання тих двох осіб повноважними представниками ОРДЛО – це частина російського курсу «врегулювання» конфлікту. Цей крок став можливим після зміни голови президентського офісу і через зміну тональності, якості діалогу з Кремлем і з тим же Козаком (відповідальним за «українське питання» у Кремлі – ред.) Але знову ж таки це опосередковано розуміння Зеленського, що він може робити все, що захоче. Для того, щоб просувати й виконувати Мінські домовленості в тому вигляді, в якому вони були ухвалені в 2015 році, попередня влада і той же Порошенко не мали достатніх політичних сил у  парламенті. А нині Зеленський, очевидно, вважає, що він має таку підтримку й таку можливість і, відповідно, може робити так, як було під час останнього засідання в Мінську.» 

Інтерв’ю Наталії Річардсон для Promote Ukraine.