#Незламні: масштабний український проєкт на підтримку бранців Кремля

Сьогодні Росія продовжує незаконно утримувати за ґратами в окупованому Криму та на території РФ понад 100 громадян України за політичними мотивами.

У рамках інформаційної кампанії «Вірність собі – не злочин» Міністерство закордонних справ України запускає проєкт «Незламні». Він спрямований на підтримку бранців Кремля, – українців та кримських татар, незаконно заарештованих Росією у тимчасово окупованому Криму. І передбачає серію публікацій ексклюзивних листів політв’язнів, написаних із місць позбавлення волі.

«Підтримка та якнайшвидше звільнення українських політв’язнів є пріоритетом діяльності МЗС. Ми розпочинаємо проєкт #Незламні, присвячений нашим громадянам, яких незаконно ув’язнили та утримують у російських тюрмах. Завдання проєкту – донести історії бранців Кремля, їх переживання та думки, мрії та надії, звернути увагу на системні репресії в окупованому Криму. Проєкт також спрямовано на те, аби світ дізнавався про незламних духом бранців Кремля. Бо це чи не єдиний імунітет від тортур та нелюдського поводження в умовах в’язниці. Публічність рятує життя», – заявила перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова.

Зокрема, за ґратами перебувають дев’ять громадянських журналістів і стрімерів ініціативи «Кримська солідарність»: Сервер Мустафаєв, Тимур Ібрагімов, Марлен Асанов, Сейран Салієв, Ремзі Бекіров, Руслан Сулейманов, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв та Ернес Аметов.

Перший герой проєкту #Незламні – громадянський журналіст Осман Аріфмеметов. До арешту він транслював наживо обшуки та переслідування кримських татар в окупованому Криму. Тепер йому загрожує до 20 років позбавлення волі за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі.

Лист Османа Аріфмеметова

Всіх вітаю. Моє ім’я – Осман. Я кримський татарин, громадянин України. Мешкаю в Криму з 1990 року. На Батьківщину повернувся у п’ятирічному віці з Узбекистану, куди моїх предків, як і весь кримськотатарський народ, вислали у 1944 році.

За освітою я вчитель математики та інформатики. До 2014 року працював програмістом, однак у зв’язку зі складною політичною ситуацією компанія була змушена залишити Крим. Після я заробляв на життя приватним викладанням, проводив для дітей гуртки з програмування. А моя шановна дружина виховувала наших двох маленьких дітей.

Як відомо, з 2014 року ситуація в Криму змінилася. Кримськотатарський народ у своїй більшості не підтримав вторгнення Росії на півострів. Не брав участі у референдумі 16 березня 2014 року, у виборах президента РФ 2018 року, бойкотував голосування за поправки до Конституції 2020 року. Таким чином, цілий народ потрапив під маховик політичних репресій через свою політичну позицію і власне бачення того, яким повинен бути шлях розвитку на рідній землі. Росія на міжнародній арені набула іміджу агресора, а кримськотатарський народ зарекомендував себе як цивілізований партнер.

З 2016 року моєю основною діяльністю стала громадянська журналістика. Справа в тому, що професійна журналістика в Криму зникла як явище. Окремі редакції і журналісти були змушені виїхати на материкову частину України. Професійні журналісти, які залишилися на півострові, просто пішли з професії, тому що не змогли працювати в умовах тиску і цензури. Залишилися лише федеральні провладні ЗМІ, які працюють як пропагандисти і не дають об’єктивної картини того, що відбувається.

Крим фактично перетворився в інформаційне гетто, де робота професійних медіа дуже складна і небезпечна. Однак запит на інформацію все одно існує, і хтось повинен розповідати про репресії та переслідування. В таких умовах виникла громадянська журналістика. Люди, які ніколи не мали ніякого відношення до мас-медіа, взяли телефони, планшети і почали знімати і ділитися в інтернеті тим, що відбувається на півострові. Дуже швидко вони стали практично єдиним джерелом правдивої інформації з захопленого Криму.

У 2017 році мені вдалося зафіксувати на смартфон момент викрадення співробітниками ФСБ активіста Біляла Аділова. За лічені дні відео викрадення в інтернеті переглянуло десятки тисяч людей. Під час зйомок чергових облав у будинку співвітчизників мене затримали і заарештували на п’ять діб. Планшет, яким я знімав, вилучили і направили на експертизу. Разом із журналістами Тімуром Ібрагімовим і правозахисником Різою Ізетовим мені довелося побувати у підвалі будівлі ЦПЕ (Центру з протидії екстремізму).

У березні 2019 року пройшли наймасовіші арешти активістів, правозахисників, журналістів громадського об’єднання «Кримська солідарність». Було затримано 25 осіб, серед яких і я. На той момент моєму синові було півтора роки, а доньці – три з половиною.

При затриманні мене вивезли в ліс, де побили до втрати свідомості.

Нам загрожує до 20 років позбавлення волі, а чотирьом – до довічного. Ми розцінюємо наше затримання як переслідування за політичними мотивами. Виступаємо проти звинувачення на нашу адресу. Не визнаємо себе винними, тим більше терористами, і вважаємо це неприйнятним. Протягом всієї історії боротьби за свої права кримськотатарський народ не вдавався до насильства. Підтвердження тому – історія національного руху в місцях заслання. За 30 років в Криму не було терактів і терористів. Іслам і тероризм не мають нічого спільного. Іслам проти тероризму.

Я не плекаю ілюзій. Розумію, що розраховувати на справедливість в російських судах не доводиться. Наше звільнення пов’язане з політичною волею перших осіб держави.

Важливо, щоб ви знали, що ми будемо продовжувати ненасильницьку боротьбу за свої права. Ми не терористи.

Важливо, щоб ви знали про тих, хто продовжує вести активну діяльність в Криму. Їм необхідна ваша підтримка.

Я вірю, що з вашою допомогою ми зможемо зупинити репресії в Криму і звільнити всіх в’язнів Кремля.

Я борюся за процвітання нашого суспільства, за справедливість.

Я мрію повернутися до своєї сім’ї, обійняти рідних і друзів.

Я мрію про вільний Крим, про припинення репресій, коли ми зможемо разом змінити наше спільне майбутнє на краще.

З повагою, громадянський журналіст, в’язень совісті Осман Аріфмеметов

Наталя Толуб