Невідома історія відомих подарунків ООН

В ООН існує традиція, за якою держави-члени щось дарують Організації, щоб якимось чином себе «показати». Дарують скульптури, артефакти, оздоблення залів, тощо. Україна у 1970-му році подарувала решетилівський килим і вазу з петриківським розписом, що виставлені на престижному місці біля зали Ради Безпеки. Мені якось довелося вести переговори з однією делегацією, яка хотіла подарувати телевізор. На моє зауваження, що такий подарунок швидко застаріє, посол зголосився регулярно міняти телевізор на новіший, аби там була табличка з назвою його країни.

Зниклі павичі

Без таблички подарунки й справді можуть загубитися. Колись у Делегатській залі, так званій Delegates Lounge, стояло кілька елегантних крісел. Делегати сідали на їхнє поруччя, електрики ставали на них, щоб вкрутити лампочку. З часом крісла стали виглядати досить пошарпано. Аж кілька років тому під час ремонту будівлі ООН з’ясувалося, що це подарунок Данії, що крісла зроблені знаменитим дизайнером Хансом Вегнером i вони називаються «Пава» через схожість з павиним хвостом. Крісла терміново реставрували й повернули у реконструйовану Нідерландами Delegates Lounge. У вересні 2013-го року королева Нідерландів і Генсек ООН урочисто відкрили залу і навіть попили там каву, вірогідно, сидячи в тих самих кріслах. Але невдовзі вегнерівські крісла кудись забрали «для подальшого зберігання». Де вони ділися після того – предмет спекуляцій делегатів за кавою.

For the fistful of dollars

Зазвичай, країна, що дарує, має доглядати за своїм подарунком, але не всі дотримуються цього правила. У середині 90-х, через затримку сплати внесків до бюджету ООН країнами-членами, Організація потерпала від фінансової кризи. Коштів ні на що не вистачало. Тоді Генеральний Секретар нагадав членам ООН про їхній обов’язок утримувати свої подарунки в належному стані. Канада, яка в 1953-му році подарувала для будівлі Генасамблеї сім вхідних дверей, прикрашених мельхіоровими барельєфами оголених фігур, що символізують мир, справедливість, правду та братерство, сприйняла цей лист як образу і заявила офіційний протест. У Секретаріаті цей демарш іронічно назвали інцидентом «who`s wash the boobs» («хто митиме цицьки»).  Вереску тоді було, наче порося різали, але двері хтось таки миє.

Дача

Москва є беззаперечним чемпіоном з подарунків ООН. У 1959-му році СРСР втелющив ООН зразу два подарунки: скульптуру «Перекуємо мечі на орала» роботи уродженця Катеринослава, етнічного серба Вучетича та ще й копію першого радянського супутника.

А у 1990-му році Радянський Союз, що вже дихав на ладан, подарував ООН ще й скульптуру Святого Георгія на коні роботи Зураба Церетелі. Вона зроблена з уламків радянських та американських ракет і мала символізувати закінчення холодної війни. На монтаж монумента з Москви прислали бригаду робітників, які одразу ж охрестили церетелівського монстра всім відомим словом з ненормативної лексики.

Радянський «шедевр» поставили неподалік від двох величезних кінних фігур, подарованих Німецькою Демократичною Республікою та Югославією. Коли всі три країни опинилися в небутті, оонівські гострослови зауважували, що шанси держави розпастися прямо пропорційні розмірам її подарунку, а дарувати ООН коней – погана прикмета.

У 1995-му році президент Єльцин від себе особисто подарував копію скульптури Ернста Неізвєстного «Дерево життя». Іронія полягала в тому, що Неізвєстний покинув СРСР ще у 1973-му році й на той момент був громадянином США.

І, нарешті, у 2010 році, коли почався капітальний ремонт будівель ООН, Росія зголосилася реконструювати Кімнату для консультацій Ради Безпеки. Стиль відновленої кімнати влучно описав помічник Генсека ООН з операцій по підтриманню миру, гватемальський аристократ Едмон Муле. На одному з перших засідань у цьому приміщенні він, вказуючи очима на різьблене оздоблення стін в стилі «faux russe», прошепотів мені на вухо: «Dacha».

Зазвичай, під час Генасамблеї, США «позичають» цю кімнату в Секретаріату ООН і використовують її як переговорну залу для свого президента. У 2015-му році, коли Путін останній раз був в ООН, два президенти зустрілися саме у цьому приміщенні. Російська пропаганда тоді хвалилася, що Путін з Обамою зустрічалися в «кімнаті російської делегації при РБ». А насправді Обама погодився прийняти Путіна у «польовому офісі» американської делегації. Не в готелі, де Обама зупинився, не в американській місії, як з близьким партнером, а «на дачі».

Маска, я тебе знаю

У деяких подарунків довгий шлях до ООН і непроста доля. Славнозвісний револьвер з зав’язаним стволом, що стоїть біля ООН, створив шведський скульптор Реутерсвард, приголомшений вбивством свого друга Джона Леннона. Спочатку скульптуру встановили на меморіалі Леннона у Центральному парку, а у 1988-му році уряд Люксембургу подарував її ООН. Існує легенда, що шведи попросили Люксембург надати своє ім’я та прапор для подарунка, оскільки у Стокгольмі вважали неетичним дарувати зброю, подібну тій, з якої було вбито їхнього прем‘єр-міністра Улофа Пальме.

Як тільки скульптуру встановили біля ООН, Місія США поскаржилася на те, що ствол револьвера начебто провокативно спрямований у їхні вікна. Після складних перемовин юристи з обох сторін зійшлися на тому, що зав’язане на вузол дуло не має створювати хибних алюзій. (Реакція сусідів ООН на її будівлі й пам‘ятники – окрема тема. Чого, наприклад, був вартий протест єврейської громадської організації Бней Брит через те, що церетелівський Святий Георгій на монументі через дорогу тиче хрестом прямо їм у вікна.)

Троянський слон

Ще складніша доля спіткала спільний подарунок Кенії, Намібії та Непалу. Три уряди довго сушили голови, що б таке нетривіальне подарувати. І, зрештою, вирішили презентувати скульптуру слона. Замовили її американському скульптору болгарського походження Міхаілу Сімеонову. А в того десь у величезній «шухляді» вже лежав гіпсовий зліпок слона. Колись на сафарі в Кенії він підстрелив слона транквілізатором і, поки той спав, зробив з нього зліпок. А коли отримав замовлення, вилив з нього бронзову скульптуру та назвав «Сплячий слон». Його встановили на галявинці в оонівському парку.

І все було б добре, якби не одна маленька (власне, не така й маленька) деталь: транквілізатор справив на слона ефект віагри або, за словами одного з учасників проєкту, «Сплячий слон» мав «солодкі сни». New York Times відверто глузувала: «Слон Міхаіла Сімеонова виглядає, начебто він йде на побачення зі слонихою, а вона чекає за рогом з піснею Синатри на магнітолі та відром Мартіні». Не пройшло й кількох тижнів, як Секретаріат ООН завалили скаргами. Місцеві мамочки, які звикли гуляти з дітьми вздовж огорожі ООН, були вимушені пояснювати своїм цікавим малюкам, що то в слоника таке. Манхеттенські мамочки зажадали, щоб «непристойну» скульптуру негайно прибрали. А вони – це не якісь там юристи з американської місії. Вони на компроміси не йдуть. Назрівав скандал і йому треба було якось запобігти. Скликали термінову нараду з цього питання. Усі погодилися, що повертати, ховати у підвал, чи навіть переносити подарунок в інше місце не можна, оскільки це спричинить дипломатичний скандал.

Ідею відтяти «непристойну» деталь теж відкинули – клятий скульптор вже десь сказав, що він радше відрихтує Кофі Аннана, аніж слона. Здавалося, виходу немає. Аж раптом одній учасниць наради прийшла геніальна думка:

– А давайте ми того слона обсадимо кущами! Буде неначе в дикій природі.

– А давайте! – радісно погодилися всі.

Доручили негайно (до біса тендери!) закупити вічнозелені кущі й до завтра (ну, добре, до післязавтра) обсадити ними клятого слона, хай би він сказився. Оонівські служби заплатили за аутентику (кущі ж мали бути справжні, африканські) та за терміновість $60 тис., але справилися з завданням. Відтоді слон стоїть захований в кущах ледь не по самі вуха. А стежку до нього тепер ще й засіяли травою. «Це те ж саме, що звести Залізну завісу чи Берлінську стіну», – обурювався скульптор, але його вже ніхто не слухав.

У змаганнях чистого мистецтва з політичною доцільністю завжди перемагає доцільність. Можливо, саме з цієї причини в оонівській колекції так багато халтури, а живопис для резиденції генсека відбирають не з власних запасників, а позичають у музеї Метрополітен.

Олександр Мацука, дипломат, колишній співробітник Секретаріату ООН, шеф Секретаріату Ради Безпеки ООН (2012-2016).