EN
FR
DEУкраїнська влада розраховує на допомогу Великої Британії та США, лідери яких поставили свої підписи під Будапештським меморандумом. Про це заявив віцепрем’єр, міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков.
«Я знаю, що Леонід Кучма (другий президент України – ред.) кілька разів порушував його (питання щодо анексованого Криму – ред.), але російська сторона реагує на це дуже різко аж до того, що встає з-за столу переговорів. Але я точно знаю, що в «нормандському форматі» і міністр закордонних справ України, і політичні радники порушують цю тему, вона звучить на рівні лідерів», – зауважив високопосадовець.
Він нагадав, що саме Леонід Кучма підписав «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», який остання порушила.
На думку Резнікова, зараз Україні треба працювати над створенням майданчика, присвяченого поверненню Криму. Він може проходити не в Мінську, а, наприклад, у Кишиневі або Брюсселі. Й у цьому питанні Україні «без допомоги західних партнерів нам не обійтися».
«А другий документ – так званий Будапештський меморандум, у якому в обмін на відмову від ядерного статусу нам обіцяли недоторканність і захист. Росія також порушила його, а від Великої Британії і США ми не отримали очевидною допомоги й досі її чекаємо. Плюс є ще дві країни, які приєдналися до меморандуму, – Франція і Китай. Цікаво, що президент Франції Франсуа Міттеран (президент Франції в 1981-1995 – ред.) при підписанні сказав тоді Леоніду Кучмі: «Юначе, вас однаково обдурять». На жаль, так і сталося, тому ми глибоко переконані, що західні партнери повинні нам допомагати», – зазначив Резніков.
Сергій Таран, політолог
Будапештський меморандум – це лише папірчик, а в міжнародних відносинах папери дуже мало чого означають. У міжнародній політиці важливими є армія держав, їхня економіка й історичні зв’язки з окремими країнами.
У міжнародній сфері країни виконують договори лише тільки тоді, коли їм це вигідно, оскільки немає такої інстанції, рішення якої треба було б виконувати. Наприклад, суду чи виконавчої служби.
Якщо ми будемо сподіватися на папери, то ми повторимо долю країн, які зникли з мапи світу саме тому, що надто великі надії покладали на міжнародні договори.
Зараз для нас важлива військова допомога та підтримка економіки України, але й дипломатичний тиск на Росію, зокрема і через санкції, – також достатньо дієвий механізм. Усе залежить від політичної волі західних партнерів та від настирливості української влади, яка має на тому наполягати.
На жаль, за останній рік міжнародна активність України дуже сильно впала. Я не думаю, що згадки про Будапештський меморандум щось принципово вирішать. Важливо, щоби взагалі змінилася зовнішня політика України, стала значно активнішою.
Петро Олещук, політолог
Наразі ніхто Будапештський меморандум не скасовував, ніхто свої підписи під цим документом не відкликав, ніхто офіційно не відмовлявся від його виконання, а просто країни зробили вигляд, що начебто ми нічого й не обіцяли. Проте це не означає, що домовленостей не існує. Більше того, якщо постійно про це нагадувати, то це може бути досить болюче для інших країн. По суті, це нагадування про те, що відповідні міжнародні інститути не діють, і ніхто нікого у складній ситуації не має наміру захищати.
Раніше стратегія України полягала в тому, що ми особливо про нього (Будапештський меморандум – ред.) не нагадуємо, а в обмін на це очікуємо якусь матеріальну чи іншу підтримку з боку країн Заходу. Але досі ніхто у світі адекватної відповіді на ті виклики, які виникли внаслідок порушення Будапештського меморандуму, не дав.
Очікувати, що він буде виконаний, не варто, а от нагадувати про нього варто, бо це нагадування про моральну відповідальність перед Україною з боку країн-гарантів.
Україні мала б надаватися військова допомога, оскільки йдеться про військову агресію, та фінансова підтримка з метою подолання негативного ефекту від російської агресії.
Степан Гавриш, юрист, народний депутат України (ІІІ, IV скликань), ексзаступник секретаря РНБО
Питання про Будапештський меморандум постає у кількох площинах.
