За результатами опитування громадян України, яке провели фахівці Харківської Правозахисної групи у 2018-му році, можна говорити про 64 тисячі випадки катувань на рік лише з боку працівників правоохоронних органів. Нерідко правозахисників просто не допускають всередину пенітенціарних установ для фіксації наслідків тортур. На жаль, в Україні офіційна статистика щодо таких порушень відсутня.
Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова розповіла, що її працівники у кожному з візитів до українських тюрем фіксують факти катувань та відзначила високий рівень жорстокості щодо підопічних психіатричних лікарень, закладів соціальної сфери та геріатричних інтернатів. За її словами, «катуванням не видно кінця».
У 2019-му році Офіс омбудсмена зафіксував 1411 випадків подібних порушень, а Генпрокуратура відкрила 52 кримінальні провадження за фактом катувань. Однак переважна частина таких справ кваліфікуються не як катування, а перевищення службових повноважень. До суду доходить менше 3% кримінальних проваджень, тоді як реальних вироків в Україні за рік – лише 10-15 випадків.
«В Україні є можливості документувати тілесні ушкодження відповідно до Стамбульського протоколу, але українське законодавство не повною мірою передбачає, що ці докази будуть враховані у суді. Справи, які заводяться за статтею «катування», рідко закінчуються обвинувальним вироком», – зазначив Дмитро Рева, керівник ГО «Правозахисна група «СІЧ».
У свою чергу, д-р Йенс Модвіг, голова відділу з питань охорони здоров’я у DIGNITY, голова Комітету ООН проти катувань відзначив: «Ми говоримо, що катування – це спричинення болю та страждання посадовою особою з певною метою, яке замовчується. У жертв нерідко виникає почуття провини і вони уникають розповідати про тортури. Спогади викликають болісні флешбеки; виникає бажання не думати, не згадувати, і постраждалий наче «капсулюється» у собі. Усвідомити, що сталося – дуже складно. Якраз над цим і працює Стамбульський протокол: правильно задокументувати наслідки тортур. Вкрай важливо робити це вчасно, адже «вікно часу» може тривати всього 2-4 тижні».
Стамбульський протокол був опублікований у 1999-му році як міжнародний перелік рекомендацій з документування наслідків тортур. Це не просто настанови для лікарів як обстежувати людину «з голови до п’ят», а й детальний опис умов обстеження та процесу й стандартів розслідування фактів катувань.
Наталя Толуб