EN
FR
DEНайвідоміший колишній політв’язень Кремля з України Олег Сенцов не збирається йти в політику, він зосереджений на творчості в кіно й літературі. В інтерв’ю журналістці «Промоут Юкрейн» Наталії Річардсон цей кінорежисер, письменник і громадський діяч сказав, що український Президент Зеленський не бачить своїх помилок і що Україна в дотриманні прав людини застрягла десь посередині між Росією та Європою.
Пане Олеже, звичайно, добре, що рік тому звільнили Вас, Романа Сущенка, Олександра Кольченка та інших політв’язнів. Але як щодо інших українців, які досі перебувають у російських в’язницях? Яка робота проводиться, чи берете Ви в ній участь?
Цим займається перш за все уряд, Президент, Міністерство закордонних справ і омбудсмен Людмила Денісова. Ми підтримуємо з ними контакт. Що ми можемо зробити заради звільнення політв’язнів? Говорити про це. Коли я відвідую заходи, особливо за кордоном, я завжди порушую цю тему на всіх майданчиках, тому що про це треба говорити. Я знаю, як там хлопцям, які зараз ще залишилися в ув’язненні. За цей рік було два великих обміни: спочатку перед Новим роком, а потім був маленький обмін навесні – додому повернулися хлопці з Донбасу. Але у Росії, за різними даними, залишається 130 чи 140 українських політв’язнів, більшість з яких – кримські татари. Перемовини з Путіним тривають, поки прогресу нема. Хоча цей обмін анонсували вже декілька разів, але досі більш нікого з російських в’язниць не звільнили.
Ваш адвокат подавав позов проти Росії до Європейського суду з прав людини. Чи є результат?
Вже минуло більше року з того часу, як мою справу було передано для ухвалення рішення. Зараз – фінальна стадія, просто ми очікуємо рішення. Сподіваюся, колись його ухвалять і воно буде на нашу користь.
Рік тому Ви говорили, що хочете створити громадську організацію чи фонд, який, можливо, буде названо Вашим ім’ям. Чи було створено цей фонд?
Я хотів таким чином зробити свою громадську діяльність більш офіційною. Поки що я це відклав. Адже коли починаєш це робити більш офіційно, то тебе критикують, що ти грантоїд, якщо ти займаєшся такими процесами. І я поки вирішив це трохи відсунути й займатися своєю діяльністю як неофіційна особа. Це дає більш простору для маневрів, і ти вільний від усіх цих звинувачень. Скажу тим, хто не дуже знайомий з українськими реаліями: у нас не полюбляють людей, які провадять громадську діяльність на грантах, їх усіх називають «соросятами», обвинувачують у зв’язках із Заходом…. Це все з подачі російської пропаганди. Щоб цього уникнути, я веду більш вільну діяльність, поки без організації.
А Ви плануєте взагалі йти в політику?
Ні, у мене таких планів немає, я не збираюся цього робити. Хоча декілька зі звільнених разом зі мною людей уже стали членами партій. Але я не збираюся йти на вибори.
Ви себе вважаєте перш за все режисером, а потім уже письменником та громадським діячем?
Я перш за все вважаю себе Олегом Сенцовим. І хочу залишатися тим, ким є. А всі ці штампи, назви, якісь такі інші мої діяльності змінюються, і хай люди називають мене так, як вони хочуть називати.
Мабуть, не варто в цьому інтерв’ю обговорювати ситуацію з правами людини в Росії, де Ви, на жаль, провели 5 років у в’язниці. Але що Ви можете сказати про ситуацію з правами людини в Україні? Якою Ви побачили Україну за цей рік?
У нас дійсно не такий жахливий стан з правами людини, як у Росії, це незрівнянні речі, але не такий гарний, як у Європі. Ми застрягли десь посередині. Потроху просуваємось до європейських стандартів, але не так швидко, як усім нам хотілося б. І буває свавілля поліції – ви знаєте про скандал у Кагарлику, коли поліцейські зґвалтували жінку, там було жахливе катування. Цей великий скандал наразі нічим не закінчився. Наш незмінний міністр внутрішніх справ Аваков залишається на своїй посаді, і нічого не змінилося. Є й інші приклади. Є нетерпимість до секс-меншин, до людей з іншими поглядами. І все це відбувається. Поступово Україна відходить від цього совкового менталітету, але до європейського рівня ще не дійшла. Є декілька в’язниць, де застосовують катування, знущаються з осуджених. Наприклад, у Бердянській виправній колонії номер 77 відбуваються жахливі речі, також у колонії в Харкові. Приклади є, вони не масові, але вони є, і з цим треба й надалі боротися. Тому що ми ніколи не будемо у Європі з таким ставленням до людини, її життя та її прав.
І так само у справі Шеремета є питання про дотримання прав людини?
У справі Шеремета є великі запитання. Тому що на великому брифінгу за участю Президента, генпрокурора й міністра були майже обвинувачені люди, було сказано про дуже багато доказів. Мовляв, ми все покажемо, але нових доказів не з’явилося, а всі показані докази мало-помалу ставляться під сумнів, так само як і всі їхні висновки щодо ходи обвинувачених, їхнього зросту, татуювання, перебування й інших моментів. Звинувачених потроху відпускають з-під варти, Юлію Кузьменко вже випустили з СІЗО. На жаль, там ще залишається Антоненко. З Яни Дугарь зняли електронний браслет. Але вони намагатимуться спустити цю справу на гальмах. Тобто, тому що дуже великий резонанс, а доказувати нема що, нема ніяких прямих доказів, а головне – немає мотиву, чому ці три людини, пов’язані між собою, це зробили. Це якесь безглуздя. Дійсно, цю справу шито білими нитками, і ми розуміємо, кому це було вигідно, і навіщо ця справа продовжується.
Авакову було потрібно?
Справді, адже Президент Зеленський сказав наприкінці 2019 року, що Аваков – тимчасовий міністр, який повинен показати свою ефективність розкриттям гучних справ. Це було прямо сказано, на це треба було відповісти. Знайшов тих, хто був більш-менш схожий, їх обвинуватили у цьому вбивстві, все. Аваков залишається на своїй посаді вже рік, і ніхто не може його зняти, він став ще могутнішим.
А як би Ви взагалі оцінили дії нової влади? Зеленський уже понад рік є Президентом, його партія Слуга народу є провладною. Як Ви оцінюєте їхній рух? Чи бачите позитив?
Перші пів року була дуже добра динаміка. Якісь речі були спірні, але був так званий турборежим, коли ухвалювалося багато законів – і добрих і, може, не дуже добрих. Казали про уряд реформаторів, там були нові люди, явно не корупціонери, явно не зі старих структур. Зеленський був налаштований на реформи. А потім через пів року прибрали уряд Гончарука, прибрали генерального прокурора, який був трохи незалежний – більше, ніж хотілося б цій владі. Прибрали його руками «Слуги народу», вони разом голосували за зняття незалежного прокурора. Для мене це був чіткий пункт, після якого я вже нічого доброго не очікую, тому що голосувати проти незалежного генпрокурора, разом з ОПЗЖ , які є відвертими ворогами України, – для мене це просто зрада і все. І після цього пішов рух назад, почалося якесь розповзання країни. Тому що почали ставити якихось урядовців, ніхто їх не знає, якась третя-четверта ланка цих запасних пенсіонерів часів Януковича. І хтось люстрованих призначає, генпрокуратура теж призначає якихось міліціонерів чи прокурорів часів Януковича, регіоналів. Відбуваються жахливі речі, і проблема в тому, що Зеленський цього не розуміє. Олігархам дуже зручний такий слабкий президент, який з ними не бореться, нічого не робить, а будує тільки дороги. Дороги – це класно, ми за це вдячні, але це не рівень президента будувати тільки дороги, він повинен займатися розвитком країни, захищати нашу Конституцію. А він її потрохи зливає, сам цього не розуміє, у цьому його проблема, що він не розуміє свої помилки. І ніхто не може до нього достукатися, тому що він так це бачить, а прислуховується до двох людей, які його оточують, які дають йому тільки ту інформацію, які вони хочуть йому давати. Сам себе завів у цей кут ізоляції й живе в якомусь світові, який не має відношення до реальності. Його обрали, тому що більшість людей розчарувалися в Порошенку, і вони хотіли оновлення. Був великий запит на реформи та на справедливість. Зараз ніякої справедливості немає, суди не реформуються, реформи не відбуваються. І тому рейтинг Зеленського потроху падає, тому що люди розчаровуються в тому, що у нас нічого не відбувається в країні, за цей рік майже нічого не зроблено.
