Обличчям до прірви: боягузтво, зрада чи слабкість? Розмивання твердинь Заходу у важку для України годину

Ситуація в Україні стає дедалі складнішою, країна зазнає нових територіальних втрат.

Такий критичний стан справ значною мірою зумовлений гострою нестачею боєприпасів та озброєння, що посилюється неспроможністю західного світу виконати свої обіцянки щодо надання якісної та кількісної військової допомоги у разі потреби.

Незважаючи на запевнення західних союзників щодо належного озброєння України, розрив між обіцяною та фактично наданою допомогою збільшився.

Як наслідок, цей дисбаланс поставив українські війська у скрутне становище, оскільки вони відважно намагаються утримувати свої позиції проти супротивника, який не має таких самих обмежень і який перейшов до воєнної економіки в її найбільш авторитарній формі.

Дефіцит військових матеріалів, особливо артилерійських снарядів і сучасного озброєння, серйозно впливає на нашу лінію фронту і нашу здатність перемагати ворога та протистояти його воєнним злочинам.

Українські війська, відомі своєю стійкістю і тактичним досвідом, наразі не в змозі у повній мірі проводити оборонні операції і здійснювати контратаки через цей нестабільний потік боєприпасів. Це має не лише безпосередні тактичні наслідки, але й глибокий стратегічний вплив на війну в цілому, серйозно підриваючи довгострокові перспективи миру і стабільності в регіоні.

Нагальність, з якою ці обіцянки про військову допомогу мають бути виконані, неможливо переоцінити.

Розрив у підтримці не лише підриває оборонні зусилля України, але й ставить під сумнів і загрозу надійність і прихильність західних союзників. Такий сценарій вимагає критичної переоцінки розподілу військової допомоги і більшої рішучості з боку міжнародного співтовариства щодо підтримки України у цей критичний час.

Зокрема, ми маємо перейти від наративу “Підтримуйте стільки, скільки буде потрібно” до наративу “Зробіть все для перемоги України зараз”, а європейців закликати – “Зробіть українську перемогу власною”!

Ситуація, що розгортається, позначена нещодавніми територіальними невдачами, пов’язаними з недостатньою військовою підтримкою, висвітлює наслідки бездіяльності та підкреслює критичну важливість міжнародної солідарності проти цієї агресії, якої світ не знав протягом багатьох років. Це рішучий заклик до вільної світової спільноти забезпечити Україні всі необхідні ресурси для самооборони, підтримки регіональної стабільності та дотримання принципів національного суверенітету і міжнародного права.

Крім того, стратегічне розташування головних європейських інституцій та штаб-квартири НАТО у Брюсселі підкреслює важливість цих місць як геополітичного центру. Очевидна готовність Володимира Путіна атакувати ці “центри прийняття рішень”, якщо він вважатиме це необхідним у своєму прагненні відновити ілюзію імперії, є частиною ширшого наративу, який розглядає війну в Україні як пряму конфронтацію між Росією і Заходом. Цю думку розділяють у Китаї, Африці, Латинській Америці, Туреччині та деяких арабських країнах.

Натомість поширена серед європейців думка визначає війну насамперед як російську агресію проти України. Таке сприйняття підкреслює незамінну і повсюдну роль України як “щита” Європи, що захищає західний спосіб життя і свободу. Потенційне падіння цього щита наражає Європу на пряму загрозу, підкреслюючи необхідність перегляду європейськими країнами своєї підтримки України.

Таким чином, ситуація, що склалася, не лише підкреслює життєво важливу роль України в нинішньому конфлікті, але й спонукає до переоцінки європейських стратегій колективної безпеки та ефективності оборонних угод, як це передбачено статтею 5 НАТО. Відносна бездіяльність і нерозуміння близькості конфлікту до Європи, що посилюється кібератаками, дезінформацією і прямими атаками, свідчить про значне упущення.

Беручи до уваги всі відповідні елементи, включаючи розрив між публічними деклараціями та реальними заходами, я закликаю наших лідерів замислитися над наступним: чи в основі ваших дій лежать нерішучість або брак стратегічного бачення, що керують вашими діями? Чи свідчать наші нинішні зусилля або їх відсутність про капітуляцію України перед російськими силами? Чи впевненість у нашій безпеці стоїть на хиткому ґрунті, що нагадує спростовані заяви про військову доблесть Росії і твердження, які зіткнулися з глобальним скептицизмом у 2022 році?

Чи не є проголошені переваги наших оборонних стратегій і спроможностей менш значними, ніж вважалося, і чи не заважають вони нам надавати необхідну допомогу через реальні проблеми, пов’язані з їх нестачею? Чи можна пояснити цю ситуацію поєднанням цих проблем? Вимальовується похмура і тривожна картина, яка вимагає негайної і суворої переоцінки і дій з боку Заходу, якщо ми не хочемо поставити під загрозу наші свободи в найближчому майбутньому.

Боротьба, що триває в Україні, яка супроводжується територіальними втратами і жертвами, частково пояснюється нерішучістю європейського керівництва і нездатністю адекватно мобілізувати громадську підтримку України. Це має бути змінено. Це наш категоричний моральний обов’язок. Альтернативи немає. Ми можемо лише виграти цю війну… для нас, для вас, для Європи!

Марта Барандій, докторка філософії