Трагічний прорив України до майбутнього

Більше року війни не лише не знищили Україну, чого прагнув Кремль, а зробили її міцнішою, ніж будь-коли.

Посол України у Німеччині Андрій Мельник, який зараз працює заступником міністра закордонних справ, навесні минулого року згадував в інтерв’ю Frankfurter Allgemeine Zeitung, як у першій день великої війни мав розмову з німецьким міністром фінансів Крістіаном Лінднером. З ввічливою посмішкою той назвав заклики до відключення Росії від платіжної системи SWIFT та постачання зброї безглуздими, оскільки Україні «залишилося кілька годин».

Лінднер, який до того ж є лідером Вільної демократичної партії Німеччини, партнера урядової коаліції, і досі очолює Мінфін, але його позиція щодо перспектив України змінилася докорінно. Зараз він вимагає від країн Великої сімки збільшення допомоги Україні, вважаючи її недостатньою. Про це він заявив у лютому 2023 року, після зустрічі з колегами в Індії.

Те, що Україна вистоїть, було зовсім неочевидним для зовнішнього світу, а те, як вона відбиватиметься, стало справжньою несподіванкою. Вже у квітні, коли російські війська були відкинуті з-під Києва та змушені залишити північ України, до української столиці почали приїжджати західні лідери у все більшій кількості, і з того часу допомога набувала системнішого характеру та зростальних масштабів.

Характерно, як чином впевненість самих українців зростала у перші дні війни. За результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 26-27 лютого 70% респондентів вважали, що Україна здатна відбити напад Росії, 16% були песимістично налаштовані, ще 15% вагалися дати однозначну відповідь. Вже 1 березня кількість впевнених зросла до 87%, чисельність песимістів впала до 10%. 18 березня, ще не минув місяць з початку російської агресії, оптимісти переважали песимістів у відношенні 93% проти 3%. Так, всі основні страшні випробування були ще попереду, але відчуття неминучої перемоги вже не покидало громадян.

Відбулося справжнє диво маніфестації громадянської нації. Було б неправильно говорити, що вона виникла під час війни, якості солідарності, незламності, готовності до самопожертви накопичувались роками, перевірялись майданами і війною з 2014 року. Під час самого страшного іспиту для України вони яскраво і концентровано проявились.

Слід віддати належне політичному та військовому керівництву країни. В історію увійшла відповідь Володимира Зеленського західним партнерам, які запропонували йому евакуацію: «Мені потрібні набої, а не таксі». Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який зміг організувати відсіч агресору, що багаторазово переважає у силі, став символом військової майстерності на межі, а інколи і за межею неможливого. Все це додавало впевненості, що ворогу не вдасться досягти своєї мети.

Значною мірою на ще більше згуртування українців вплинула інформація про нелюдські злочини окупантів на звільнених територіях. За офіційною риторикою Кремля про «денацифікацію» України стали чітко проступати геноцидальні мотиви знищення українства як такого, і ця загроза виступає додатковим стимулом для відчайдушного спротиву.

Ця єдність і ефективність України у боротьбі проти дуже сильного, небезпечного і жорстокого ворога викликала потужну емпатію в багатьох країнах світу. Для багатьох з тих, хто не розрізняв пострадянську спільноту, вважаючи усіх гамузом «руськими», відкриття для себе українців стало шоком. Для тих, хто знав, стала шоком героїчна поведінка нашого народу, який вважався приреченим жити на маргінесі європейського світу, але своїм подвигом пересунувся у його центр. Європа відгукнулась на наш біль величезним сплеском солідарності, прихистивши мільйони біженців та налагодивши колосальну гуманітарну допомогу.

Серед українців також зросло відчуття своєї приналежності Європі. Якщо до цього етапу війни з Росією за вступ до НАТО виступали менше половини населення (47,8% на червень 2021 року), то зараз, станом на січень 2023 року, 86% за євроатлантичну перспективу, проти лише 3%. 87% – за вступ до ЄС (дані Соціологічної групи «Рейтинг). І, як ми знаємо, ці прагнення знайшли відгук. У червні минулого року Україні наданий статус країни-кандидатки на членство в Євросоюзі. НАТО розглядає заявку, подану у вересні, на прискорений вступ України до альянсу.

Причому взаємодія з європейськими партнерами за час війни набула такої інтенсивності, що можна казати про євроінтеграцію де-факто. Роль України у захисті європейської колективної безпеки стала непересічною, і це не може не бути враховано під час вибудови повоєнної системи безпеки. Лідери Євросоюзу та НАТО і країн-членів неодноразово підкреслювали, що Україну чекає майбутнє у цих структурах. Лишилася лише одна важлива річ: треба спочатку перемогти у цій важкій війні.

Жодна з країн не сплатила таку страшну ціну за право вступити у родину європейських країн. Україна продовжує платити. Так, європейське майбутнє вона собі забезпечила. Пережити б сьогодення, у якому рутиною є постійна загроза смерті, яку несуть російські ракети, іранські «шахеди», пулі та снаряди, що продовжують нищити нашу землю і наших людей.

Леонід Швець