Он-лайн дипломатія в умовах кризи

Пандемія стала найбільшим випробуванням для Євросоюзу, починаючи з часу його створення у 1993 році. Загострення проблем біологічної безпеки співпало з неврегульованими питаннями завершення процедури виходу Британії з ЄС. Крім того, відкритим є питання фінансової дисципліни в Євросоюзі. Нові реалії змусили дипломатів швидко адаптуватись до нових форматів взаємодії. «Promote Ukraine» з`ясував у експертів, що сьогодні відбувається з «он-лайн дипломатією».

Тетяна Левонюк, аналітикиня центру «Нова Європа»

В умовах пандемії COVID-19 на зміну звичним для дипломатії рукостисканням, двостороннім зустрічам або самітам прийшли відеоконференції. Так, відбулися віртуальні саміти Великої сімки, ЄС та інших організацій і платформ. Нові реалії змусили дипломатів швидко адаптуватись до нових форматів взаємодії.

Водночас, використання інструментів цифрової дипломатії не є нововведенням у міжнародних відносинах. Хоча цього разу саме онлайн платформи та соціальні мережі стали ключовим інструментом міжнародної взаємодії. Так, значно активізувалася твіттер-дипломатія. Нові шляхи формують і у роботі з пресою. Те ж Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини через прямі трансляції прес-заяв та прес-конференцій у Twitter та каналах Facebook дає змогу всім бажаючим стежити за подіями.

Якщо говорити про напрямки діяльності дипломатів, то в умовах пандемії підвищений попит на надання консульської допомоги громадянам, які перебувають за кордоном. Популярними є використання цифрових каналів і ботів для спілкування з громадянами. Приміром, на веб-сайтах декількох державних установ Естонії діє Suve – бот, що відповідає на питання про надзвичайну ситуацію та коронавірус естонською та англійською мовами. Теж саме стосується Литовської Республіки, де діє чат-бот viLTė. Посольства та консульства звернулися до цифрових каналів, щоб запропонувати і поради щодо процедур повернення громадян, а також продемонструвати солідарність з місцевим населенням, що постраждало від пандемії. Ці активності є подібними у більшості країн-членів ЄС і вже довели свою ефективність.

Крім того, надзвичайно актуальною наразі є медична дипломатія (придбання обладнання та медичних засобів захисту). І вона у випадку країн ЄС пов’язана зі сприянням кращій внутрішній координації та міжнародній співпраці, завдяки якій вони можуть шукати вакцину проти коронавірусу та боротися із наслідками кризи. Так, Німеччина лікує італійських, французьких пацієнтів, таким чином, дотримуючись бачення об’єднаної Європи; вона також здійснила поставки медичних матеріалів до Італії. Такі історії взаємодії країн-членів ЄС (як старої, так і нової Європи) активно промотуються завдяки дипломатичним каналам.

Фактично країни створюють новий національний імідж, який виявиться важливим надбанням, коли коронавірус пройде. Інша справа – наскільки це помічають пересічні громадяни тієї ж Італії, де, схоже, дещо тяжіють до переоцінки китайської допомоги. Так, за даними нещодавнього опитування SWG, 52% громадян вважають найкращим другом Італії саме Китай . Вочевидь, запізніла реакція європейських партнерів Італії, яка запросила допомогу ще на початку березня, має наслідки.

Ще один важливий аспект, який почав промотуватися через онлайн-канали, – солідарність та мультилатералізм. Якщо проаналізувати останні твіти та дописи в соціальних мережах МЗС Франції і Німеччини, приміром, онлайн-заяви МЗС Іспанії, вони публікують дані про допомогу і єдність ЄС у подоланні СOVID-19, значення мультилатералізму, важливість спільних дій для виготовлення вакцини тощо.

У той же час Міністерство освіти та досліджень Естонії спільно з Startup Estonia вирішило поділитися інструментами онлайн-навчання з навчальними закладами в країнах, які постраждали від закриття шкіл у відповідь на COVID-19.

Кризові часи пропонують можливості державам, які прагнуть керувати своїм іміджем. Значною мірою це пов’язано із боротьбою з дезінформацією. Так, минулого місяця Федеральне міністерство закордонних справ обмежило користування послугою відеоконференцій Zoom, а The Washington Post повідомило, що кілька тисяч записів відеодзвінків сервісу потрапили у відкритий доступ у мережі.

Вочевидь, традиційна дипломатія не зникне після пандемії, але як європейським, так і українським дипломатам, які інтегрують цифрові технології в цю кризу, буде легше скористатися перевагами оцифрування у майбутньому. Зрештою, дипломати мають швидко адаптуватися до нових реалій, нестандартно мислити і бути гнучкими у схваленні рішень.

