Переяславська рада / Березневі статті 1654 року

У січні 1654 року між Гетьманщиною та Московським Царством було підписано угоду, яка закріпила військово-політичний альянс між двома сторонами. Попри те, що цей договір українці укладали зі сподіваннями відстояти свою незалежність, подальші події призвели до кардинально протилежного результату.

Деякі історики розглядають переяславський договір 1654 року (також відомий як Березневі статті) як угоду, що поклала початок російській окупації України, яка фактично закінчилася лише у 1991 році з розпадом СРСР.

Що змусило козаків піти на союз із Московією, який кінець кінцем призвів до втрати Україною незалежності на 337 років?

Дата укладання: 8 січня 1654 року.

Хто укладав:

ВІД УКРАЇНИ	ВІД РОСІЇ
Богдан Хмельницький – гетьман України	Василь Бутурлін – посол царя Олексія Михайловича

Історичні передумови:

Із 1648 року Україна під проводом Богдана Хмельницького вела національно визвольну війну проти Речі Посполитої. Першочергово бойові дії складалися на користь українців. Ослаблена до цього численними козацько-народними повстаннями в Україні та тридцятилітньою війною в Європі, Польща не мала достатньо сил та ресурсів, щоб протистояти широкомасштабному визвольному рухові. У ході протистояння козакам навіть вдалося здобути автономію від Польщі та на короткий період змусити поляків припинити бойові дії.

Битва біля Жовтих Вод – один з епізодів національно-визвольної війни Богдана Хмельницького

Однак, попри перемоги на полі бою, Україна зустрілася із проблемою іншої природи. У рамках тогочасного права Гетьманщина не могла стати повністю незалежною державою із легітимним монархом на чолі. Причина була простою. Жоден із козацьких старшин (у тому числі і сам Богдан Хмельницький) не був потомком князів Київської Русі. Таким чином, ніхто з них не міг претендувати на роль монарха в українських землях.

З іншого боку, ідея створення республіки для європейців тієї доби була не менш абсурдною ніж ідея установлення військової диктатури для сучасного європейця. Одним із небагатьох тогочасних прикладів трансформації монархії в республіку була Англія. Але навіть там республіканський устрій ледь протримався десять років. Це свідчило про неготовність європейців до відходу від монархізму.

Були й інші фактори, які ускладнювали положення України. Гетьманщина була дуже молодим політичним утворенням. Через це вона мала купу проблем із належним функціонуванням національної економіки, із налагодженням роботи апарату державного управління та з організацією армії. Україна була обмежена в людських ресурсах, які ще більше постраждали протягом років війни. За оцінками істориків, станом на 1650 рік на території Гетьманщини проживало всього 2 мільйони осіб. Для порівняння, у Польщі на той час мешкали близько 10 мільйонів осіб.

В таких умовах Україна потребувала протектора та союзника у подальшій війні. Богдан Хмельницький усвідомлював, що рано чи пізно Польща збереться з силами для реваншу. Тобто Гетьманщина мала ворога на західних та північних кордонах. Багато питань залишалися відкритими й у відносинах України з Османською Імперією. Попри той факт, що Кримське Ханство було союзником козаків на початковому етапі війни з поляками, певні проблеми існували і у відносинах з татарами. Кримському ханові, васалу турецького султана, було невигідним утворення незалежної держави біля своїх кордонів. Це б значно ускладнило для татар доступ до територій на яких вони регулярно захоплювали рабів. Варто розуміти, що саме работоргівля була основним джерелом доходів в економіці Кримського ханства. Отже, Україна має потенційного ворога на півдні.

Зеленим кольором позначено території Гетьманщини

Інші держави з якими Гетьманщина підтримувала відносини були або занадто слабкими для того, щоби внести кардинальну зміну в розстановку сил: Трансільванія. Або ж вони розташовувалися занадто далеко від самої України: Англія та Франція.

Залишалася Московія. Держава, яку з Україною пов’язувала віра (православ’я) та подібна культура.

