Світова мапа Західної Європи

Коронавірусна криза спричинила суттєві соціально-економічні зрушення у країнах Західної та Північної Європи. За даними Європейського Центрального Банку, за перші 3 квартали 2020 року ЄС був змушений виділити 3,7 трлн євро на підтримку європейської економіки та постковідне відновлення.  Що чекає ЄС у 2021 році?

Раптові додаткові витрати тягарем лягли на ЄС і, скоріше за все, матимуть довгострокові наслідки для Єврозони. У минулорічному прогнозі ми писали, що основним завданням для країн Західної Європи був пошук прийнятної та універсальної моделі, яка б дозволила зберегти темпи економічного зростання, утримати свої позиції у інноваційному ядрі держав світових лідерів та водночас зберегти цілісність Європейського Союзу. При цьому уникаючи відцентрових тенденцій на тлі загострення конкуренції між самими країнами-членами. Після спалаху коронавірусної пандемії виконати це завдання стане ще складніше, і не лише тому, що конкуренція і національний егоїзм держав загострилися, але й через додатковий фінансовий тягар, який населення відчуватиме ще протягом кількох років.

Коронавірус також витиснув на другий план дискусії про реформування ЄС і загальмував інтеграційні проєкти всередині Союзу. Після виходу Британії зі складу ЄС 31 січня, центр тяжіння у ЄС остаточно змістився убік Франції та Німеччини, які й задавали курс Брюсселя упродовж 2020 року.

Однак у 2021 році впевненість у цьому курсі буде меншою. Німеччина вступить у період політичної невизначеності: епоха Ангели Меркель добігає кінця, а у країні пройдуть парламентські вибори.

Коронавірусна пандемія завдала тяжкого удару по економіці ЄС, яку Берлін щосили намагався витягнути з кризи і не дозволити їй вийти з-під контролю. Під час самітів країн-членів ЄС у квітні та у липні, коли вирували гострі дебати щодо розподілення бюджетних коштів на постковідне відновлення, саме позиція ФРН ставала вирішальною в ухваленні політичних рішень.

Для Німеччини цілісність та стабільність Євросоюзу лишається пріоритетом №1 у зовнішній політиці. В умовах жорсткого весняного локдауну 2020 та економічного падіння, у Німеччині особливо яскраво проявилася соціальна радикалізація громадян з одного боку (масштабні антиурядові протести під Рейхстагом) та політична поляризація з іншого, яка призвела до зростання екстремізму в усіх його формах.

Трагічним наслідком цього стали розстріл праворадикалом натовпу людей у Ханау та напад ісламіста на перехожих у Дрездені.

Франція сьогодні переживає власні внутрішньополітичні потрясіння: зростання екстремізму, поглиблення регіональних дисбалансів між центром і провінцією, неврегульовані претензії профспілок до президентської програми та загострення геополітичної боротьби у своїх колишніх колоніях. З-поміж усіх європейських країн Франція найбільш чутливо сприймає поступове зміщення глобального центру сили з Європи до Азії. Країна, яка не змирилася з тим, що її імперія зникла, вбачає у цих трансформаціях подальшу небезпеку для своєї розгалуженої мережі впливу у межах Франкофонії. Президент Франції Еммануель Макрон має амбіції і намір повернути свою країну до минулої величі, відновити її могутність, відродити репутацію та авторитет у колишніх колоніях Північної Африки та регіону Сахеля.

У Великій Британії 2021 рік стане роком пошуку самих себе після остаточного завершення епопеї з Brexit. Наприкінці 2020 року завершився перехідний період, протягом якого Лондон мав домовитися з Брюсселем про умови поступового виходу країни з ЄС.

До того ж, у 2021 році Британію може очікувати два великих політичних потрясіння — загострення ситуації у Північній Ірландії, якщо питання кордону з Ірландією не буде вирішене на переговорах із ЄС, та оголошення другого референдуму про незалежність Шотландії, про який оголосила лідер націоналістів Нікола Стерджен.

Джерело: Український Інститут майбутнього