У Білорусі вже працює мережа з восьми концентраційних трудових таборів

Серед інших планів безмежного терору в скандальному  аудіозапису BYPOL (ініціатива BYPOL, заснована співчуваючими опозиції колишніми співробітниками силових структур Білорусі – від ред.) йдеться і про намір створити в Білорусі окремий трудовий табір для політичних в’язнів. Фактично в Білорусі вже існує мережа своєрідних концтаборів, здатна розмістити понад 5 тисяч осіб. І один з них вже використовувався в середині серпня 2020 роки для примусового утримання близько тисячі затриманих осіб за участь в мирних акціях протесту.

Офіційно ці табори називаються лікувально-трудові профілакторії (ЛТП). Їх вісім, і вони розкидані по всій країні. Коли в результаті триденного терору 9-11 серпня 2020 року ізолятори Білорусі були переповнені, близько тисячі учасників протестів (і випадково затриманих людей) вивезли в ЛТП №3 під місто Слуцьк.

Незважаючи на гарну назву, ЛТП – установи не лікувальні і тим більше не профілакторії. У радянські часи ЛТП перебували під юрисдикцією Міністерства охорони здоров’я і там насправді надавали певні лікувальні процедури для осіб, які порушують громадський порядок і правила «соціалістичного способу життя».

Тепер у Білорусі завідувати ними стало МВС, і ЛТП перетворилися на справжнісінькі зони за колючим дротом. Це, так звані гуртожитки, в яких живуть ув’язнені в ЛТП, по суті – звичайні «зоновські» бараки. У деяких їх секціях можуть розміщуватися по 15-20 чоловік, в інших – по 50-100.

Ось так описує побут сучасного ЛТП його ув`язненний:

«Я можу говорити тільки про той ЛТП, де був, – у Світлогорську. Там ставлення до людей набагато гірше, ніж у в’язниці. Людину просто вбивають морально, з нього роблять просто ніщо … Я знаю людину, яка з ізолятора практично не виходила. Ізолятор – це кімната, де немає навіть унітазу. Тобі дають бачок, який важить кілограмів двадцять, в нього ти справляєш нужду … Грати можна, спати не можна, читати не можна. Нічого не можна! У таборі можна хоча б Біблію з собою в карцер взяти. В ЛТП – не можна нічого».

Білорусів на зону

Сам факт існування ЛТП суперечить Конституції, яка допускає позбавлення волі тільки за вчинення злочину. Влада використовує ЛТП для заробітку «небажаних елементів» (не замислювалися, чому в Білорусі нібито так мало бездомних, особливо під час проведення міжнародних заходів?). І зон з дуже дешевою робочою силою?

Щоб суд примусово направив людину в ЛТП, досить трьох адміністративних покарань, пов’язаних з вживанням алкоголю протягом року. Загриміти туди можна і за збігом обставин і дурості (типу, кілька разів попався міліції за розпивання пива в парку), навіть не за безпросвітну пиятику та гуляння.

Отже, фактично в серпні 2020 року біля тисячі затриманих за участь в мирних акціях були тимчасово ізольовані в ЛТП №3 в обхід існуючих порядків і процедур. Тобто, доріжка в трудовий табір уже уторована, і влада не проти і надалі засилати туди білорусів у разі потреби.

Довідка

Сайт Вясна пише, що Білорусь – єдина країна в Європі, яка використовує власних громадян, що страждають на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію в закритих установах, для примусової праці. З пострадянських країн так звані лікувально-трудові профілакторії ще є тільки в Туркменістані. Правозахисники і журналісти «Поліської Весни» поговорили з тими, хто утримується в Світлогірському ЛТП № 1 – найстарішій у Білорусі установі подібного типу. Приміщення, в яких живуть ув’язнені в ЛТП, офіційно називаються гуртожитками, але насправді, це звичайні «зоновські» бараки, розділені на секції, де розташовані ув’язнені. У деяких з них 15 осіб, в інших по 30,  60 і навіть 120 людей. Залежно від площі. Електрику дають по 2 години на день.

Люди бояться, що, якщо про їхні стосунки з правозахисниками і журналістами без дозволу адміністрації ЛТП дізнається ця сама адміністрація, вони можуть отримати покарання. Тому просять їх не фотографувати і не називати  імен і прізвищ та інших ознак, які б дозволили «вирахувати» тих, хто спілкувався з журналістами і правозахисниками.

«Якщо охарактеризувати двома словами – це в’язниця. Зона. Тільки з виходом. Це у нас називається «расконвойка». Ніхто нас там від залежностей не лікує. Просто, як вони нам пояснюють, ми ізольовані від суспільства. Хоча, нас у теж суспільство відправляють працювати. Задарма», – розповідає чоловік, на вигляд років близько 40.

Андрій Єлісєєв, голова Моніторингової группи iSANS, директор аналітичного центру EAST