Обнуління зобов’язань перед РФ: прогноз розвитку пострадянських країн

Баланс сил у світі змінюється, а з ним і ситуація на регіональному рівні. Це важливо розуміти для повного аналізу трендів і процесів, які відбуватимуться у пострадянських країнах у 2021 році.

Другий етап розпаду радянського геополітичного простору, пов’язаний з послабленням впливу РФ у Центральній Азії, війною у Нагірному Карабаху та кризою у Білорусі, виводить  на східноєвропейську шахову дошку якісно нових гравців, які до цього не грали серйозної ролі у місцевих процесах. Водночас старі проблеми нікуди не зникли, а за 2020 рік навіть збільшилися. Так вважають в Інституті майбутнього, який зробив прогноз розвитку  України, Вірменії, Молодови та Білорусі у 2021 році.

Розпад радянського геополітичного простору, прискорений коронавірусною пандемією, вимагає від країн колишнього СРСР швидких, конкретних та системних кроків для виконання кількох важливих задач:

• Пережити геополітичні потрясіння;
• Перезапустити національну політичну систему для скидання токсичності, обнуління зобов’язань з РФ, оновлення суспільного договору;
• Перерозподіл фінансових потоків для запуску низки реформ, необхідних для соціально-економічної стабілізації;
• Формування нової зовнішньої політики, вже з урахуванням постросійського середовища та світу, який є багатополярним, квазі-хаотичним і надзвичайно динамічним.

Україна

У 2021 рік входить зі складною інституційною кризою держави і саме ця криза (не корупція, і навіть не економіка чи війна на Донбасі) буде визначальною для подальшої соціально-економічної ситуації в країні.

Європейський напрямок розвиватиметься слабко та не дуже активно. У ЄС зайняті подоланням внутрішньої кризи, розподіленням коштів на відновлення економіки, стабілізацією політичного дискурсу, вирішенням проблеми міграції, стримуванням китайської експансії та американського протекціонізму.

За останні роки Україна перейшла у розряд незначних зовнішньополітичних питань Євросоюзу. Україну розглядають через призму двох важливих процесів, які мають значення для європейців — конфлікту на Донбасі та відносини з Росією.

Україна досі не має жодної ініціативи, яка б стосувалася широкого розуміння урегулювання конфлікту на Донбасі із серйозним обговоренням проблем гуманітарного, соціально-економічного, юридичного, майнового, земельного, освітнього питань на окупованих територіях та аспектів їхньої потенційної реінтеграції. Замість цього, єдине, що часто прориває інформаційний простір — це одинокі провокаційні тези про організацію місцевих виборів на окупованих територіях, спільні патрулі з бойовиками, створення вільної економічної зони, повної амністії тощо. Тому і порядок денний на переговорах формує не Україна, а наші західні партнери, які іноді займають навіть більш «проукраїнську» позицію, аніж сама Україна, як це було на прикладі з ситуацією навколо створення Консультативної комісії у межах ТКГ навесні 2020 року.

Відносини України з Росією також позбавлені системності та конкретики. В умовах війни, в Україні практично відсутня цілісна та багатостороння експертиза щодо Росії: внутрішніх процесів, стану економіки, санкційного тиску, планів на майбутнє. Це робить Україну у 2021 році уразливою перед будь-якими потенційними політичними маневрами, що їх реалізує Російська Федерація з різних боків для отримання політичних і дипломатичних переваг: на рівні «Норманської четвірки», на переговорах у Мінську, у двосторонньому діалозі з Францією або ФРН, на Близькому Сході або в Африці тощо.

Отже, зовнішня політика України за результатами 2020 року не подолала свої основоположні проблеми, які великою мірою пов’язані з внутрішньополітичними процесами. Вони залишаться і у 2020:

• Провінційність української політики— смислова обмеженість, закостенілість державних інститутів, закомплексованість в ухваленні рішень, невпевненість у власному шляху;
• Рефлексивність зовнішньополітичної діяльності — хронічний режим «пожежної команди» щодо зовнішніх ситуацій, які виникають завжди «зненацька»;
• Короткозорість зовнішньої політики— нездатність виробляти довгострокові плани дій та нав’язувати порядок денний;
• Культура політичної безвідповідальності— нечіткість ієрархії ухвалення рішень, відсутність покарання, розмитість критеріїв оцінювання роботи,
• розсинхрон у взаємодії державних органів.

Щодо економічних ресурсів, то світова економічна криза, зменшення обсягів міжнародної торгівлі, спроба пошуку нових логістичних ланцюжків негативно відображається на експорті України і, певна річ, українських олігархічних груп. На цьому тлі загострюється боротьба за вцілілу доступну ресурсну базу всередині країни − енергетичний ринок, логістику, фінанси. Водночас передача землі на місця різко посилює роль місцевої влади в цих ресурсних війнах. А «земельні війни» (в основному підкилимні і кулуарні) можуть стати однією з визначальних рис 2021 року.

Світова криза й обмеження на пересування громадян вже створила проблему зменшення обсягів грошових переказів з-за кордону. У 2021-му році до них додасться зменшення доступних обсягів фінансових ресурсів від міжнародних організацій, падіння обсягів інвестицій (у світовому масштабі).

