Погрози українським журналістам: 2016 vs 2020

За останні декілька тижнів мені відомо про отримання як мінімум 4 журналістами різного рівня масовості та серйозності погроз. Одна журналістка була вимушена виїхати з країни. Приходячи в журналістику багато з нас розуміли, що нас не будуть любити всі без винятку, а незадоволені матеріалами критикуватимуть. У цьому немає нічого несподіваного, поки тобі не починають приходити відверті погрози вбивства, зґвалтування, загрози твоїм дітям.

Минула влада хоч і картинно, прикладаючи руку до серця, говорила гучні слова про свободу слова, але по факту мовчазно заохочувала подібні погрози журналістам.

Мені здається тригером збільшення надходження погроз журналістам стала публікація матеріалів про Панамські офшори (серед них був офшор, оформлений на Петра Порошенка – від ред.). У всякому разі з весни 2016 стало вважатися нормальним публікувати персональні дані тисяч українських і західних журналістів з констатацією «посібники терористів», «зрадники», «колаборанти». Як мені тоді сказали, – було прийнято рішення у відповідь на антикорупційні розслідування, «знизити довіру до журналістів, раз вони знижують рейтинг влади».

Стало нормою цькування окремих журналістів, або цілих редакцій, які зробили резонансні (зазвичай антикорупційні) розслідування. В одній редакції мені показували кілька десятків повідомлень з погрозами, отриманих після всього одного антикорупційного розслідування щодо бізнесу близького партнера Петра Порошенко. Мені й самій тоді приходили погрози вбивства не тільки мені особисто, а й членів родини. Після того як я (до речі, зі схвалення міністра) вимагала видалення персональних даних українських і західних журналістів з одіозного сайту, виконуючи один із пунктів посадової інструкції: «захист свободи слова і права журналіста на професію».

Персональні дані так і не видалили, погрози не були розслідувані. Чим закінчилася подібна безкарність? Атакуючі від слів перейшли до справи: 20 червня 2016 року в центрі Києва підірвали машину Павла Шеремета, 1 серпня 2018 у Херсоні сірчаною кислотою облили Катерину Гандзюк (вона померла 4.11.2018 і хоча не була в звичайному сенсі журналісткою, але саме її викриття корупції викликали неодноразові зіткнення з місцевими корупціонерами з різних органів влади).

З 2017 року ми в «Індексі фізичних атак на журналістів» фіксували щорічно 70-90 тільки фізичних атак. Крім нападів / підпалів машин / редакцій, пошкодження техніки. Причому, якщо в Києві ці фізичні атаки могли бути випадковим ударом на мітингу, то в регіонах це були і проломлені голови, і кислота в обличчя.

Тоді, в 2017 ми прийняли рішення, що при 90 фізичних атаках за рік, погроз та інших форм тиску на журналістів виявиться занадто багато, і навіть нашою групою-укладачів Індексу (Національною спілкою журналістів України, незалежними медіа та громадськими організаціями) ми будемо не в змозі все перевірити і зафіксувати. І ми вирішили сконцентруватися тільки на фіксації фізичних атак. Лише починаючи з минулого року ми почали регулярно отримувати звіти з МВС і Прокуратури про просування розслідувань. До речі, кількість фізичних атак за рік поступово знижується.

Але прийшов час зізнатися, – цього не достатньо. Атаки на свободу слова починаються з погроз. Погрози змушують частину журналістів замовкнути, виїхати з країни, погрози залишають в редакціях чутливі теми не розслідуваними. А відсутність розслідування і покарання за погрози дозволяє корупціонерам і найнятим ними найманцям, перейти до наступного рівня тиску на принципових журналістів – до побиття, кислоти в обличчя, вибухів, вбивств.

Також варто пам’ятати, що в стані гібридної агресії з боку Росії ми не застраховані від того, що якийсь лейтенант з посольства РФ не вирішить отримати підвищення, скориставшись ситуацією цькування когось із журналістів. І організує його побиття або навіть вбивство, під прикриттям «фашистських націоналістів».

Тому, якщо нова влада хоче відрізнятися від попередньої і змінити ситуацію з атаками на журналістів, антикорупціонерів і громадських активістів, навіть погрози в соцмережах повинні бути відповідним чином зафіксовані журналістськими об’єднаннями, розслідувані компетентними органами і покарані.

Тетяна Попова, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека»