Пропаганда в ОРДЛО – мілітаризація свідомості та «Back in the USSR»

Міжнародний центр протидії російській пропаганді аналізує меседжі, які РФ впроваджує на тимчасово окупованих територіях сходу України. По-перше, це подальша мілітаризація свідомості населення ОРДЛО,  кульмінацією якої став військовий парад 24 червня. По-друге, це продовження звинувачення України у нібито «неофашизмі». І по-третє,  це архаїзація порядку денного, реанімація та осучаснення старих сенсів замість продукування нових.

Просування не лише одних й тих же меседжів, але навіть однакової лексики та схожих семантичних конструкцій, наводять на думку щодо використання «темників», заготовок-шаблонів, які російська пропаганда постачає колаборантам-представникам окупаційної адміністрації ОРДЛО.

Реанімація СРСР

Наріжний камінь сучасної російської пропаганди – це конструкція концепції «русского мира», а саме гіперболізована роль РФ, яка зображається нібито єдиною країною-переможницею німецького націонал-соціалізму у Другій світовій.

Події 1941-1945 років (згідно з російською хронологією війни) використовуються для все більшої мілітаризації населення, у тому числі, дітей та підлітків, як всередині РФ, так і на окупованих нею територіях. Кульмінацією стали щорічні Паради перемоги 9 травня. Як писав Promote Ukrаine, цього року через епідемію СOVID19 дату проведення параду в Москві було перенесено на 24 червня. У цей же день він відбувся в окупованих РФ Донецьку та Луганську.

Парадам в ОРДЛО передувала низка пропагандистських заходів, які можна розцінювати як елементи не лише інформаційної, але й когнітивної, тобто сенсової війни РФ проти України.

Зокрема, голова «адміністрації» ОРДЛО Олексій Кулемзін підписав розпорядження про встановлення в Донецьку пам’ятника радянському полководцю Івану Панфілову.

Крім того, ДП «Почта Донбасса» випустила поштову картку «Парад переможців 24 червня 1945 року» з маркою, на якій зображено маршала СРСР Георгія Жукова. Полководець Георгій Жуков сумно відомий зневажливим ставленням до життя солдат та офіцерів, що знаходились у його підпорядкуванні, яке відображає поширене у РФ прислів’я «баби ще народять». Зокрема, за свідченням військового діяча Дуайта Ейзенхауера, Жуков сам розповідав йому про наступ радянської піхоти через мінні поля: «Німецькі міновані поля, прикриті захисним вогнем супротивника, були тактичною перешкодою, що спричинили  великі втрати і значні затримки у просуванні вперед. Пробиватися крізь них було завжди важко, не зважаючи на те, що інженери винайшли різні пристрої для безпечного знешкодження мін, – згадує Ейзенхауер. – Проте маршал Жуков буденно відповів мені, що існує два типи мін: протипіхотні та протитанкові. Коли вони впираються у минне поле, то радянська піхота продовжує наступ так, ніби мін немає».

«Мені ввижалася чітка картина того, що б трапилося з будь-яким американським чи британським командуючим, який би він спробував використати подібну тактику.  А також ще більш яскрава картина, що заявили б люди з будь-якої нашої дивізії, якби ми спробували зробити подібну тактику частиною нашої воєнної доктрини. Американці вимірюють ціну війни людськими життями, а росіяни – загальними витратами нації», – писав Ейзенхауер.

Попри це, Георгій Жуков, та інші одиозні  соратники Сталіна, займають певні місця у російському історично-військовому пантеоні.

Ще одну пропагандистську акцію  з арсеналу «конструкторів уваги» (термін Г. Почепцова)  також було  проведено у Донецьку. Тут 24 березня було випущено поштовий блок «Рік Великої Перемоги. 1945-2020» (наклад 2 тис. примірників). До нього увійшли 13 марок: «Слава місту-герою Ленінграду», «Слава місту-герою Сталінграду», «Слава місту-герою Севастополю», «Слава місту-герою Одесі», «Слава місту-герою Києву», «Слава місту-герою Москві», «Слава Брестській фортеці-герою», «Слава місту-герою Керчі», «Слава місту-герою Новоросійську», «Слава місту-герою Мінську», «Слава місту-герою Тулі», «Слава місту-герою Мурманську» та «Слава місту-герою Смоленську».

