Вектори імперських інтересів між Азербайджаном і Вірменією

Переговорний процес між Азербайджаном і Вірменією ведеться на тлі триваючих воєнних дій, де сторони намагаються за допомогою військового ресурсу поліпшити свою позицію. Президент Туреччини Ердоган прямо заявив, що не збирається заперечувати використання найманців з Сирії для допомоги азербайджанському очільнику Алієву, і буде продовжувати власну військову допомогу.

Сторони в карабаському конфлікті підійшли до межі можливості власних сил. Втрати занадто великі, а результати занадто малі. Тактика бойових дій змінюється – стало більше операцій у складі малих ударних груп у супроводі артилерійських нальотів великого калібру. Азербайджан переніс вогонь на вірменські тилові комунікації, прагнучи відрізати постачання армії Карабаху.

Зараз запеклі бої тривають на підступах до міста Гадрут, передмістя Степанакерта. У ЗМІ його вже навіть прозвали «малим Сталінградом» – місто має стратегічне значення через наявність дороги на Степанакерт. Вірмени відчувають серйозні труднощі з передислокацією резервів ополчення в місця найсильніших боїв, але й азербайджанці втратили здатність до бліцкригу.

Російський вплив

Росія намагається остаточно не втратити позицію «контролера» конфлікту. Переговори під «акомпанемент залпів» не припиняються ні на один день. У Москві відбулися роздільні зустрічі Міністра закордонних справ Росії С. Лаврова з Міністром закордонних справ Азербайджану Д.  Байрамовим і Міністром закордонних справ Вірменії З. Мнацаканяном.

За сценарієм Москви, під час переговорів повинні були б обговорюватись нагальні питання, пов’язані з реалізацією раніше досягнутих домовленостей про припинення вогню в зоні нагірно-карабахського конфлікту і створення умов для його сталого врегулювання. Але… Переговори глав дипломатії Баку і Єревана в Москві пішли не за сценарієм. Головне – це демонстрація крайньої непримиренності атакуючої сторони. Бакинський делегат підтвердив тезу Алієва про «війну до переможного кінця», що ставить хрест на можливісті гіпотетичної зустрічі самого Алієва з його візаві. Крім того, азербайджанська сторона досить чітко показала, у що вона ставить взагалі саму значимість московського майданчика переговорів як таку.

Владімір Путін у телефонній розмові з Ердоганом зафіксував, що переговори між сторонами йдуть під егідою ОБСЄ, де Туреччина є одним із учасників. Кремль вважає, що те, що робить Ердоган, є торпедуванням переговорного формату, але це б’є по Туреччині і тягне посилення конфлікту із ЄС. На думку Кремля, Ердоган втрачає більше, ніж набуває. Та чи це дійсно так? Очевидно, що в Анкари своя точка зору.

Тиск РФ

Не потрібно забувати очевидну річ – у будь-якому міжнародному конфлікті Росія переслідує виключно власні імперські інтереси. Вона не дає кредити або військову і політичну допомогу просто за «красиві сумні очі древнього народу» і запевнення у вічній дружбі.

У Карабахському конфлікті у Росії є три очевидних інтереси:

1. Не пустити Туреччину з Ердоганом на Південний Кавказ.
2. Не пустити Вірменію в бік Заходу.
3. Не пустити Азербайджан у бік Туреччини.

Тобто, Росії потрібен Кавказ без Туреччини з проросійськими Вірменією і Азербайджаном.

Безумовно, на обидві країни – учасниці конфлікту, Росія проводить постійний політичний тиск, спрямований на проросійські реформи. Вірмени за збереження Карабаху за посередництва Росії повинні прибрати прем`єр-міністра Пашиняна і всіх антиросійських політиків, призначивши проросійських. Азербайджан в обмін на невтручання Росії в конфлікт на боці Вірменії повинен згорнути військово-політичні проекти з Туреччиною і розмістити у себе російську військову базу.

Природно, інструментом російського впливу на обидві країни повинні були б стати російські діаспори вірмен і азербайджанців. Але, поки що останні зайняті справжньою битвою медіа бюджетів у ЗМІ та сфері блогерів в спробі вплинути на громадську думку і політику в Росії. Тобто, навіть у царині «інформаційних війн», тим більше – на власній території, Кремль практично знаходиться у статусі «пасивного спостерігача».

Перебіг подій навколо карабахського конфлікту аж ніяк не йде на корить Росії, бо розвивається не за «імперським» сценарієм. І Кремль це розуміє.

Спроби покращення відносин з Туреччиною у вигляді запропонованої Путіним Ердогану кооперації у виробництві вакцин, навряд чи змусять Туреччину відмовитись від амбітних планів.

Росія намагається проводити політику багатовекторності у спробі збереження свого впливу на Кавказі. Але стосовно карабахського конфлікту така модель поведінки не справджує кремлівських очікувань.

Юрій Федоренко, аналітик, експерт з питань суспільної комунікації

Опінія автора не завжди співпадає з думкою редакції