EN
FR
DE23 лютого 2020 року, VoxUkraine спільно з Promote Ukraine (Брюссель) провели відкриту дискусію щодо проведення вакцинації та відповідальності за неї.
На сьогодні «повернення до норми» після пандемії здається цілком реальним. Уряди країн та міжнародні організації стверджують, що повернення до нормального життя залежить від масштабу та швидкості вакцинації. Вони закликають громадян проявити солідарність задля забезпечення колективного імунітету. Однак значна частина населення навіть у розвинених країнах демонструє несприйняття вакцин.
Ми обговорили основні фактори, які викликають у людей сумніви щодо вакцинації, з Танею Порчнік, президенткою словенського аналітичного центру Visio Institute, Рахель Зібнер, менеджеркою проєктів німецького фонду Friedrich Naumann Foundation, Арсеном Жумаділовим, генеральним директором ДП «Медичні закупівлі України» та Наталею Гуменюк, співзасновницею проєкту «Лабораторія журналістики суспільного інтересу».
Пропонуємо до вашої уваги основні тези дискусії.
Вважається, що не існує альтернативи активному розгортанню програми вакцинації, оскільки пандемія Covid-19 має серйозні наслідки для суспільного життя та економіки. Люди похилого віку та ті, хто страждають на інші хвороби, становлять групу найбільшого ризику. Є і непрямі наслідки пандемії — люди втрачають роботу, а жінкам потрібно залишатися вдома для догляду за дітьми. Таким чином, вони або повинні звільнитися, або взяти на себе додаткове навантаження.
Однак, в ЄС все ще тривають дебати щодо обов’язкового проведення вакцинації, оскільки люди не впевнені у стопроцентній безпечності вакцин. Тож уряд та парламент країн повинні мати чітку комунікаційну стратегію щодо вакцинації. Довіра до рішень та дій уряду є вирішальним фактором успіху програми вакцинації, адже громадяни мають вакцинуватися на власний ризик і самі нести відповідальність за своє рішення.
Ставлення населення
Ряд опитувань у різних країнах показали, що значна частина людей не готова вакцинуватися. Результати загальнонаціонального опитування, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень у грудні, показали, що щонайменше 86% українців вважають пандемію COVID-19 реальною загрозою. Однак лише 40% з них були готові зробити щеплення.
В чому ж причина? Половина респондентів були стурбовані можливими побічними ефектами, 39% прагнули оцінити результатах вакцинації в інших країнах, 43% були занепокоєні надто швидким темпом виробництва вакцин, 20% хотіли б ознайомитися із сертифікатом реєстрації вакцин, а третина українців вірила у різні теорії змови щодо походження пандеміє. Зокрема, 5% респондентів боялися чіпування під час вакцинації.
30% українців заявили, що довіряють американській вакцині більше за інші, 23% — вакцинам, виготовленим у Бельгії та Великобританії, 12% — російській, тоді як китайська вакцина отримала ще нижчий рівень довіри.
Як можна заохотити людей вакцинувались? Для 34% респондентів, таким стимулом став би позитивний досвід родичів чи друзів, для 18% — безкоштовна вакцинація; майже для 30% — рекомендація лікаря. Аргументи проти вакцинації були практично симетричними: для 46% — негативний досвід друзів чи родичів, а для 27% — застереження лікаря. Отже, надзвичайно важливим фактором є професійність сімейних лікарів, до яких прислухаються українці.
Джерела інформації
Результати цього опитування також показують, що майже 60% українців дізнаються інформацію про Covid-19 з телевізора, і лише половина з них вірить цій інформації. 30% читають відповідні новини в Інтернеті, і ще менше — у соціальних мережах. Водночас, досить мало респондентів довіряють отриманій інформації — кожен четвертий респондент, незалежно від вікової групи, не довіряє жодному джерелу інформації.
Більше того, українські журналісти в Україні все ще отримують інформацію переважно із міжнародних ЗМІ та з наукових джерел, таких як журнал The Lancet. Не існує конкретних провідних журналістів, які висвітлювали б питання охорони здоров’я, медицини чи науки. Ось чому відповідна дискусія в ЗМІ є дуже політизованою — її ведуть люди, які багато років висвітлювали політику. Для надання цінної інформації українським журналістам потрібно змінити свій світогляд, а також отримати відповідні знання та пройти тренінги з висвітлення кризи саме в області охорони здоров’я, а не політики.
Хто гарантує медичну ефективність та безпечність вакцин?
