Україна-Японія: як забезпечити ефективне глобальне партнерство?

Українсько-японські відносини за останні шість років були чи не найкращими за всю історію взаємодії двох країн. Однак вони могли б бути ще кращими, якби не цілеспрямована політика на вирішення територіального питання з Росією з японського боку та спроби сумнівних оборудок із Китаєм із української сторони.

На сьогодні в українсько-японському діалозі найбільше мають вплив відносини України з Китаєм з одного боку та відносини Японії з Росією з іншого. Як Японія, так і Україна мають свої аргументи щодо розвитку відносин із українського боку з Китаєм, з японського — з Росією. Якщо Україна прагне знайти і налагодити діалог з Китаєм для потенційного стримування Росії з боку Пекіна, то Японія прагне утримувати діалог і взаємодію з Росією, пропонуючи себе як важливу опцію взаємодії з Азією поза Китаєм. При цьому Китай і для Японії, і для України важливий економічний та торговельний партнер — №1 серед двосторонніх партнерів.

Японська сторона занепокоєна можливим зближенням України та Китаю з кількох причин. Одна з них стосується можливої передачі технологій з України китайській стороні. Саме тому дії підприємства «Мотор Січ» є тестовим кейсом для двосторонніх відносин. Японські партнери виходять із того, що не потрапляння «Мотор Січ» у китайські руки — з огляду на тісну координацію у військовій та оборонній сфері між Китаєм та Росією — передусім в інтересах національної безпеки самої України, а вже потім Японії.

 Питання РФ

Для японських партнерів недостатньо переконливими виглядають наміри української сторони щодо використання Китаю як стримуючого фактору у війні Росії проти України шляхом коригування позиції Пекіну якщо не в бік підтримки української позиції, то принаймні в бік утримання (зокрема, під час важливих для України голосувань у Раді Безпеки ООН). Загалом, як би Україна не намагалась балансувати, будь-яке посилення взаємодії з Китаєм, особливо в сферах безпеки та оборони, ударятиме по відносинах України з Японією.

Водночас, з українського боку певні застереження не міг не викликати діалог між Росією та Японією навколо повернення Північних територій з точки зору можливого «розмивання» позиції Токіо у питанні санкцій. Занепокоєння були логічними з огляду на принциповість вирішення цього питання для експрем’єра Абе, який пообіцяв повернути території на могилі свого батька. Однак навіть якби Абе залишився на посаді прем’єр-міністра до кінця терміну у 2021 році, занепокоєння України, швидше за все, виявились би марними, оскільки у Токіо сформувався консенсус, що Путін насправді не налаштований вирішувати питання і лише використовує його як своєрідну «наживку» для японських партнерів, щоб отримувати більше фінансової підтримки та інвестицій від японської сторони.

Одним із доказів для японської сторони того, що Росія не налаштована вирішувати питання, стали відповідні нещодавні зміни до російської Конституції. Діалог Абе з Путіним, які зустрічались рекордні 27 (!) разів, почав викликати скепсис та незадоволення і в японському суспільстві.

Японські експерти загалом погоджуються, що для нинішнього прем’єра Японії Йошіхіде Суги вирішення питання з Росією не є питанням історичної місії настільки, наскільки воно було для його попередника. Понад те, помітно, що прем’єр Суга більше фокусується на питаннях внутрішньої, а також регіональної політики — з акцентом на розвиток відносин із країнами Азії відповідно до концепції «Вільного та Відкритого індо-Тихоокеанського» регіону.

Російський фактор

Потрібно розуміти, що будь-який інший японський уряд, навіть не маючи жодних ілюзій щодо вирішення питання навколо Північних територій, буде схильний продовжувати діалог з Росією і враховувати російський фактор при прийнятті рішень, які так чи інакше стосуються України. По-перше, тому, що питання Північних територій залишатиметься одним із важливих пріоритетів японської політики безвідносно до прізвища керівника уряду.

По-друге, Японія не бажає йти на будь-яку конфронтацію з Росією, побоюючись відкрити «третій фронт» до двох вже наявних — Китаю і Північної Кореї. Саме тому у японських безпекових документах загрозами фігурують Китай та Північна Корея, Росія — ні, хоча рівень сприйняття її як потенційної загрози, особливо у взаємодії з Пекіном, у Токіо існує. Водночас, у Києві мають брати до уваги, що пріоритетність вирішення питання Північних територій в японському випадку не обов’язково є тотожним пріоритетності співпраці з Росією як такою.

Лобістські зусилля так званих русистів — японських симпатиків РФ, які намагаються промотувати на різних рівнях пріоритетність співпраці з Росією та ідею про її «особливий шлях», тим самим виправдовуючи дії Кремля у світі — є помітними, однак мають свої ліміти. А японський бізнес, якого РФ роками приваблювала як великий ринок, достатньо чутливий до політичних ризиків і робить ставку передусім на свою присутність на ринку США та інших країн Заходу.

Показово, що за підсумками 2019 року торгівля між Японією та Росією склала лише 2%, у той час, як між Японією та США — 15%, Японією-ЄС — 12%, Японією-Китаєм — також 12%.

Зміни в Україні

Також важливо врахувати, що ситуація змінилась і в самій Україні. Наразі Україна і сама перебуває в процесі пошуку миру та знайдення прийнятного рішення з окупованими Росією територіями — до певної міри Зеленський застосовує деякі елементи, випробувані за прем’єрства Абе, чітко пріоритизуючи пошук рішення у діалозі з Росією в питанні окупованих територій.

У такому контексті фактор Росії може бути не тільки роз’єднуючим, але й об’єднуючим у діалозі Києва та Токіо у тому сенсі, що сторони могли б ділитись найбільш показовими висновками й уроками (lessons learned), які важливо врахувати у процесі переговорів із Кремлем.

Міжнародні відносини з США

Важливим у контексті взаємодії України та Японії буде американський фактор. В японських дипломатичних та експертних колах зі стриманим оптимізмом очікували на прихід Адміністрації Джо Байдена, а разом з ним — і повернення до більш зрозумілої для Токіо традиційної американської дипломатії, в якій питання міжнародних союзництв, зокрема і Альянсу США-Японія, відіграє важливу роль. Крім того, як показав досвід Абе, навіть найприязніші стосунки з Трампом (а в Абе вони впродовж певного часу були найкращими з усіх світових лідерів) не гарантують появу несподіваних викликів та проблемних питань у двосторонньому діалозі (раптова вимога збільшити орендну плату за розміщення американської військової бази, питання збільшення тарифів тощо). Японці схиляються до більш передбачуваного, традиційного підходу з боку свого ключового партнера та союзника.

Відносини наступної адміністрації США з Росією також опосередковано можуть мати вплив на діалог Києва то Токіо (скажімо, однією з причин скасованого японською стороною візиту Владіміра Путіна до Японії за президентства Барака Обами була негативна реакція США на можливість такого візиту).

Варто зазначити, що, на відміну від українсько-американських відносин, американсько-японські базуються і на міцному економічному фундаменті, оскільки Японія є третім за величиною закордонним інвестором в економіку США (після Великої Британії та Канади), а також посідає друге місце серед країн світу (після Великої Британії) за кількістю створених у Сполучених Штатах робочих місць.

Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа»