Олександра Матвійчук: українська захисниця прав людини

В інтерв’ю із засновницею Промоут Юкрейн Мартою Барандій Олександра Матвійчук, видатна для України особистість, висвітлила актуальні питання сьогодення. Зі своєю незламною відданістю питанням прав людини, Матвійчук із 2007 року стояла на передовій боротьби України, що стало причиною нагородження її престижною Нобелівською премією миру за роботу під час російської війни в Україні з 2014 року.

Олександра захищала права людини під час Євромайдану, і у 2014 році вона очолила «Євромайдан SOS».

«Євромайдан SOS» від початку був громадською ініціативою, у рамках якої декілька тисяч людей були підготовлені надавати правову та іншу допомогу протестувальникам, котрих переслідувала влада.

Розвиток громадського активізму в Україні

Олександра наголошує на необхідності розвитку громадської активності в Україні, роблячи акцент на різниці між періодами до 2014 року та після нього. Вона вказала на істотне розширення сфери громадянського суспільства та зростання почуття відповідальності серед особистостей. Люди почали розуміти важливість брати відповідальність на себе, а не перекладати її на політиків місцевого чи національного рівня.

Вони визнали свою здатність втілювати позитивні зміни у своїх спільнотах і суспільствах, що, безсумнівно, є позитивним трендом.

Питання мови

Українська мова зазнавала пригнічування протягом багатьох століть, оскільки вона завжди була основою української самоідентифікації. Обговорюючи сучасний стан російської мови в Україні, слід звернути увагу на кілька моментів.

По-перше, одним із ключових аспектів є те, що мовне питання використовувалося як штучна причина для роздмухування конфліктів, передовсім із боку проросійських політичних сил. Найбільш яскравим прикладом є вторгнення до Криму, де офіційним претекстом було «захистити» російськомовне населення. У цьому контексті мову було використано як засіб маніпуляції громадською думкою й ескалації напруги.

По-друге, природно, що держава розвиває і популяризує свою мову. Центральне питання – як плекати державну мову, забезпечуючи права національних меншин. Україна завжди ефективно знаходила баланс.

Ще у 2014 році на рівні повсякденного спілкування в Україні суттєвих проблем з російською мовою взагалі не було. Проте нині вживання російської мови в громадських місцях може викликати непорозуміння чи навіть агресію. Ця реакція першочергово пов’язана з болем, спричиненим війною. І саме російська мова чітко й безпосередньо асоціюється з агресором, відповідальним за ці страждання.

Підтримка ЄС

Олександра наголошує, що підтримка ЄС посилює голос українського громадянського суспільства. Революція гідності зіграла ключову роль у цьому процесі, що мало символічне значення для України. Вона окреслила вектор розвитку та новий поштовх до відданості процесу європейської інтеграції. Для України Угода про асоціацію та статус кандидата є значущим прогресом. Це вказує на хороший проміжний результат і шлях до кращого майбутнього, тому відзначення цих етапів, особливо під час війни, є важливим.

Безкарність як каталізатор конфліктів

Вивчаючи корені війни, яка точиться зараз, Матвійчук пов’язала хаос із десятиліттями безкарності, яка завжди була джерелом насолоди для Росії. Проблема виникла після Другої світової війни, адже тоталітарний радянський режим не був притягнутий до відповідальності. Ця культура безкарності спонукала російські війська скоювати дуже схожі між собою злочини в таких регіонах як Чечня, Грузія, Сирія, Лівія, а тепер Україна. І наша спільна історична відповідальність – зламати цей цикл безкарності. Росія навмисно завдає великого болю цивільному населенню, щоб зламати опір та окупувати Україну. Тож ми, коли фіксуємо порушення Женевської конвенції, повинні чітко розуміти: ми документуємо не просто порушення міжнародних договорів, ми документуємо страждання людей.

Поразка Росії

На завершення Олександра формулює чітке послання: Україна повинна перемогти, а Росія має зазнати поразки. Мета – досягти стійкого миру. За словами Путіна, це війна проти «колективного Заходу». Такий підхід є значним ризиком для всіх західноєвропейських країн, усіх демократій. Тільки гучна поразка Росії може припинити цю війну. Такі альтернативи, як зміна режиму, не будуть достатніми, адже це не просто війна Путіна. Ця війна виникає з імперіалістичного світогляду, вкоріненого у багатьох росіянах. Матвійчук вірить, що рішуча поразка – єдиний спосіб для Росії зрозуміти наслідки її імперіалістичних тенденцій та підготувати ґрунт для справжньої реформи.

Непохитна відданість Олександри Матвійчук правам людини в Україні служить натхненням для активістів у всьому світі. Її погляди розкривають багатогранні виклики, перед якими стоїть Україна: від мовних суперечок до пошуку тривалого миру. У той час як Україна прагне розв’язати ці складні питання, мужність і відданість Матвійчук служать символом надії на краще майбутнє, основою якого є справедливість та повага до прав людини.