Односторонне перемир`я: Україна не відповідає на обстріли на Донбасі заради політичних амбіцій влади

Авдіївку знову обстрілювали. Як у лютому 2017 року. Тоді українська делегація возила пикою по столу Ради Безпеки російського постпреда Віталія Чуркіна й тицяла його носом у фотографії зруйнованої Авдіївки та загиблого капітана Андрія Кизила. Я ніколи не бачив Чуркіна таким знервованим, як на тому засіданні. Зазвичай зарозумілий і зухвалий, він сидів червоний, як зварений рак, та совався у кріслі, неначе йому знизу припікало. А на фронті ЗСУ дали таку відсіч загарбникам, що ті чотири роки в бік Авдіївки навіть дивитися боялися.

Тепер осміліли. На днях під час обстрілу поранено 8 військовослужбовців, пошкоджені цивільні об’єкти. Україна поки що обмежилася дивною заявою української делегації в ТКГ, написаною в типовому стилі Арестовича. Згідно з заявою, «адекватна відповідь на обстріли надали (?) ЗСУ» (це взагалі якою мовою написано?). Якою була та «адекватна відповідь» не уточнюється, проте інші джерела повідомляють, що ЗСУ вогню у відповідь не відкривали.

Українська влада вважає, що «завданням противника є спровокувати нас на НЕ-адекватну відповідь» і зірвати переговори Зеленського з Президентом США про подальші шляхи врегулювання конфлікту. Член української делегації Сергій Гармаш заявляє, що «доцільність і масштаби вогню з нашого боку в найближчі два дні мають бути ювелірно виміряні та зпівставлені з політичними цілями нашої країни». А в Авдіївці стріляти було недоцільно, бо там, мовляв, обійшлося без людських жертв. Восьмеро поранених для Гармаша не жертви. Сходив би в госпіталь подивився на них… Росіяни та їхні найманці отримали чіткий сигнал, від українських представників в ТКГ, що в найближчі дні можна безкарно стріляти – у відповідь не прилетить. Українська влада добре знає, що саме так і буде, а тому попереджує громадян України, що їм «потрібно бути ситуативно і морально готовими» до подальшого збільшення бойової активності з боку супротивника. По суті влада відкрито заявляє, що не буде захищати своїх громадян, цивільних і військових, заради «політичних цілей». Заради таких «цілей» був кинутий напризволяще сержант Журавель і виправданий зрив захоплення «вагнерівців». Але цього разу влада чітко артикулювала свої пріоритети — заради успіху візиту до Зеленського до США посполиті та військові мають потерпіти, а кому не пощастить, то й трохи постраждати.

Справа тут не тільки в кричущій аморальності такої позиції, а й у її недолугості. В українсько-російському конфлікті США, на відміну від Німеччини та Франції, не посередник, а найперше союзник України. А тому для них важливий не успіх переговорів і мир за будь-яку ціну, а суверенність і територіальна цілісність України. Відтак у Вашингтоні з розумінням поставляться до того, що Україна жорстко відповідатиме на російські провокації. Ба більше, саме здатність України протистояти ворогу та ефективно захищатися спонукали США почати активніше надавати нам військову допомогу. А після фіаско в Афганістані, де виплекана західними країнами армія розбіглася за лічені дні, для США готовність української армії захищатися та давати ворогові жорстку відповідь буде важливим фактором, якщо мова зайде про союзницькі стосунки та подальшу допомогу. Демонстрація такої готовності допоможе Вашингтону сприймати Київ як справжнього партнера, здатного за себе постояти.

Олександр Мацука, дипломат, колишній співробітник Секретаріату ООН, шеф Секретаріату Ради Безпеки ООН (2012-2016)

Опінія автора не завжди співпадає з позицією редакції