Велике оновлення шахової дошки: шанс та виклик

Україна дарма боїться припинення санкційної політики США щодо Росії

Українські та російські ЗМІ гостро відреагували на новину, нібито Сполучені Штати при новій адміністрації скасують санкції, що блокують зараз завершення будівництва, ліцензування та введення до експлуатації російського газопроводу «Північний потік-2». Наші, звісно, з сумом, російські – з надією. Здається, поспішили всі.

Приводом для далекосяжних висновків послужив коментар німецькому діловому виданню Handelsblatt Ніколаса Бернса, зовнішньополітичного консультанта Джо Байдена під час президентської кампанії. Він визнав, що рекомендував наступному американському президентові призупинити санкції США проти російського газопроводу «Північний потік-2», за умови, що добудова завершеного на 94% проекта також буде призупинена: «Європейці мають зупинити будівництво, а американці зупинити санкції. Це дало би новій адміністрації США можливість конфіденційно та спокійно поговорити з урядом ФРН та іншими країнами, що долучені до проекту».

Тобто йдеться не про позицію Байдена, а все ж таки про позицію Бернса. А ось чи дослухається до неї 46-й президент, це зовсім інше питання.

Американські санкції щодо «Північного потоку-2» прописані вже у другому поспіль оборонному бюджеті США. У версії 2021 року до санкцій для компаній, що беруть  участь у будівництві, додані компанії, що надають страхові та сертифікаційні послуги, а також ті, що можуть модернізувати або надати зварювальне обладнання на судах, які беруть участь у будівництві. Оборонний бюджет затверджується більшістю обох палат конгресу, і можливості голови Білого дому змінити щось дуже обмежені. Хоча документ містить примітку, що президент може відмінити санкції щодо окремих осіб, якщо того будуть потребувати інтереси національної безпеки.

Сам Байден, ще коли був віце-президентом при Обамі, у 2016 році заявляв, що «Північний потік-2» — погана угода для Європи, оскільки жодна країна не має використовувати енергію у якості зброї». До того ж поведінка Росії за роки президентства Дональда Трампа не лише не змінилась, вона стала ще більш зухвалою, згадати хоча б масовану кібератаку на урядові установи США, про яку нещодавно заявляли керівник Держдепу Майкл Помпео та генпрокурор Уільям Барр, або низку замахів на політичних опонентів російського режиму у Європі. Путін просто жодним чином не заслужив на таке заохочення з боку Сполучених Штатів, як відміна чутливих санкцій.

З іншого боку, Джо Байден зацікавлений відновити взаємну довіру з європейськими союзниками, втрачену американцями за часи Трампа. Він цілком поділяє підхід Барака Обами, який вважав найефективнішою політикою забезпечення національної та глобальної безпеки побудову спільного західного фронту протидії кремлівським намаганням ігнорувати та свідомо порушувати міжнародні норми. А це передбачає перехід від ізоляціонізму та конфліктно-примусових відносин з партнерами до поважного узгодження спільних позиції, власне, повернення до тісної співпраці з Європою та союзниками в інших регіонах, яка існувала за Обами. Пропозиції Ніколаса Бернса власному шефові чітко укладаються самі у ці рамки.

Тобто нова американська адміністрація розширятиме свій дипломатичний арсенал, і це ознака посилення, а не послаблення цього арсеналу. Так, Байдену і його людям доведеться багато часу проводити у Європі, вислуховуючи та переконуючи колег, але це для них звична робота.

Чи постраждають при цьому інтереси України? І сам Джо Байден, і найближче коло фахівців, яких він визначив на чільні посади, неодноразово доводили, що вони прекрасно розуміють роль України у системі європейської безпеки та протистояння агресивним потугам Росії. На посиленні тиску на Росію, щоби змусити її припинити агресію проти України, у своїх публічних заявах наполягав Тоні Блінкен, нинішній кандидат на пост держсекретаря США. До речі, він був активним прибічником надання українській армії летальної зброї. Уільям Бернс, тезка Ніколаса Бернса, і теж дипломат, який з великою вірогідністю очолить ЦРУ, в одному з своїх текстів зазначив, що відносини між США та Росією приречені бути «конкурентними та ворожими», і Сполучені Штати мають поводити жорстку політику санкційного тиску, посилювати довіру в Європі до НАТО і зосередити увагу на Україні, «доля якої має вирішальне значення для майбутнього Європи та Росії».

Але ми маємо розуміти, що неможна розраховувати на те, що інтереси України, в тому числі у питанні майбутнього «Північного потоку-2», будуть враховані новою американською адміністрацією автоматично, як такі, що випливають з попереднього досвіду і поглядів людей, що визначатимуть політику США у наступні роки. Голос України має бути чутним, позиція чіткою і зваженою, і це потребує системної роботи політичного керівництва та української дипломатії. Велике оновлення міжнародної шахової дошки це і виклик, і новий шанс, яким обов’язково треба скористатись.

Леонід Швець