До внутрішньо українських проблем варто додати кризу пенсійної системи, яка щороку відчуває все більший дефіцит, зростання безробіття (зокрема, через погіршення умов для малого бізнесу), падіння споживчого попиту й відсутність кредитування, проблема неефективності економіки. І, зрештою, значна частина фінансового ресурсу з 2021 року перерозподіляється на місцевий рівень.

Отже, економічний ресурс у влади низький. Економічний ресурс олігархічних груп зменшується. Є перспективи зростання економічного ресурсу в місцевих еліт, але це в сьогоднішніх умовах створює додаткові конфліктні точки − місцева влада захищатиме свій ресурс від спроб центру й олігархічних груп контролювати його.

Білорусь

Політична криза у Білорусі стала яскравим проявом спроб РФ втримати контроль над своєю периферією, зшити наново геополітичний простір, залишений у спадок від Радянського Союзу. Постелекторальні акції протесту влітку відбувалися за активної інформаційно-медійної, ідеологічної та фінансової підтримки російських олігархічних груп. Послаблення Олександра Лукашенка в результаті підриву його легітимності після виборів стало для Кремля способом втримати його під своїм контролем і змусити повернутися до тісної співпраці з Москвою.

Останнім часом загравання Лукашенка та його команди з багатовекторністю, що призвело до нормалізації стосунків зі США, покращенням комунікації з Європою та посиленням у Білорусі китайського капіталу, непокоїло Росію. Москва вступала з Мінськом в нові і нові конфлікти, починаючи від цінових суперечок за нафту і завершуючи довготривалим процесом інтеграції у Союзну державу.

У 2021 році Білорусь стане тестом для Росії у її спроможності проєктувати вплив, управляти процесами у своїй периферії, маневрувати поміж зовнішніх партнерів і домовлятися з елітами. Фактично, саме у 2021 році Білорусь має провести керований транзит політичної влади, який, імовірніше за все, призведе до відставки Олександра Лукашенка та приходу на його місце компромісної фігури, яка відновить лояльність Кремля.

Вірменія

Затиснута геополітично між Туреччиною, Азербайджаном, Іраном і Росією, Вірменія завжди перебувала у складному геополітичному положенні, єдиним виходом з якого була або динамічна та грамотна багатовекторність, або врегулювання конфлікту з Туреччиною. У будь-якому випадку, це передбачало поступовий відхід від однозначної залежності від Москви та дрейф у бік інших альтернативних центрів сили, таких як Іран, Китай, Індія, США або Франція. Утім, за 2,5 роки свого правління Нікол Пашинян не зумів довести до кінця належні реформи. А поразка у війні позбавила його політичного капіталу та внутрішньої легітимності, яка дозволила йому прийти до влади на анти елітарній хвилі 2018 року.

Російська Федерація розіграла нагірно-карабахську ескалацію разом із Туреччиною саме для збереження контролю над Єреваном, цементуванням своїх позицій у Південному Кавказі, закріплених ще у 1990-х роках, а також для послаблення політичних позицій Пашиняна, щоб згодом замінити його на більш лояльного для Кремля політика.

У 2021 році Вірменія має пройти через політичне потрясіння та подолати психосоціальну травму від поразки у війні і розпочати новий етап перебудови своєї політики відповідно до задач, описаних вище. Інакше вона ризикує втратити суверенітет і потрапити у залежність від одного-двох центрів сили на довгий час.

Молдова

Цікаві процеси відбуваються й у Молдові — ще одній території, на якій завершується розпад радянського геополітичного простору. Перемога голови проєвропейської та проуніоністської опозиції Майї Санду на виборах президента повертає країну у статус-кво 2019 року. Проєвропейські, орієнтовані на Румунію та Захід, політичні сили знову отримали шанс закріпитися при владі та витіснити своїх опонентів з проросійського табору.

Утім, загострення внутрішньополітичної боротьби навряд чи докорінно змінить ситуацію у Молдові у 2021 році. По-перше, країна все ще лишається вкрай залежною від національного олігархату, який і диктує правила гри з «глибинного рівня», на який політики часто не мають повноцінного впливу.

Тому президент Майя Санду матиме обмежене вікно для політичного маневру, а більша частина рішень прийматиметься поза рамками публічної держави.

По-друге, Молдова все ще надзвичайно залежна від зовнішніх сил. Ключовими стейкхолдерами на цій території є Російська Федерація, яка зберігає керованість над Кишиневом через Придністров’я, США, які діють у Молдові через Румунію, а також Європейський Союз, від фінансової підтримки якого залежить внутрішня легітимність молдавських політиків. Ця залежність від волі зовнішніх партнерів не дає можливості говорити про повноцінну суб’єктність тих чи інших політичних лідерів у Молдові. Тому, все ще чинний президент Ігор Додон, як би не хотів зближення з Росією, але був змушений вести переговори з ЄС, а Майя Санду, будучи прихильницею євроатлантичного курсу, буде змушена говорити з Москвою.

Від зовнішніх гравців залежатиме, чи побачить Молдова певні зрушення у врегулюванні конфлікту в Придністров’ї, чи все залишиться у замороженому стані.

Джерело: Український Інститут майбутнього