EN
FR
DEРосійське вторгнення в Україну є, безсумнівно, найбільшим політичним і безпековим викликом, який постав перед Європейським Союзом за всю його історію. Країни-члени ЄС довгий час вважали, що чергова війна на європейському континенті майже неможлива. Проте жорстока агресія Владіміра Путіна довела, що це переконання було просто нереалістичною надією. Поновлений російський імперіалізм дедалі більше перетворюється на прямий виклик спільному європейському проєкту, який історично базується на демократичних цінностях, багатосторонності та праві суверенних держав самим визначати власну долю. Тоді як російське розуміння майбутнього Європи, по суті, ґрунтується на односторонніх відносинах, автократії, військовому протистоянні та імперіалізмі, що є повною протилежністю засадам ЄС.
Крім того, продовження окупації значної частини української території загострює проблему довгострокових відносин із Росією як державою. Ця безпрецедентна ситуація справді створює довгострокові загрози для європейської інтеграції з точки зору енергетичної та продовольчої безпеки. За оцінками ФАО, з України наразі фізично неможливо вивезти понад 25 мільйонів тонн зерна, а блокада українських портів порушує європейський ланцюг постачання продовольства й суттєво впливає на продовольчу безпеку мільйонів людей у Європі та за її межами. Залежність від російських газу та нафти є ще однією ключовою проблемою для майбутнього Європи. Війна в Україні підштовхує до швидкої переоцінки десятиліть енергетичної політики ЄС, коли дешеве російське викопне паливо підтримувало економічне зростання Європи. Від початку повномасштабної війни ЄС імпортував викопного палива на суму майже 40 мільярдів євро. Розбіжності в поглядах на шляхи послаблення енергетичної залежності від Росії, ймовірно, не зникнуть найближчими роками. Отже, ключові політичні фігури ЄС ще тільки мають повністю визнати довгострокові наслідки російського вторгнення в Україну та вирішити, як із ними боротися.
Можна стверджувати, що відповідь ЄС на агресію Росії була рішучою. З 24 лютого 2022 року країни-члени ЄС розширили санкції та додали до свого санкційного списку значну кількість осіб та організацій, наприклад, російські ЗМІ й засоби пропаганди. Крім того, країни-члени погодилися відключити ключові російські банки від системи SWIFT і заморозити активи Центрального банку РФ. Проте ці обмежувальні короткострокові заходи є здебільшого лише частиною потужної відповіді на вторгнення в Україну. Більш масштабні політичні та структурні питання відносин із Росією залишаються значною мірою невирішеними. Інакше кажучи, країни-члени ЄС поки не вжили жодних довгострокових заходів для повного розриву європейських економічних і політичних зв’язків із Росією. Європа наразі тільки робить спроби розробити план повної депутінізації свого майбутнього.
Насправді ЄС усе ще не вживає необхідних колективних заходів задля приборкання російського імперіалізму в довгостроковій перспективі та створення умов тотального стримування російської загрози з точки зору як економічного, так і політичного впливу. Однак є певні держави-члени, які добре усвідомлюють ризики, пов’язані з відновленням нормальної співпраці з Росією. Країни Балтії, Фінляндія та Польща розробили плани надзвичайних заходів задля радикального зменшення своєї залежності від російських енергоносіїв. Ба більше, результати громадських опитувань засвідчили, що ці країни найбільше переймаються майбутнім європейської оборони та безпеки. Нещодавнє опитування показує, що щонайменше дві третини громадян у країнах Балтії стурбовані зростанням російського імперіалізму. Також, за даними соціологічного опитування «Євробарометр», відсоток громадян, які виступають за фінансування військової підтримки України, особливо високий у Фінляндії (90%), Естонії (87%), Польщі (86%) та Литві (84%). Таким чином, ці країни, як засвідчують опитування, цілком усвідомлюють необхідність «депутінізації» ЄС та майбутнього європейської інтеграції. Справді, більшість лідерів Східної Європи розуміють, що європейська інтеграція не буде можливою без радикальної зміни у ставленні до Кремля та його імперіалістичного бачення Європи, яке просто несумісне з інтересами ЄС у цілому.
