Росія залишається у санкційній петлі. Частина 2

Продовження. Першу частину читайте тут.

Російська Федерація залишається під санкціями, оскільки жодних суттєвих зрушень у питаннях, через які були накладені ці економічні обмеження, останнім часом не відбулося.

У четвер, 18 червня, стало відомо, що Європейський Союз продовжив до 23 червня 2021 р. пакет санкцій, запроваджених через анексію Криму. 19 червня канцлер Німеччини Ангела Меркель за підсумками онлайн-саміту лідерів ЄС повідомила, що до 31 січня 2021 р. продовжено економічні санкції стосовно Росії за військову агресію на сході України.

Українські компанії поглядають на схід

За словами заслуженого економіста України Олексія Плотнікова, продовження санкцій Євросоюзу – це, швидше, політична послідовність із боку західних партнерів.

Олексій Плотніков, заслужений економіст України

«Це свідчення, що не відбувається зрушення ані в Мінському процесі, ані в питанні Криму. І з цієї точки зору західні країни, демонструючи свою послідовність, продовжують ці санкції, але сказати, що це якось вкрай негативно впливатиме на економіку сусідньої держави, я не можу. Оскільки економіка досить потужна, і за ці роки вона створила можливості заміщення тих економічних зв’язків, які були з країнами Європейського Союзу, Сполученими Штатами Америки, Канадою, тими країнами, які зараз продовжують санкції», – зазначив експерт.

На його думку, колись Росія для України була на першому місці, на другому – ЄС, а зараз за окремими позиціями вони просто помінялися. «Тим не менше, Росія все-таки і в товарообігу займає високу питому вагу, і в усьому іншому, тобто з цієї точки зору ми можемо скільки завгодно казати, що погано вводити санкції, але український бізнес працює з сусідами, сусіди з українською стороною працюють. Це показники того, що бізнес, якщо йому вигідно, знаходить можливості для того, щоб працювати. Тому сказати, що зникла ця країна, чи зник цей ринок, – нереально. Якщо це і трапиться, то дуже нескоро», – вважає Плотніков.

Він наголошує: «Росія залишається сусідом, із яким спільний кордон, зрозуміло що співпрацювати, навіть вантажі возити в цю країну вигідніше, ніж до Казахстану чи до Монголії, Китаю. Є багато речей, багато продуктів, що у нас випускаються, але які не перетнуть кордон Євросоюзу, оскільки там інші стандарти, інша культура споживання, інша якість. А в сусідню державу вона йде, і можна абсолютно не стандартизуватись, не підвищувати якість, не прагнути до європейського рівня. «Якщо купують – хай купують» – ось логіка виробників такої продукції».

Попри запроваджені Україною санкції, підтверджує тісні економічні зв’язки нашої держави з Росією і Державна служба статистики. За її інформацією, у рейтингу найбільших торговельних партнерів України у першому кварталі 2020 року Росія посіла 2 місце після Китаю.

З країною-агресором наторгували за цей період на 2 543,8 млрд доларів, що дорівнює 8,5% від загального обсягу. Частка РФ поступово зменшується, за підсумками 2018 року Росія була на першому місці. Тим часом на всі країни ЄС припадає 41,5% зовнішньої торгівлі України (головні партнери – Німеччина та Польща).

Зрозуміло, що український бізнес, який був орієнтований на ринок Росії, із 2014 року важко переживає розрив економічних зв’язків. І тому підприємці постійно шукають можливості обійти закон у тих сферах, де заборонена пряма співпраця з Росією.

Останнє тому підтвердження – обшуки на харківському заводі «Електроважмаш». Спільні слідчі дії провели прокуратура та Служба безпеки України 16 червня. Як стверджують правоохоронці, підприємство, прикриваючись договірними відносинами з британською фірмою, працювало з Росією. Зокрема йдеться про постачання Брянському машинобудівному заводу агрегатів та запчастин для тепловозів.

І такі випадки не поодинокі. В обхід обмежень купують не лише росіяни, а й Україна в РФ, даючи роботу підприємствам держави-агресора. Тут достатньо згадати хоча б гучну «справу Свинарчуків», де йшлося про продаж підприємствам концерну «Укроборонпром» деталей оборонного призначення за завищеними цінами. Журналісти-розслідувачі стверджували, що значну частину продукції підозрювані закуповували в Росії, після чого контрабандою або за «сірими» схемами завозили в Україну.