Андрій Мартинов, «Інститут історії України НАН України»

Великим випробуванням для європейської солідарності стало порушення внаслідок карантинних заходів нормальних умов функціонування чотирьох європейських свобод: свободи пересування товарів, капіталів, робочої сили, послуг, що є фундаментом Спільного ринку. Більша частина карантинних заходів реалізується національними органами влади, що дає підстави говорити про «ренаціоналізацію» європейської політики. Внаслідок цього значною загрозою європейській єдності може бути посилення європейських скептиків ультраправого та ультралівого спрямування як у країнах «старої» Європи, так і у країнах «нової» Європи.

Загалом пандемія поділила Євросоюз не тільки за лінією «Схід – Захід», а й за лінією «Північ – Південь». Наприклад, країни Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина) спробували виявити більше солідарності між собою у питанні обмеження впливу «брюссельської бюрократії». Поки що неефективною виявилась спроба реанімації діяльності т.зв. «Ваймарського трикутника» (Німеччина, Франція, Польща, яка може зайняти після виходу Британії місце головного євроскептика).

Однак не менше проблем виявилось у «ядрі» країн засновниць процесу європейської інтеграції. Бельгія, Нідерланди, Ллюксембург, Німеччина і Франція виявились у європейському епіцентрі пандемії. Натомість ще одна країна-засновниця процесу євроінтеграції Італія опинилась у колі південно-європейських країн (Іспанія, Греція, Португалія), які найбільше постраждали від пандемії. Але так і не домоглися введення спеціальних боргових зобов’язань т.зв «євробондів», проти чого категорично виступила ФРН.

Друге півріччя 2020 року буде визначальним для подальшої долі європейського проекту. Можливим компромісом у відродженні солідарності може стати більша свобода країн-членів у питанні європейської інтеграції декількох швидкостей. Однак недоліком такої стратегії може бути факт наявності членства в ЄС декількох «якостей». Скоріше за все, буде відкладено питання балканського розширення ЄС впродовж 2020-х років. Але зміцнення периметру зовнішніх кордонів ЄС все одно залишається на часі. На активізацію потребує програма «Східного партнерства ЄС» (Білорусь, Україна, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія) та врегулювання конфліктів на пострадянському просторі. Ситуація з пандемією показала, що перед ЄС дуже багато проблем, які вимагають значних ресурсів, часу, ефективного менеджменту, дефіцит яких дуже відчувається.

Віталій Власюк, керуючий партнер юрфірми «єПРаво», Голова комітету з міжнародного права в «Національній асоціації адвокатів України».

Онлайн-дипломатія є певною альтернативою традиційним діалогам під час зустрічей в період глобальної епідемії коронавіруса. Коли пандемія мине, дипломати відновлять традиційні контакти віч-на-віч, оскільки дипломатична робота містить великий спектр психологічних, культурних, історичних, символічних особливостей і аспектів.

Досвід проведення самітів ЄС та Великої сімки свідчить про те, що неможливість проводити особисті зустрічі не стає на заваді спільним зусиллям для вирішення глобальних викликів. Проте, я переконаний, що після скасування обмежень, викликаних пандемією, традиційні формати міжнародних відносин відновляться. До того ж, цифровий формат можна позначити деякою екстраординарністю. Тобто, питання, які не стосуються стратегічних пріоритетів, отримуватимуть радше відкладення у часі, аніж перехід в онлайн. Цей ризик дуже відчутний для відносин Україна – ЄС, і може створити певні ризики саме для інтересів нашої країни.

Звісно, майже весь час існувала письмова дипломатична комунікація, існує цілий напрямок твіттер-дипломатії, однак жодне листування не могло замінити усні переговори та особисті зустрічі. Саме під час бесіди, дивлячись один одному в очі, відчуваючи один одного невербально, лідери країн, дипломати, керівники міжнародних інституцій домовляються чи конфліктують.

Часто кажуть, що дипломатія – це мистецтво неможливого. Тому я вкрай обережно ставлюся до будь-яких інших її форм, відмінних від класичного формату спілкування. Гадаю, що онлайн-дипломатія не дозволить вирішувати питання актуального порядку денного на такому ж рівні: гірше відчуття один одного, більше недовіри, технічні перешкоди, інформаційна безпека.

Водночас, повністю відкинути актуальну ситуацію неможливо, адже «коронавірус змінює світ», тож найближчим часом, людству доведеться пристосовуватися до нових умов.

Не виключено, що з міркувань безпеки, ще довго триватиме обмеження на проведення традиційних масових заходів, як-то саміти, великі міжнародні конференції тощо. Але, щойно загроза коронавірусу спаде – традиційна дипломатія буде відновлена.


Наталя Толуб