Українська освіта: за і проти

Очевидно, що сьогодні українська освіта часто не відповідає ані сучасним запитам з боку особистості та суспільства, ані потребам економіки чи світовим тенденціям. Незважаючи на це, у 2020 році до світового топ-1000 найкращих вищих навчальних закладів потрапили вже шість українських університетів. Чи може насправді українська освіта  конкурувати з зарубіжною, які у неї плюси та мінуси Promote Ukraine запитав у експертів.

Марія Ємельяненко, координаторка з комунікацій Фонду Східна Європа, програма «Електронне урядування задля підзвітності влади та участі громади»

Які проблеми української освіти виявив карантин та чи є в нас шанс конкурувати із закордонними ВУЗами?

На думку фахівчині в освітній сфері Інни Совсун їх шість – цифрові навички, методики викладання, навантаження і викладачі, академічна доброчесність, автономія ЗВО та гендерна рівність. Зупинимось на однієї з них – академічній доброчесності.  Проблема студентського плагіату є поширеною в усьому світі і розповсюджена думка про те, що «в Європі його немає», дійсності не відповідає. За матеріалами Збірки наукових есе «Академічна доброчесність: виклики сучасності»,  наприклад, у Великій Британії виявлено, що кількість вчинених правопорушень в академічній сфері на 2019 рік склала 50 000 випадків протягом трьох років (17000 на рік або 0,7 % студентів).

У свою чергу, під час дослідження, яке проводилося в 2014 році у Саудівській Аравії, 22 % студентів повідомили, що платили комусь за виконання роботи за них. В Україні цей показник становить 90%, отже більша кількість студентів у своєму академічному житті вдається до запозичень без посилань.

Ірина Єгорченко, старша наукова співробітниця Інституту математики НАНУ

Конкуренція – дуже широке поняття. Для людини, яка не має мовних, фінансових та ситуаційних обмежень, та може вільно поїхати з країни, і не хоче отримати специфічну для країни спеціальність (юрист або лікар який планує працювати в Україні, потребує української освіти, як завгодно поганої – тобто українського диплому) – українська освіта зовсім не конкурентоспроможна. Але у світі є попит і на дуже погані товари, якщо ці товари дешеві та доступні.

Щодо рейтингів, то вони зовсім не враховують засадничу академічну недоброчесність (без цієї основи системи освіти доведеться вигнати мабуть 80% студентів та не менше 50% викладачів) та толерантність до псевдонауки.

Якби це враховувалось, жодних українських університетів в тих рейтингах не було б. Система така, що змушує викладачів тягнути до отримання диплому студентів, які зовсім не вчаться і вчитись нездатні (погана шкільна освіта, функціональна неграмотність, працюють повний день, часто по 12 годин на день замість навчання). Вигнаний студент = скорочення 10% ставки викладача. При цьому є острівці освіти, в які студент може потрапити лише випадково або наполегливо досліджуючи ситуацію (але переважна більшість шукає можливості легко отримати диплом без навчання).

Максим Уперяка, співзасновник рекрутингової платформи проекту Make it in Ukraine

Найрозповсюдженішими є дві полярні думки. Наприклад, популяризатори IT-галузі хвалять систему технічної освіти, яка дісталася Україні від часів СРСР. Традиційно високо оцінюють ВНЗ з Києва, Харкова, Львова та Одеси за високий рівень технічної підготовки фахівців. У приклад наводяться українські вчені, які увійшли в історію, а головний український IT-портал DOU систематично оновлює рейтинг найкращих. Читав і точку зору щодо того, що класична наукова підготовка старших поколінь «програмує» у сучасних студентів міцний базис для розробки.

Сьогодні часто фахівці критикують некомпетентність, байдужість викладацького складу (не без винятків, звичайно), застарілі навчальні програми. Згадують і куплені дипломи. Розповсюдженою є і думка, що наша система навчання вчить людей вчитись. Тобто ви отримуєте базові вміння, фундамент для того, щоб вже потім вчити самостійно те, що буде корисно саме вам.

Те, що бачимо ми, проводячи щоденні співбесіди та інтерв’ю — наші спеціалісти сильно вмотивовані до самоосвіти. Цей тренд розпочався задовго до карантину, на якому майже усі почали вчитись, дивитись вебінари, записуватися на курси тощо.

Ще один тренд — великі українські компанії майже завжди докладають багато зусиль, щоб навчити своїх співробітників. Оплачують курси англійської, забезпечують безперервне підвищення кваліфікації тощо. Звісно, більшість з цього потрібно закласти на рівні державних програм, щоб фахівці не вимушені були заповнювати прогалини в освіті самостійно. Але вузьку спеціалізацію у найближчі часи держава точно не забезпечить.

А для тих галузей, які у навчанні потребують міцної технічної бази — сучасних приладів, навчальних лабораторій (біотехнології, прикладна фізика, робототехніка) — в Україні поки що нема таких умов. Тож, якщо айтішник може вивчити технології без сучасного приладдя, то ті, хто вчиться в вищезгаданих сферах, вимушені їхати вчитись за кордон, або ж відмовлятись від мрії.

Проте закінчити хочу на позитивних нотах. Ми спілкувались з програмною менеджеркою Microsoft Ольгою Гавриш, яка багато років назад переїхала до США. Вона сказала дуже гарну річ: «В Україні освіта є доступною та відносно недорогою, тож її варто здобувати. Адже певні українські дипломи легко конвертувати в такі, що ціняться в США».

Цитую далі: «Навчання у ВНЗ рівня Ivy League може коштувати $100 000 на рік. Отримати освіту в Україні — значно легше і дешевше, ніж у США. Тож чому б не отримати її, якщо є така можливість? Вона обов’язково стане в пригоді»

Особисто я вважаю, що Україна — чудова країна для життя та бізнесу. Але в умовах, коли старе вже розвалилось, треба будувати все наново. А це поки відбувається не так швидко.

Ірина Ізарова, докторка юридичних наук, професорка кафедри Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, головна редакторка видання «Access to Justice in Eastern Europe»

Топ найкращих ЗВО світу формується на підставі  конкретних критеріїв, які дозволяють визначити пріоритети для здобувачів вищої освіти, а також для роботодавців, що забезпечують можливість застосування здобутих знань, умінь та навичок у їхньому професійному житті. Відповідно, надзвичайно важливо прозоро та неупереджено оцінювати ЗВО, адже конкуренція між ними дуже висока, і в таких умовах вкрай необхідно надавати інформацію, яка відповідає дійсності.

Зокрема, одним з найбільш авторитетних рейтингів ЗВО є the World University Rankings. Він застосовує шість простих критеріїв, які доволі ефективно оцінюють роботу будь-якого університету у відсотках: зокрема, академічна репутація закладу (Academic Reputation score) складає 40 % від його рейтингу, репутація роботодавців – 10%, співвідношення викладачів/ студентів – 20%, індекс цитованості – 20%,  критерій міжнародності закладу і кількість іноземних студентів – 5%.

Наприклад, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, є лідером серед українських ЗВО, який в цьому рейтингу займає доволі високі позиції. Зокрема, у 2018 році це було 411-420 місце в загальносвітовому рейтингу (у 2019 – 531-540 місце), а також 29 місце в the QS EECA University Rankings 2020, серед закладів Європи та Центральної Азії.

Рейтинги закладів вищої освіти є важливими для формування стратегії розвитку ЗВО, зазначені показники є наочним прикладом візуалізації проблем в українській вищій освіті. Але держава в умовах забезпечення автономності університетів має тільки сприяти їхньому розвитку, створюючи відповідні передумови, не втручаючись при цьому в безпосередню діяльність університетів.

Довідка

За рейтингом QS World University Rankings 2021, до світового топ-1000 найкращих вищих навчальних закладів потрапили шість українських університетів.

Університет імені Каразіна потрапив у топ-500 кращих вишів світу. Фахівці розмістили його на 477-му місці. Порівняно з минулим рейтингом він піднявся на 14 сходинок.

Другим став Київський національний університет імені Тараса Шевченка, який посів 601-650 місце. Такий розрив пояснюється тим, що після 200-го місця університети представлені групами по 50 закладів через невеликі різниці в балах. Примітно, що столичний виш за рік опустився на 60 позицій.

Харківська політехніка – на колишньому рівні і посідає 651-700 місця. Ще два виші – КПІ ім. Сікорського і Сумський державний університет також не змінили своїх позицій і залишилися на 701-750 місцях.

Знизився рейтинг у Львівської політехніки. Якщо в минулому році його розмістили на 751-800 місцях, то в новому рейтингу університет посів 800-1000 місця.

А найкращим вишем світу вже дев’ять років поспіль називають Массачусетський технологічний інститут. У топ-10 також увійшли Стенфорд, Гарвард, Каліфорнійський технологічний інститут, Оксфорд, Швейцарський технологічний університет, Кембридж, Імперський коледж Лондона, Чиказький університет і Університетський коледж Лондона.

Наталя Толуб