Проте є країни, які, схоже, не поділяють таку точку зору на майбутнє російсько-європейських відносин і які несуть особливу відповідальність за підрив Євросоюзу та його довгострокових цілей. Німеччина, Франція й Італія з різних причин дотримуються сумнівного підходу щодо Росії та зволікають із реакцією на її імперіалістичні амбіції розділити Європу. Іншими словами, усвідомлення керівництвом та суспільством цих країн загрози російського імперіалізму видається досить обмеженим. Консолідовані відносини Німеччини, Франції та Італії з Росією після холодної війни були, по суті, побудовані на торгівлі, політичному співробітництві й енергетиці. Однак збереження цих сфер співпраці з Росією було б шкідливим для майбутнього Європи, оскільки їхні національні інтереси в довгостроковій перспективі можуть значно відрізнятися від інтересів держав-членів у Центральній та Східній Європі.
Канцлер Німеччини, мабуть, має найбільші труднощі з розумінням довгострокових наслідків російської агресії в Україні. Незважаючи на (затримане) постачання зброї до Києва та нещодавню зміну позиції на підтримку нафтового ембарго ЄС, зовнішня політика Німеччини все ще потребує повного перезавантаження. Німецька остполітика («східна політика») не завадила російському вторгненню в Україну і зробила німецьку економіку надзвичайно вразливою та залежною від російського газу. Канцлер Шольц, безумовно, усвідомлює, що ера енергетичної взаємозалежності з Росією, можливо, добігає кінця, але прагнення Берліна до конструктивних дипломатичних і політичних відносин із Москвою не змінилося. Німеччина все ще залишається однією з держав ЄС, які найбільше вагаються щодо ізолювання Росії та її керівництва, котре все ще має свій вплив у політичному просторі Німеччини, зокрема в Соціал-демократичній партії Німеччини (СДП).
Пан Емманюель Макрон також наголосив на необхідності підтримувати конструктивні зв’язки з Росією. У День Європи 2022 року президент Франції зауважив, що «ми не воюємо з Росією» і застеріг від «приниження» Росії в майбутньому. Крім того, президент Володимир Зеленський підтвердив, що Макрон просив українську владу піти на територіальні поступки, щоб допомогти Путіну зберегти своє обличчя. Не дивно, що позиція Макрона сприймається як неоднозначна і згубна для майбутнього Європи у Центральній та Східній Європі.
В Італії нові події зруйнували модель стосунків, що ґрунтуються на історично сильній італійській русофілії на політичному й культурному рівнях. У політикумі Італії діє величезна група проросійських депутатів, які викликають напругу в нинішній правлячій коаліції на чолі з колишнім керівником Європейського центрального банку Маріо Драгі. Крім того, пропутінська дезінформація постійно поширюється через більшість основних ЗМІ, а італійські телеканали часто запрошують у свої ефіри російських урядовців, таких як Сєргєй Лавров, або російських пропагандистів, таких як Олександр Дугін чи Володимир Соловйов. Тому не дивно, що очільники Італії все частіше вимагають від України знайти компроміс із Росією, а їхнє занепокоєння довгостроковим впливом санкцій на італійську економіку зростає.
Очевидно, що багатьом країнам ЄС необхідно уважно поглянути на свої минулі помилки, допущені у відносинах із Росією. Але ці три країни, які часто називають себе фактичними лідерами Європи, мають особливо пильно проаналізувати свій погляд на майбутнє європейської інтеграції. Підтримка боротьби проти російського вторгнення в Україну має чималу ціну, особливо для таких держав, як Німеччина, Франція та Італія. Проте, якщо європейські країни прагнуть депутінізованого майбутнього без військової конфронтації та культурного імперіалізму, це ціна, яку вони повинні заплатити
Андреа Кастанья – політичний експерт, досліджує питання політики сусідства ЄС. Живе і працює у Брюсселі. Останні кілька років брав участь у проєктах, пов’язаних із цифровими технологіями для розвитку, освіти, молодіжної політики та спорту
