Плівки Деркача: кому вигідний цей скандал?

Анна Маляр, Голова Центру правових і кримінологічних досліджень зробила аналіз ситуації з  плівками Деркача.

«Давайте розкладемо все по поличкам та відділемо зерна від плевели», – каже експертка.

1. Дехто одразу заперечує цінність інформації, бо оприлюднили її не моральні авторитети і не герої. Коли я таке читаю, завжди думаю: як добре, що поліція, коли приймає заяву про злочин не перевіряє заявника на цноту, моральність та політичну грамотність. Бо, власне, яка різниця якщо є злочин – треба розслідувати.
2. Другий, відволікаючий від суті плівок, маневр – цей скандал вигідний Росії, Америці, список можете продовжити, тому звинувачувати фігурантів аудіозапису непатріотично і це зашкодить Україні. Боюсь вас розчарувати, але шкода настає не від оприлюднення інформації про злочин, а від самого злочину. Втім, оприлюднення, дійсно, може бути вигідним кому завгодно і, власне, заради цього різні відео та аудіо записи й оприлюднюються. Бо, якби метою було виключно кримінальне переслідування, то ніхто б з цього прес-конференцію з перекладом та слайдами не робив, просто би подали заяву в правоохоронні органи.
3. Кажуть, що у цих «плівках Деркача» розголошено державну таємницю, хто ж за це відповість? Якщо це була державна таємниця, то держава повинна була її охороняти. Ви знаєте, мабуть, що є три грифи секретності, порядок доступу і використання такої інформації. Якщо держава не змогла вберегти державну таємницю – це дуже поганий сигнал про ненадійність державних інституцій. Особи, які по роботі мали доступ до державної таємниці і передали її стороннім людям, звісно, повинні відповідати за це. Крім того, якщо громадянин України, який отримав відомості, що становлять держтаємницю, передав їх іноземній державі, іноземним організаціям або їх представникам, тоді це одна з форм державної зради – шпигунство.
4. Тепер про фігурантів «плівок Деркача» – про голоси, схожі на Порошенка та Байдена. Те, про що говорять голоси, має ознаки корупційного злочину голосу схожого на Порошенка, а саме зловживання владою. Чому я вживаю словосполучення «голос схожий на»? Тому що тільки експертиза може точно сказати кому належить голос. По-друге, лише суд може сказати  мав місце злочин чи ні. Ми ж лише припускаємо. Можливо на тих «плівках» є й ознаки інших злочинів, але з того що оприлюднено  це не випливає.
5. Яка юридична перспектива у цих «плівок»? Я вкотре повторюю, що не все те що ви бачите та чуєте може бути долучено у справу як доказ. Для того, щоб ці записи стали доказом в кримінальному процесі, треба провести купу експертиз і встановити  кому належать голоси, хто і де записував цю розмову чи є у записі технічні втручання. Далі доведеться проаналізувати не лише ті уривки, які оприлюднили, а повністю розмову, щоб зрозуміти контекст. Потім треба перевірити сказане на достовірність, тобто знайти докази, що все сказане мало місце в реальному житті.
6. Але юридична перспектива практично не буває метою такого оприлюднення. Бо Україні пороблено – тут жодне гучне провадження випробовування слідством і судом не проходить, розсипається. І ті, хто таку інформацію оприлюднює, добре про це знає. Тому головна мета таких витоків інформації – політична. Це непоправні репутаційні втрати. Бо це прокурору і судді треба експертизи, щоб підтвердити чиї то голоси. А людині, яка це слухає, експертизи не потрібні. Вона просто вірить своїм вухам і очам. І цього достатньо. Це і є мета. Тому  юридичні перспективи можна обговорювати аби заповнити чимось інформаційний простір, але чи є сенс?

Наталя Толуб