У бойових формуваннях “ЛНР” та “ДНР” спостерігається відчутний дефіцит особового складу. Як відзначає Павло Лисянський, директор Інституту стратегічних досліджень і безпеки, командування Південного військового округу РФ у листопаді-грудні минулого року провело аудит у так званих 1-му і 2-му армійському корпусах, розташованих на території самопроголошених республік. За результатами цієї перевірки було виявлено, що брак людських ресурсів у цих з’єднаннях становить 33-39%. Фактично одразу після виявлення такого некомплекту в Росії активізувався процес вербування бойовиків на Донбас.
Спроби примусово призивати на службу до незаконних збройних формувань населення ОРДЛО успіхів не мали. Такі наміри мали місце у квітні минулого року, однак лідери сепаратистів одразу відчули непопулярність цього кроку і швидко назвали мобілізацію “пробною”. Сьогодні ж, як повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України, “результати агітаційної кампанії військових комісаріатів російських окупаційних адміністрацій залишаються незадовільними. Окупантам не вдається забезпечити комплектування своїх підрозділів достатньою кількістю новобранців за рахунок населення тимчасово окупованій території в Донецькій та Луганській областях. Зважаючи на зазначене, противник активізував набір найманців через мережу вербувальних центрів на території РФ з направленням їх для проходження служби за контрактом через неконтрольовані Україною ділянки кордону”.
Як відзначають у своєму прогнозі фахівці Центру оборонних стратегій, ймовірність загострення на Донбасі є доволі високою, саме ця ділянка може стати точкою ескалацію конфлікту. Як повідомляє українська військова розвідка, РФ постійно перекидає до ОРДЛО нову техніку та пальне. Зброя, боєприпаси – це те, чим Москва може нашпигувати окупований Донбас без якихось особливих зусиль. Але техніка та озброєння потребують фахівців. З ними якраз і виникають проблеми. На сайті “Союзу добровольців Донбасу” – громадської організації, яка об’єднує російських учасників бойових дій в Україні, розміщено пафосне оголошення про формування підрозділів для “захисту від української агресії”. Однак, як засвідчило розслідування незалежного видання Медуза, серед колишніх бойовиків зовсім небагато тих, хто готовий повернутися в окопи Донбасу. Серед причин відмови найманці називають непевний правовий статус (вербувальниками виступають відставні офіцери, які пропонують підписати контракт з міністерством оборони РФ, але де-юре вони не є представниками цього відомства), сумніви у виплаті задекларованих зарплат (160-320 тис. російських рублів), великий ризик загинути чи отримати поранення у боях проти регулярної української армії.
За останні вісім років сфера застосування російських найманців суттєво розширилася: Сирія, Лівія, ЦАР, Таджикистан. Відтак бойовики з ПВК “Вагнера” та інших подібних формувань мають вибір, де бути “солдатами удачі”, Україна, як правило, до їхніх пріоритетів не потрапляє. Існує й свого роду криза лідерства: усі відомі польові командири, які очолювали загони “ополчення” у 2014-2015-му або загинули(Захарченко, Гіві, Моторола), або опинилися в опозиції до політичного керівництва самопроголошених республік(Гіркін, Безлер, Ходаковський), або як Олександр Бородай, нинішній депутат Держдуми РФ, пішли у російську політику. Досвід командира – один з ключових факторів, на який зважають найманці при виборі підрозділу, в якому доведеться воювати.
Якщо дефіцит особового складу на Донбасі не вдасться перекрити за рахунок “добровольців”, у Росії залишається єдиний варіант – залучати кадрових військових. Тут можливі два сценарії: або робити це приховано і в разі розкриття називати їх відставними або “відпускниками”, або діяти відкрито – для цього має бути створений спеціальний casus belli(імітація українського наступу, наприклад), яким Москва аргументує застосування своєї армії на Донбасі.
Степан Назаренко