Рейс PS 752: невійськові втрати непроголошеної війни

«Коли я почув про падіння літака, захотів померти»

За загострення конфлікту між США та Іраном своїми життями сплатили безвинні люди. «Коли я почув про падіння літака, захотів померти», — розповів командувач повітряно-космічними силами Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) генерал Амір-Алі Хаджизаде. Це його підлеглі вранці 8 січня відкрили вогонь на ураження пасажирського літака, прийнявши якимось дивом великий Boeing 737-800, що набирав висоту з тегеранського аеропорту імені Хомейні, за американську крилату ракету. На визнання своєї провини Ірану знадобилося кілька днів.

Той факт, що лайнер впав за сім хвилин після зльоту, а пілоти не передали на землю сигналу SOS, свідчив про швидкоплинний характер катастрофи, навряд чи пов’язаний з технічними проблемами сучасного літака. Про зовнішній вплив заговорили спочатку анонімні джерела західної преси у військових колах, а прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо ще ввечері 9 січня за європейським часом першим з офіційних осіб заявив, що є всі ознаки та підтвердження з боку розвідки, що Boeing 737 української авіакомпанії МАУ був уражений зенітними ракетами іранської ППО.

Непересічна роль керівництва Канади у визначенні причин трагедії зумовлена двома обставинами. Зі 167 загиблих пасажирів 138 летіли до Канади, з них 57 були громадянами цієї країни. З 2012 року Канада не має дипломатичних відносин з Іраном, і авіасполучення між країнами йде транзитом через Київ. Одночасно Канада є тісним партнером зі Сполученими Штатами та іншими західними країнами, знаними своєю розвідувальною потужністю. Слід віддати належне іранській стороні — до розслідування обставин катастрофи були залучені як українські фахівці, так і представники TSB – Ради з безпеки на транспорті Канади. І це стало запорукою, що справжні причини того, що сталося, будуть знайдені й оприлюднені.

Іранці стверджують, що виною всьому стали дії оператора ППО, якому проблеми зі зв’язком завадили отримати наказ від командування, і він діяв на свій розсуд під стресом можливої американської атаки. Так це чи ні — окрема тема, але авторитет КВІР отримав серйозний удар, може, не менший, аніж ліквідація американцями генерала Касема Сулеймані, неформального лідера «вартових» та керівника ризикованих зовнішньополітичних операцій Ірану. Поряд з антиамериканськими демонстраціями з прокльонами на адресу вбивць Сулеймані в країні пройшли протести проти влади, яка вбиває власних громадян: 146 пасажирів PS 752 мали іранські паспорти (деякі були з подвійним громадянством). Але якщо загибель генерала Сулеймані об’єднала була країну в її засудженні підступності США, що зазіхнули на національну гідність Ірану, то безглузде збиття цивільного літака розгнівало громадян, далеко не всі з яких поділяють ідеї всесвітньої Ісламської революції, не кажучи вже про те, що безглузде використання зброї підриває образ КВІР як сили, тільки й здатної захистити країну від зазіхань Заходу. 

Існує певна суперечність між національною сутністю Ісламської Республіки Іран та її ідеологічними засадами. Для правовірного шиїта немає нічого важливішого, аніж об’єднання всього світу у мусульманську громаду – глобальну «умму». І саме роботою на це світле майбутнє був зайнятий Касем Сулеймані, фанатичний борець за експорт Ісламської революції за межі Ірану. Звісно, це потребує чималих ресурсів, які треба віднімати у «нації» — громадян Ірану, які й так живуть в умовах санкцій зовсім не розкішно. Показово й те, як пишно відбулося поховання легендарного лідера «вартових» і як глухо влада відреагувала на загибель іранців, що знаходилися на облавку українського лайнера: вони здебільшого були людьми західного світу, «неправильними» мусульманами. За місяць, 21 лютого, в Ірані відбудуться парламентські вибори, і хоча більшість неблагонадійних кандидатів відсіють експертні комісії КВІР, все одно суперечність між інтересами «нації» та «умми» так чи інакше проявлятиметься у голосуванні та масових протестах, які все більше стають характерною ознакою іранського життя.

Президент Трамп передав привіт «відважному та багатостраждальному народу Ірану», підкресливши, що влада не має вчиняти розправи над мирними протестувальниками. Штати не стали йти на подальшу ескалацію після невиразного удару відплати по американських базах в Іраку. Поки що найвідчутніші втрати Іран заподіяв собі сам: від десятків загиблих у тисняві під час церемонії вшанування Сулеймані до нещасних пасажирів рейсу PS 752. Але легкість, з якою американський президент пішов на ліквідацію легендарного іранського генерала, а потім обіцяв бомбити місця іранської культурної спадщини, якщо Тегеран наважиться помститися, значною мірою позбавили американську позицію моральної висоти, підкресливши в чистому виді право сили. У таких умовах рішення іранської влади визнати провину у збитті українського літака було єдиним варіантом утримати власну моральну позицію нібито жертви американської агресії. У цьому сенсі навіть оператор зенітно-ракетної установки, що з переляку натиснув кнопку «Пуск» і занапастив життя 176 осіб, за що буде покараний, теж є жертвою.

Перебіг конфлікту Сполучених Штатів та Ірану, який зусиллями обох сторін різко загострився в останні тижні, демонструє, що за чисельністю цивільні громадяни переважають серед жертв, зокрема громадяни третіх країн, не дотичних до з’ясування відносин між Вашингтоном та Тегераном. Водночас можна сказати, що трагедія PS 752 певним чином зробила те, що не змогла, на жаль, зробити трагедія MH17 влітку 2014 року з російською агресією: остудила войовничий запал і іранців, і американців. Безперечно, цьому сприяло швидке виявлення причин загибелі літака і пасажирів, у випадку з малайзійським Boeing нічого подібного не відбулося. Навряд чи й могло відбутися, зважаючи на «гібридні» особливості російської військової операції в Україні й неготовність світу до нахабного порушення міжнародних норм. Але дечому та страшна історія навчила й Україну, й інші країни. І наслідки засвоєного уроку ми зараз спостерігаємо на прикладі нової біди, яка торкнулася цього разу громадян семи країн, які роковим чином опинилися на облавку літака, що темним ранком 8 січня вилетів із Тегерана до Києва. 

Леонід Швець для “Промоут Юкрейн”