Про що свідчить нарощування російських військ на українському кордоні? Як виглядатиме війна, якщо вона станеться? Що стоїть за польською прикордонною кризою й наскільки готовий Захід допомогти Україні? На ці дуже непрості запитання журнал «Огляд Україна Брюссель» шукав відповіді серед євродепутатів, політиків України та Білорусі, а також західних та українських експертів.
Роберт Бєдронь – євродепутат від Польщі (фракція соціал-демократів), голова Делегації ЄС-Білорусь у Європарламенті
Нарощування чисельності російських військ на кордоні з Україною – це не навчання. У випадку військових навчань застосовуються певні правила та процедури, наприклад, завчасне інформування партнерів. У цьому випадку такого не було. Якщо Росія застосує силу проти України, ЄС і НАТО повинні відповісти швидко й послідовно. Ми не можемо стати маріонеткою в руках Путіна, який шантажує Європу, перериваючи поставки газу. Можна також припустити, що остання гібридна війна Лукашенка на кордоні з Польщею була лише початком чогось набагато більшого у свідомості Путіна. Ми повинні завжди наголошувати, що підтримка України з боку НАТО не є загрозою для Росії.
Віола Фон Крамон-Таубадель – євродепутатка від Німеччини (фракція зелених), віцеголова Делегації Україна-ЄС у Європарламенті
Росія використовує тут класичну тактику залякування, яку також часто використовував Радянський Союз. Ця тактика є відносно «недорогою» і має на меті перевірити Захід. Подібну ситуацію ми вже мали у квітні 2021 року, коли Росія мобілізувала біля українського кордону приблизно 120 тисяч солдатів і водночас значно збільшила кількість озброєння та іншої військової техніки на окупованій частині Донбасу. Однак цього разу ситуація стає ще складнішою, оскільки додається білоруський вимір і посилюється контроль Росії. Отже, одне з міркувань полягає в тому, що Росія могла би покластися на те, що часті військові марші призведуть до свого роду «зносу», так що увага на Заході до таких маневрів може зменшитися, а Кремль теоретично отримає дозвіл на подальшу окупацію України з мінімальним міжнародним резонансом та мінімальними наслідками для себе.
На цьому етапі слід ретельно відстежувати розвиток подій на східному кордоні України та не ігнорувати потенційно серйозну загрозу. Трансатлантична координація має першочергове значення. Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн, президент Ради ЄС Шарль Мішель, глави держав і урядів повинні особисто заявити Путіну, що такі ігри небезпечні і вкрай контрпродуктивні. Какофонії в інституціях ЄС слід уникати будь-якою ціною. При цьому ЄС має використовувати всі дипломатичні засоби, наприклад, скликання послів Росії або, якщо необхідно, посилення санкцій проти Росії.
Включення України до трансатлантичних структур безпеки самою Україною вважається єдиним реальним рішенням, але тут відкриті різні питання всередині НАТО, так що це практично неможливо.