Пане Олеже, розкажіть, будь ласка, про свої творчі плани. Ви збираєтеся презентувати двотомник і також почнете знімати фільм. Правильно?
Все вірно. Я зараз більш зосереджений на творчості, тому що я вже свій дуже великий громадський внесок зробив, перші пів року роз’їжджаючи по закордонах і зустрічаючись з європейськими та американськими урядовцями, розповідаючи про російську агресію, про наших полонених. Я це робив. Я кажу, що волонтерив на МЗС. Але зараз я більше зосереджений на творчості. Видав одну книгу навесні. Це апокаліптичний роман «Другу теж варто придбати», 7 вересня вийшов двотомник, 8 вересня презентував його у Львові перший раз. Туди увійшли тюремні оповідання разом з щоденником голодування. Дві книжки в одній. Вони на одну тематику, тому я хотів видати книжки разом, щоб вони мали більший вплив на читача. І головне для мене – кіно: ми два місяці готувались до зйомок, вони почалися у жовтні. Це кінодрама «Носоріг», яку я написав ще декілька років тому, ще до в’язниці, і яку я дуже хочу врешті-решт реалізувати.
Де Ви будете знімати цей фільм?
В одному із промислових міст на півдні України.
Колись, ще до початку всіх подій, Ви планували знімати в Криму?
Так, тому що мова про 90-ті роки, і мені підходив Сімферополь, а зараз там неможливо знімати. Через це ми знімаємо в Україні.
А Вас Сергій Жадан не консультував? Адже в нього є чудовий роман на цю тему.
Він ніяк мене не консультував, тому що я самостійна людина, мені 44 роки, я прожив життя, і я сам кого хоч можу консультувати з будь-яких питань. Але я тільки сьогодні спілкувався з Жаданом, ми разом їздили на дачу до одного нашого друга, їли піцу, пили пиво, розмовляли, лежачи на галявині, чудово провели час. Ми товаришуємо, разом говоримо про творчість, але один одного не консультуємо, кожен з нас окремий творець.
Біографічна довідка.
Олег Сенцов – український кінорежисер, сценарист, письменник та громадський активіст. Народився у 1976 році у Сімферополі. Є засновником та генеральним директором кінокомпанії «Край Кінема». 2014 року Сенцова в анексованому Криму затримали спецслужби Росії, його звинуватили в підготовці теракту. У серпні 2015 року російський суд засудив українського режисера до 20 років колонії суворого режиму. Ув’язнення Сенцова викликало різку реакцію у світі, його звільнення вимагали багато правозахисників, політиків, провідних діячів культури України, Росії, західних та інших країн. Пікетування, мітинги та флешмоби з закликами звільнити українського політв’язня проходили в багатьох країнах. У травні 2018 року Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити 64 українських політв’язнів. У червні того ж року акції на підтримку українського режисера пройшли в понад 80 країнах світу. 7 вересня 2019 року Олега Сенцова звільнили з колонії в рамках обміну російських злочинців з України на українських військовополонених з РФ. У листопаді 2019 року Сенцов отримав у Європарламенті премію Сахарова за свободу думки, яку йому було присуджено 2018 року, але лауреат не зміг її одержати, оскільки перебував у в’язниці.