Звертає на себе увагу два головних моменти. По-перше, згадування в цьому блоці міст, які давно знаходяться на території незалежних держав: Києва, Одеси, Керчі, Севастополя (Україна, два останніх – в анексованому РФ Криму), Мінська та Бреста (Білорусь). По-друге, використання назв російських міст радянських часів: Ленінград (Санкт-Петербург) та Сталінград (Волгоград). На блоці також присутнє зображення Йосипа Сталіна на шпальті радянської газети «Правда».

Аналогічний комплект пам’ятних знаків, присвячений містам-героям випустив так званий «Центральний Республіканський Банк» ОРДЛО, де знову згадуються столиці незалежних держав: Київ (Україна) та Мінськ (Білорусь).

Таким чином, на окупованих територіях намагаються реанімувати парадигму «СРСР 2.0». Про необхідність її створення постійно говорять російські пропагандисти, маючи на увазі «повернення» України та Білорусі у «братню сім’ю народів».

Звинувачення у «фашизмі» та однакові меседжі

Водночас, в ОРДЛО  регулярно звучать  пропагандистські меседжі, що нібито «владу в Україні захопили фашисти», «Україна стала центром відродження сучасного неофашизму».   Цей наратив  транслюється на окупованих РФ територіях для збільшення антагонізму, підтримання у населення відчуття стану «окупованої фортеці». Його підтекст: мешканці ОРДЛО – нащадки радянських військових-переможців, українці, що живуть на підконтрольних Уряду територіях –  нащадки переможених «бандерівців», тож триває «війна народна, священна війна».

Нещодавно цей меседж лунав неодноразово як в «державних» ЗМІ на окупованих територіях, так і під час чисельних пропагандистських акцій. Зокрема, під час засідання «Народного клубу Народної ради» так званої «ДНР» на тему: «Початок Великої Вітчизняної війни – пролог Великої Перемоги: пам’ять та протидія фальсифікації історії»,  т.зв. «голова народної ради ДНР» Володимир Бідьовка заявив, що фальсифікація історії особлива актуальна для України, де:

«… націоналістичні формування практично взяли за основу ідеологію фашизму…. Потураючи примхам націоналістів, українська влада намагається викреслити героїчні сторінки своєї історії…  Однак, вона має особливість відроджуватись, особливо щодо тих, хто цю історію забуває, і фашизм, який сьогодні відродився  на Україні, впевнений, буде повалений знову».

Фактичною калькою слів Бідьовки став виступ «представника народної міліції ЛНР» Якова Осадчого:

«Військово-політичному керівництву України неприємне усвідомлення суспільством важливості Великої Перемоги, і воно намагається витіснити зі свідомості народу історичні цінності,  замінивши їх ідеологією бандерівських злочинців, які співпрацювали з нацистським окупаційним режимом», – відзначив Осадчий.

Штучні та безпідставні звинувачення Україні у «фашизмі» також пролунали і в промовах ватажків терористичних угруповань «ЛДНР» під час військових парадів. Зокрема, представник окупаційної адміністрації ОРДЛО Деніс Пушилін заявив:

«Неонацизм піднімає голову. Злочинна київська влада проігнорувала суворі уроки тієї війни, взявши на озброєння націоналізм та радикалізм, розв’язала збройний конфлікт проти трудового Донбасу».

Той самий меседж щодо «спроб фальсифікації історії» та «українського фашизму» транслював і інший колаборант – ватажок ОРДЛО Леонів Пасічник.

«Попри спроби спотворити хід подій, ми не дозволимо переписати історію нашої країни, очорнити пам’ять про подвиг радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни. З переможного травня 1945 року почалася ера покоління переможців, спадкоємцями яких ми всі сьогодні є. З 2014 року наша армія доводить це в боротьбі з українським фашизмом… Боротьба з укрофашизмом показала, що немає сили, яка може здолати народ Донбасу», – заявив очільник невизнаної «ЛНР».

Техніка на параді – чергове порушення Мінських угод

Що стосується самого параду 24 червня, то слід відзначити, що Перший та Другий армійські корпуси російських окупаційних військ продемонстрували зразки військової техніки, яку аж ніяк не могли «відкопати у шахтах». Зокрема, у Донецьку по центральній вулиці проїхали бронетранспортери БТР-80, БМП-1 та БМП-2, танки Т-72, самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика» та 2С9 «Нона»,  зенітно-ракетні комплекси «Стріла-10».

У Луганську в параді взяли участь танки Т-72, БМП та БТР, 122-мм гаубиці Д-30, зенітно-ракетні комплекси «Стріла-10» та реактивних систем залпового вогню «Град» (РСЗВ).

Це – чергове порушення пункту 2 «Комплексу заходів з виконання Мінських угод»,  згідно з  яким важке озброєння повинно бути відведено у місця постійної дислокації, що має бути верифіковано представником ОБСЄ. Згідно з домовленостями, зона безпеки має становити для артсистем калібром понад 100 мм – 50 км (по 25 для кожної зі сторін) або 70 км для РСЗВ (по 35 км). У той час, як вулиця Артема у Донецьку, де проходив парад, знаходиться лише у 10 км від лінії фронту.

Під час проведення минулорічних військових парадів ватажки штучних утворень ОРДЛО виправдовувались тим, що військова техніка, яка бере в них участь, є «антикварною» та «раритетною», отже такою, що непридатна для використання та не становить загрози. Але цього аж ніяк не можна сказати про зразки техніки, які було зухвало продемонстровано у Донецьку та Луганську 24 червня 2020 року.

Реабілітація НКВС

До речі, архаїчний наратив російських пропагандистів «Back in the USSR» також мав місце під час проведення парадів. Зокрема, у них взяла участь військова техніка радянських часів, а частина учасників параду у Донецьку та Луганську була вдягнена у військову форму військових часів Другої світової.

Окремої уваги заслуговує факт, що на параді в ОРДЛО пройшла «коробка» військових, вдягнених у форму внутрішніх військ НКВС (радянських часів).

У формі співробітника НКВС під час параду також був охоронець ватажка ОРДЛО Деніса Пушиліна. Раніше в однострої НКВС  хизувався керівник «СР «Донецька республіка» Олексій Муратов, який був призначений на цю посаду розпорядженням Деніса Пушиліна.

Довідка: НКВС – каральна організація, яка була сформована у 1934 році рішенням Політбюро ЦК ВКПБ за пропозицією Йосипа Сталіна. Це відомство зіграло сумну роль у терорі та репресіях, які Йосип Сталін влаштував в СРСР проти власного народу.

Зокрема, попри радянську Конституцію, робітники НКВС могли розглядати справи «ворогів народу» у позасудовому режимі, і навіть заочно, приймаючи рішення про заслання з конфіскацією майна, депортацію, ув’язнення до концтабору без права переписки, страту (розстріл). Засідання велись без адвоката, звинувачені не мали можливості подати апеляцію або прохання про помилування.

У структуру НКВС (починаючи з 1935 року) також входило «Управління трудових поселень», яке висилало «соціально чужих елементів», «кулаків», та представників депортованих народів, та сумнозвісне Головне управління виправно-трудових таборів (російською – ГУЛАГ). Також з НКВСників складались так звані «загорожувальні загони», які під час Другої світової стояли зі зброєю позаду радянських військ, та розстрілювали тих, хто намагався покинути поле бою. Вони ще виявляли «дезертирів, боягузів та панікерів» та здійснювали військово-польовий суд над ними, у тому числі, мали право розстрілу на місці.

Один зі штатних пропагандистів ОРДЛО, Олексій Акутін, намагався виправдати факт реабілітації НКВС тезами, сумнівними з морально-історичної точки зору, але «правильними» з точки зору російської пропаганди. Зокрема, у своєму телеграм-каналі він написав:

«Довгі роки НКВС було овіяно якимось негативним ореолом, пов’язаним з політичними репресіями та свавіллям каральних органів. Але при цьому якось забувалось, що саме солдати НКВС …. боролись з бандерівщиною, «лісовими братами» та іншою недобитою нечистю, що актуально і для сьогодення».

Продовження статті читайте завтра 7 липня

 

Валентина Бикова