Українська стратегія спротиву

Понад три місяці світ уважно спостерігає за ефективною військовою майстерністю, мистецтвом та героїзмом Української армії. Годинник цокає щосекунди, нагадуючи про наближення нищівної поразки росіян в Україні. Росія видихається і не спроможна вести тривалу війну без нових ударних сил.

Кремлівські стратеги змушені постійно переоцінювати свої цілі. Сценарій «А» – окупація Києва, Харкова, Чернігова, Сум, убивство президента, арешт уряду та встановлення маріонеткового – із тріском провалився. Сценарій «В» – бліцкриг на півдні, сході, північному сході, опанування повітряного простору України – не вдався. Сценарій «С» – відчайдушні спроби окупації Донбасу та контроль сухопутного коридору між РФ і Кримом. Фактично Кремль постійно применшував цілі та змінював стратегію їх досягнення в Україні. Росія обрала варварську агресію способом досягнення політичних цілей, однак бойові дії змінили їх. Боротьба кремлівських «яструбів» та їхні хибні припущення прирекли армію на марні зусилля, пригнічення та зневіру.

Українська армія послідовно й системно трималася власних цілей. Цілі прості – захист суверенітету, народу, дому, землі. Ця формула їхнього досягнення лишається незмінною та переконливою. Обрана українська стратегія спротиву полягає в руйнації моральної, інтелектуальної та фізичної спроможності Росії боротися й перемагати на українській землі. За три місяці українці довели її ефективність на полі бою, у тилу, у глобальному інформаційному просторі. Українська стратегія руйнації передбачає атаку у слабких місцях росіян, сковування їхніх ударних сил меншими силами. Цей підхід формує основу для досягнення ефективних результатів і гарантує неготовність загарбника протидіяти йому.

Українські частини атакують найслабші системи фізичної підтримки агресора на полі бою – мережі зв’язку, маршрути логістичного забезпечення, тилові райони, артилерію та старших командирів. Першою була битва за Київ. Українці просочувалися в тили ворога і нещадно нищили його логістику, руйнували російську експедицію зсередини й витіснили її з України. На сході Харкова стратегію руйнації продовжили. Українці завдавали ударів по критичній інфраструктурі агресора, зокрема по інженерних частинах, БПЛА, складах зберігання пального та командних пунктах. Українці пригнічували й руйнували фізичну спроможність загарбника воювати.

Ці дії фізично вплинули на моральні й інтелектуальні складові росіян. Бойовий дух ворога через великі втрати, постійні поразки на полі бою, проблеми з постачанням та відступ під українським тиском від Києва і Харкова знизився.

Успішне використання соцмереж і медіа для демонстрації недоліків росіян лише посилило моральну руйнацію загарбника. Падіння морального духу знизило бойову дисципліну, спричинило дезертирства, збільшило відмови воювати та кількість військових злочинів.

Українці повільно руйнують волю росіян, нав’язують їм модель інтелектуального впливу. Численні військові поразки та жага до тактичної перемоги штовхають росіян на більший ризик у своїх оперативних або тактичних рішеннях. Українці руйнують росіян морально, інтелектуально та фізично зсередини. Звичайні наземні й повітряні операції поєднані з діями ССО та інформаційно-психологічними операціями в єдине ціле нової якості. Це стало інтегрованим, неподільним підходом ведення війни в Україні.

Україна свідомо обрала цивілізований спосіб життя суспільства, поділяє культурні цінності, що дозволяють ідеям розвиватися і вливатися в успішні комерційні підприємства, демократичну форму правління, вільний ринок, де інвесторам потрібні нові технології, де присутній захист інтелектуальної власності, контроль над корупцією та злочинністю, правову систему, де обвинувачений має шанс бути виправданим. Ця культура припускає критичні висловлювання, допускає незалежність, у ній можна зазнати невдачі, щоб ще раз спробувати. Це цивілізовані зерна істини, за які українці нині платять власною кров’ю та свободою.

Роман Сущенко – український журналіст, колишній політв’язень Кремля, громадський і політичний діяч