Після скандалу тодішній генпрокурор Юрій Луценко під час засідання Тимчасової слідчої комісії з розслідування оборудок у сфері нацбезпеки обмовився, що таких схем завезення деталей із Росії було багато, але їх уже прикрила ФСБ РФ.

Ще є що рвати

Багато українських політиків, експертів, громадських діячів наполягають, що влада має припинити практично всі економічні контакти з країною-агресором. І з 2014 року кроків у цьому напрямку було не так уже й багато.

Андрій Новак, економіст

На думку економіста Андрія Новака, керівництво України до цього часу не зробило деякі важливі речі: «Досі присутній російський капітал в Україні, власність в українських компаніях, в активах, досі присутні російські банки та їхні філії на українському ринку. Усе це, я вважаю, Україні треба було відразу заборонити в перші ж дні агресії в Криму. Порушення суверенітету, територіальної цілісності – це акт прямої воєнної агресії, і відразу на другий день такого акту Україна мала б припинити діяльність будь-яких російських компаній на території України, що свого часу не було зроблено й не зроблено, на жаль, досі. Тобто виходить так, що ми потерпаємо від російської агресії, але продовжуємо з нею торгувати, продовжуємо з нею спільно виробляти, продовжуємо користуватися присутністю російських банків, тобто даємо ще їм гроші, розміщаючи там вклади фізичних і юридичних осіб. Я вважаю, що це аномально».

Експерт зауважив, що відповіді на питання «Чому не було й немає адекватної реакції?» суспільству не дала попередня українська влада й не дає нинішня.

Тим часом, за словами Новака, сукупність санкцій проти Росії є ефективним інструментом, щоб «не військовими, а економічними та політичними методами примушувати Росію відмовитися від агресивної політики й поведінки».

«Вплив санкцій є дієвим на сьогодні, тому що з моменту їх запровадження стосовно Росії ми маємо фактично триразову девальвацію російського рубля за цей період; спустошення одного з двох резервних валютних фондів Російської Федерації; значне спустошення другого фонду, яке триває фактично щодня; зміна стану російської економіки з росту ВВП до його падіння; зниження рівня життя переважної більшості росіян; зменшення вартості активів практично всіх російських компаній – від енергетичних до фінансових», – наголосив економіст.

Світ не може мовчати на агресію путінської Росії, що проявляється і в Україні, і в Грузії, і в Сирії, і в Лівії тощо. Також вимагає жорсткої реакції нахабна поведінка в інших країнах, де спецагенти Кремля вчиняють фізичні розправи із противниками режиму, які змушені були втікати з Росії, або тими, хто відкрито критикує політику Москви.

З іншого боку, варто визнати: не виправдалися сподівання багатьох оптимістів на те, що світ швидко скрутить Росію економічними санкціями та змусить діяти у правовому полі. РФ, як виявилося, готова втрачати, але не міняти щось кардинально в зовнішній політиці (у внутрішній також). А «ядерна дубина» і непередбачуваність дій росіян залишаються вагомими аргументами.

У цьому сенсі єдиним союзником цивілізованих країн виступає ЧАС. Із 2014 року санкційна петля на шиї Росії суттєво затягнулася, а тепер керівництво РФ робить додаткові кроки, які ще більше погіршують ситуацію.

Показовою є реакція прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо, який 1 червня різко відреагував на спроби Дональда Трампа запросити РФ на саміт G7. Зокрема, очільник канадського уряду наголосив: «Її (Росії – ред.) неповага та порушення міжнародних правил і норм, що тривають, – причина, через яку вона залишається та буде залишатися за межами G7».

Тож доводиться сподіватися, що рано чи пізно світова спільнота або змусить Російську Федерацію дотримуватися демократичних принципів і поважати міжнародне право, або ж керівництво Росії остаточно поставить на своїй країні клеймо держави-ізгоя та агресора, якого цуратиметься цивілізований світ.

Богдан Марусяк