Нині ЄС вже придбав три вакцини — Pfizer-BioNTech, Moderna та AstraZeneca — які отримали умовний дозвіл на продаж від Європейського агентства з лікарських засобів (EMA). Це означає, що безпечність, якість та ефективність цих вакцин були перевірені. Однак їхні виробники все ще повинні повідомляти EMA про результати випробувань та моніторингу безпечності. Через рік, виробники зобов’язані подати повторну заявку на отримання умовного дозволу на продаж. Якщо протягом трьох років не буде зафіксовано серйозних ускладнень або побічних ефектів, виробники отримають остаточний дозвіл на продаж. До того часу, більшість світового населення буде вакцинована, і не лише в розвинених країнах. Повсякчас лунають заклики до солідарності задля забезпечення вакцинами всього населення планети, а країни з високим рівнем доходу спільно координують розподіл своїх вакцин або надають фінансову допомогу, щоб країни з низьким рівнем доходу могли купувати вакцини самостійно.
А якщо виявиться, що хоча б одна вакцина викликає серйозні побічні ефекти, як це сталося з Pandermix? Спочатку вакцина Pandermix була схвалена для використання за виняткових обставин (так само, як вакцини від Covid-19) для боротьби проти «пташиного грипу» (H1N1) у 2006 році. В результаті, лише в Європі у 1,500 вакцинованих людей, включаючи 800 дітей, розвинулася нарколепсія (розлад сну). Отже, вакцинація повинна бути першочерговим варіантом боротьби з пандемією лише якщо її користь перевищує можливі ризики. Але хто може надати таку гарантію щодо будь-якої з вакцин від Covid-19? Хто нестиме відповідальність, якщо в майбутньому щось піде не так?
Відповідальність за коротко- та довгострокові наслідки вакцинації в Європейському Союзі
Коли EMA надає умовний дозвіл на продаж вакцини, відповідальність покладається виключно на фармацевтичні компанії. Упродовж року після надання дозволу, до наступного його перегляду, фармацевтична компанія несе всю відповідальність за застосування вакцини, якщо тільки не вирішить вивести її з ринку.
Однак існує й інший механізм, який використовують деякі країни ЄС. Вакцина може отримати дозвіл на екстрене використання ще до позитивної оцінки від EMA. У цьому випадку відповідальність покладається виключно на конкретну державу-члена ЄС, і жодна інша держава не може використовувати цю вакцину.
Після того, як Європейське агентство з лікарських засобів надає постійний дозвіл на продаж вакцини, будь-яка країна-член ЄС може використовувати цю вакцину на своєму ринку.
В Україні
В Україні існує система фармаконагляду, яка фіксує всі випадки побічних ефектів при використанні лікарських засобів, зареєстрованих в Україні. Тож якщо із застосуванням засобу виникає проблема, її можна відстежити. Тоді контролюючі органи, такі як Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, перевірятимуть, хто несе відповідальність. Чи було порушення температурного режиму під час транспортування вакцин? Або справа у низькій якості самої вакцини? Також має бути проведений лабораторний контроль кожної завезеної в Україну вакцини. Якщо транспортування, зберігання та розподіл вакцин було проведено належним чином, а непередбачені побічні ефекти все ж відбуваються, то постає питання до виробника. Але перед тим, як задати це питання, необхідно провести належну перевірку.
У грудні 2020 року, Україна підписала преференційний договір на поставку вакцини Sinovac Biotech Ltd. з точки зору зобов’язань, які покладаються на сторону постачальника. Якщо постачальник не зможе доставити товар вчасно, він заплатить штраф. Або якщо постачальник не зможе довести, що ефективність вакцини перевищує 70% (чого не стається по всьому світі), Україна має право не прийняти вакцину і повернути сплачені гроші. Договір було опубліковано в українській системі онлайн-закупівель Prozorro у відкритому доступі. Зазвичай фармацевтичні компанії намагаються добитися більш вигідних для себе умов.
Тож вакцини, які зараз застосовують як в ЄС, так і в Україні, поки не отримали остаточного дозволу відповідних органів і виходять на ринок за надзвичайних медичних умов. Водночас, в ЄС та Україні діють різні механізми контролю якості та відповідальності. На сьогоднішній день громадяни самі мають прийняти рішення, чи варто їм ризикувати і робити щеплення. Однак таке рішення буде прийматися на фоні зростаючого у суспільстві тиску на користь вакцинації. При цьому такий тиск виникає або через солідарність, або через обмеження, з якими, скоріш за все, доведеться зіткнутися людям, які відмовляться вакцинуватися.
Ксенія Алеканкіна, аналітик iMoRe analyst
Яна Ткаченко, iMoRe