По-перше, юридичній. Будапештський меморандум підписаний керівниками ядерних держав, він не має жодних термінів давності, по суті, він є безстроковим договором. Це не просто якийсь підконвенційний документ. Це договір між ядерними державами та Україною. Він унікальний за своєю природою, оскільки Росія разом із Великою Британією та США гарантували територіальну, економічну цілісність України та давали суверенні гарантії. До цього договору приєдналися Франція та Китай. Фактично, невиконання цього договору підриває гарантії стабільності не лише міжнародної безпеки, але й системи ядерного стримування. У юридичному сенсі це колосальний удар по міжнародному праву. Ядерна країна, використовуючи загрозу ядерної сили, анексувала сусідні території, і світ досі від цього не оговтався.
Без сумніву, в цьому контексті можна щось змінити. Звернення до Британії та США є марними, оскільки звернень було багато, але і британці, і американці розуміють небезпеку цієї ситуації, проте без «спускового гачка» ніхто діяти не буде.
Відповідно, Україна може подати до міжнародного суду позов на Росію про порушення Будапештського меморандуму. Тоді суд вирішить, було порушення чи ні. На жаль, нам «втюхують» постійно, що в цьому договорі містяться оцінні судження, які не мають гарантійних зобов’язань. Запевняю вас, як людина, яка тривалий час спеціалізувалася на безпековій міжнародній юриспруденції, там досить чітко все виписано.
По-друге, політичний момент. У цьому сенсі Росія, яка змогла переконати весь світ у тому, що Будапештський меморандум є лише пустим папірцем і він нічого не означає, фактично вийшла зі світового дискурсу. Після цього в РФ прийняли рішення про пріоритет національного законодавства. А це означає визнання референдуму в Криму та підтримку сепаратистського руху на Донбасі.
По-третє, геополітична площина. Україна перестала бути суб’єктом міжнародного права, який впливає на порядок денний у геополітичному клубі. Порошенко так і не зміг виправити цю ситуацію. Тож зараз Україна є безправним об’єктом, який живе за рахунок донорства, причому не тільки західного, а й російського.
Тож спроба змінити мінський формат і змусити Росію перевести все у двосторонній переговорний процес (Україна-Росія), з одного боку, виглядає як правильний крок. З іншого боку, зрозуміло, що Росія оцінить це як провокацію і не буде на це вестися. Вона надто сильна і в дипломатичному, і в закулісному прийнятті рішень. Не випадково Дмитро Козак полетів до Ангели Меркель зі скаргою, що ламається нормандський формат.
Відповідно, повернення до Будапештського меморандуму – це єдиний спосіб повернути Україну в геополітику.
Це можна зробити кількома способами. Ось один із них: Володимир Путін зараз перебуває у складній ситуації виходу на новий рівень управління Росією («обнулення» президентських строків). Я думаю, що в цих умовах міжнародна спільнота за участі посередників може сказати Путіну, що ми дозволимо це зробити в обмін на повернення Україні територіальної цілісності.
Ще один варіант – закрити поки що питання повернення Криму та Донбасу, хоча це йде врозріз з обіцянками президента Зеленського. Повернення – це ілюзія, якщо враховувати, що на тому боці лінії розмежування на Донбасі створена надзвичайно потужна військова квазідержавна система. Ці війська об’єднані командуванням, що розташоване в Новочеркаську (Росія), там 65-70 тисяч військовослужбовців. Це майже стільки ж, скільки військових на лінії фронту з українського боку. Озброєння у російських найманців краще, ніж в української армії, бо, за даними всіх розвідок світу, отримують вони новітню техніку та боєприпаси. Наші військові сидять в окопах і не мають можливості проведення активних бойових дій, мають обмежений запас старих боєприпасів, нової зброї дуже мало.
І в цих умовах ключове значення має геополітика. А геополітика – це Будапештський меморандум, це такі рішення, щоб цей документ цінували.
Нагадаємо, Будапештський меморандум був підписаний 5 грудня 1994 року. Згідно з документом, Україна отримувала гарантії територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї. Документ був підписаний лідерами України, Великої Британії, США і Російської Федерації.
Як відомо, Росія незаконно анексувала український Крим 18 березня 2014 року. Перед цим на півострові був проведений невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус Криму. За результатами цього незаконного «волевиявлення» Російська Федерація включила Крим до свого складу.
