Заступник голови Адміністрації президента Росії Дмитро Козак, який зараз у Кремлі опікується питаннями, пов’язаними з Україною, розпочав черговий виток тонкої політичної гри.
Його рішення про припинення переговорів щодо Донбасу на рівні радників глав держав нормандського формату через начебто безглуздість більшість аналітиків та політиків сприйняла як спробу посилити свої позиції у межах переговорного процесу нормандської четвірки.
Так, приміром, голова Офісу Президента України Андрій Єрмак прямо написав, що як тільки Україна зайняла «проактивну та більш жорстку позицію», представники Росії почали заявляти про небажання брати участь у певних формах роботи. І це при тому, що останнім часом попри труднощі все ж вдалося досягти певних успіхів, а «перемир’я на Донбасі» – чергове тому підтвердження.
Своєрідний демарш Козака деякі інформовані джерела розцінюють як спробу нав’язати Україні свій сценарій. Відповідно до нього, окуповані Росією території Донбасу мають повернутися до складу України разом із збереженою на них окупаційною адміністрацією та особливим статусом так званих «ДНР» і «ЛНР».
Такий план для багатьох свідомих українців є неприйнятним, зокрема й тому, що Козак у своїх пропозиціях просто використав свої ж напрацювання зразка 2003 року в Молдові, коли він запропонував «план вирішення придністровського конфлікту». Тоді, згідно з пропозиціями, Молдова мала стати «асиметричною федерацією», а так званій Придністровській Молдовській Республіці та Гагаузії мали надати статус «молодших суб’єктів» із можливістю блокувати небажані для них законопроєкти Кишинева. Москва обіцяла змусити Тирасполь піти на поступки, натомість Молдова мала погодитися на присутність російських військ у Придністров’ї протягом 20 років.
Через низку причин Кишинів вирішив не погоджуватися на цей план, а Європейський суд із прав людини визнав придністровську владу маріонетками Кремля й поклав на РФ відповідальність за злочини, які скоюють в ПМР. Тим часом Москва майже на півтора десятка років заморозила переговори щодо статусу Придністров’я з усіма «смачними» наслідками: порушенням прав людини, зростанням бідності та військовою нестабільністю. Адже за фактом конфлікт на території Молдови можна «розморозити» в будь-який момент.
Нинішній президент Молдови Ігор Додон, який відомий своєю проросійською позицією, останнім часом намагається реанімувати переговори з Тирасполем саме за «планом Козака», однак за цими спробами чітко простежується бажання забезпечити собі підтримку на майбутніх виборах глави держави. При цьому нехтується навіть той факт, що в умовах «асиметричної федерації» на участі Молдови в усіх міжнародних проєктах буде поставлено хрест, зрештою, як і на її незалежності. Якщо проросійська ПМР повернеться до складу Молдови з розширеними повноваженнями, то диктуватиме Кишиневу свої умови, які підказуватимуть із Москви.
Як зазначають деякі експерти, і в Молдові, і в Україні Козаком керує зовсім не бажання відновити мир, а виключно намагання максимально довго підтримувати конфлікт та розруху, щоб утримувати колишні республіки СРСР у зоні прямого впливу Кремля. І за 17 років уже всі змогли переконатися в тому, що «план Козака» не дав ніяких позитивних результатів у Молдові, тож і намагання втілити його втому чи іншому вигляді в Україні на прикладі Донбасу просто приречене на провал.
Богдан Марусяк