Угода:

Попри те, що угода перш за все була потрібна саме Хмельницькому, щоб отримати союзника у війні з Польщею, Москва теж чудово розуміла свої вгоди від можливості протекторату над Українськими землями. Гетьманщина знаходилася в самому центрі Європи і була багатою на чорноземи. Після Тридцятилітньої війни у Європі значно зріс попит на зерно, тому українські території були особливо цінними.

Окрім чисто економічної вигоди московські царі не забували і про так звану політику «збирання земель», започатковану ще Іваном III у 15 столітті. Ця політика являла собою геополітичну доктрину відповідно до якої московські царі зобов’язані зібрати під своїм управлінням всі землі, що колись були частиною Київської Русі.

Територія Київської Русі в часи найбільшого розквіту

На додачу до цього, цар, як і кримський хан, не бажав бачити біля своїх кордонів сильну незалежну державу. Більше того, Москва боялася перспективи союзу Гетьманщини зі своїм смертельним ворогом – Османською Імперією.

Переговори між українським та московськими урядами велися майже від самого початку повстання. Богдан Хмельницький надсилав численні листи московському цареві, у яких намагався переконати його в необхідності військового союзу.

Врешті-решт, у 1653 році на земському соборі в Москві було прийнято остаточне рішення: узяти Гетьманщину під протекторат Московії. Для того, щоб закріпити україно-московський союз до Переяслава виїхала царська делегація, яка мала б прийняти від керівників козацтва присягу на вірність цареві.

Цар Московії Олексій Михайлович Романов

8 січня 1654 року на загальній військовій раді козаки прийняли присягу на вірність московському цареві. Важливим є той момент, що коли козацька старшина попросила московського посла від імені царя присягти дотримуватися прав та свобод козаків, той відмовився. Посол аргументував це тим, що царського слова цілком достатньо і до того ж цар у Московії не присягає своїм підлеглим. Таким чином, можна побачити, що із самого початку офіційних відносин між Гетьманщиною та Московією між ними виникла диспропорція.

Багато представників козацтва та духовенства відмовилися присягнути цареві. До того ж присягу не склала і Запорізька січ.

Після ради в Переяславі, для того, щоб офіційно оформити союз, між Московією та Україною було підписано так звані Березневі статті, які визначали подальші відносини між двома сторонами. Пункти угоди переважно стосувалися питань війни з Польщею, а також зовнішньополітичних зв’язків України та збирання податків на її території.

За Березневими статтями, Україна залишалася абсолютно незалежною у внутрішньополітичних справах. Царські воєводи не мали  права втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Цар не мав права впливу на призначення гетьмана, влада якого поширювалась на всю територію України. Усі податки збирались виключно українськими органами. Представники Москви лише приймали від них певну частину як данину.

Перші обмеження, які Московія наклала на Україну стосувалися міжнародних відносин. Уряд Гетьманщини мав право на ведення стосунків з іноземними державами, але лише за відповідним дозволом царя. Водночас зносини з Річчю Посполитою та Османською імперією були взагалі заборонені. Вище зазначалося, що Росія боялася союзу Гетьманщини та Туреччини. І власне саме з нею Україні заборонялося мати зносини за договором в Переяславі. Таким чином, уже в контексті найпершої угоди можна побачити, що Москва починає просувати свої власні геополітичні інтереси за рахунок Гетьманщини.

Наслідки:

У Березневих статтях Україні гарантувалося збереження автономії, а про приєднання до Московії взагалі не йшлося.

Цей договір був укладений в умовах важкої для України геополітичної ситуації та війни з Річчю Посполитою. Однак усього через два роки після підписання Березневих статей Московія уклала з Польщею сепаратне Віленське перемир’я до підготовки умов якого представників козацтва навіть не було допущено. Росія цим фактично порушила договір з Україною.

Смерть Богдана Хмельницького

Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році частина козаків на чолі з Іваном Виговським вирішила кардинально змінити зовнішньополітичну орієнтацію Гетьманщини та заключити союз з Річчю Посполитою, відійшовши від ідеї альянсу з Московією. Очевидно, що в такій ситуації цар не міг допустити втрати свого впливу на землі України.

Едуард Дудка

Promote Ukraine дає можливість студентам-політологам попрактикуватися в написанні статей на історичну тематику