Парламентські вибори у Молдові: на шляху до прозахідної монобільшості

Дострокові парламентські вибори у Молдові відкрили нову сторінку політичного розвитку країни.

Уперше в історії, за результатами виборів у Кишиневі з’явиться стабільна прозахідна та проєвропейська монобільшість, а зовнішня підтримка Молдови з боку ЄС і США може бути розблокованою.

Партія президента Майї Санду набрала несподівані 52% голосів, більше, аніж прогнозували, і отримала стабільну парламентську більшість. Відтак, нарешті, вперше з 2019 року, Санду зосередила у своїх руках практично всю повноту владу. Єдине, чого їй не вистачає — це конституційної більшості, у таких голосуваннях їй доведеться вести вкрай незручні переговори.

Дві інші партії, які пройшли у парламент, є доволі токсичними як для електорату Санду, так і для політичних переговорів із ними. Це її головні опоненти — лівий блок соціалістів і комуністів, а також одіозна популістська партія “ШОР” на чолі з бізнесменом Іланом Шором, який перебуває у міжнародному розшуку за розкрадання цілого мільярда доларів з молдовських банків.

Хоча для прозахідних сил у Молдові ці вибори і стали перемогою, вони ж породили певні виклики, які відтепер М. Санду та її уряд будуть змушені подолати, щоб втриматися на посадах і не втратити свій рейтинг, базований на завищених очікуваннях їхнього електорату, який голосував за прозахідну партію швидше через сподівання на зміни якості життя, умовне “покращення”, а не за якусь конкретну ідеологію.

Перед президентом Молдови та її командою постає одразу кілька перешкод.

Перша — токсична та непримирима політична опозиція, із якою Санду навряд чи зможе знайти спільну мову або навіть досягти ситуативних домовленостей без суттєвих репутаційних втрат.

Друга — кадровий голод. Державні інституції у Молдові неефективні, слабкі, їх часто критикують за корупцію і надмірну бюрократію. Щоб це змінити, потрібні реформатори, які зможуть закласти підвалини під довгострокові, поетапні трансформації, які забезпечать плавний перехід до нової системи управління, і не відштовхнуть людей.

У команді Санду не так багато фахівців, а високий рейтинг змушуватиме її діяти швидше і вдаватися до, скоріше, тактичних популярних кроків, аніж непопулярних глибинних реформ.

Третя — відсутність розділення відповідальності за ухвалені рішення. Оскільки партія “Дія та солідарність” М. Санду здобула монобільшість, то окрім одноосібного ухвалення рішень, вони ж і нестимуть “моновідповідальність” за всі свої дії.

Плани щодо залучення представників інших партій, наприклад з правої платформи “Гідність і правда” А. Нестасє, яка не пройшла у парламент, виявилися невдалими. Тому, Санду та її команда будуть одні в уряді, і розбити відповідальність з кимось не вдасться.

Четверта — зовнішні чинники. Безумовно, вибори у Молдові стали тактичною перемогою Заходу, однак це не означає, що країна розвернеться у відверто прозахідний вектор. Зрештою, понад третина населення — це проросійський електорат, орієнтований на Москву, який Санду не може ігнорувати просто так.

До того ж, варто зазначити, що ліві опозиційні сили програли не тому, що вплив РФ на Молдову зменшився або тому що люди зневірилися у Росії, а скоріше через низьку явку: на дільниці не прийшло чимало виборців соціалістів і комуністів.

Це означає, що самі по собі вибори у Молдові НЕ несуть жодних змін у зовнішню політику Кишинева. Санду буде змушена розмовляти як зі своїми партнерами на Заході, так і з Росією, а чимало фундаментальних рішень, на кшталт ситуації у Придністров’ї, вирішуватимуться зовнішніми гравцями.

Для України вибори у Молдові стали позитивною подією, адже створюють можливості подальшого розвитку двосторонніх відносин тепер, коли і президент, і уряд, і парламент будуть політично та ідеологічно ближчими до Києва.

Утім, цим Україна має скористатися, щоб тісніше зблизитися із Молдовою, активізувати дипломатію на придністровському напрямку, і допомогти країні вирватися із зони впливу РФ.

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF