Не звернути: Росія на шляху до стратегічної поразки

Вже у перші дні масштабного вторгнення російських військ в Україну лунали заяви, що Владімір Путін припустився катастрофічної помилки, яка дуже дорого обійдеться Росії. Більше ніж за рік війни світ зміг у тому переконатись.

У виступі, який став історичним, в Королівському замку в центрі Варшави 26 березня 2022 року, президент США Байден сказав, що Росія вже стратегічно програла і що в Україні вона ніколи не отримає перемоги. «У цій битві треба бути чесними з собою: її не можна виграти ані за дні, ані за місяці. Ми маємо взяти на себе зобов’язання продовжувати цю боротьбу довгий час». Американський президент дозволив собі емоцію, яка стала визначальною у цьому протистоянні: «Заради усього святого, ця людина [Путін] не може залишатись при владі».

Якщо згадати російський ультиматум, який був пред’явлений перед війною і стисло викладений заступником міністра іноземних справ РФ Сергієм Рябковим: «НАТО треба збирати манатки та відправлятись на рубежі 1997 року», – вторгнення в Україну мало поставити Захід перед фактом непереборної сили. Росія хотіла змусити з собою рахуватись, різко розширити сферу впливу, спираючись на військову потужність та готовність порушувати правила, зухвало використовуючи цю потужність. Путін не вбачав гідного противника ані у сильно немолодому Байдені, ані у європейських лідерах, скутих енергетичною залежністю від Росії, не кажучи вже про Володимира Зеленського, недосвідченого політика на чолі «неіснуючої» України. Казково високі ціни на газ та нафту спокусливо підморгували.

Дії Росії на початку війни показали, і для багатьох несподівано, що у Росії дуже серйозні проблеми зі стратегічним плануванням, розвідкою та військовим втіленням планів. Потужність виявилась великою мірою примарною, політична розважливість та витончена підступність вигаданими. Події розвиваються у прямо протилежному напрямку, ніж розраховували у Кремлі.

Напад на Україну дійсно викрив суттєві проблеми у Заходу, який не був у змозі відвести війну, не мав коректної оцінки потенціалу українського опору та переоцінював можливості агресора. Рішення про підтримку України, обсяги та номенклатура допомоги помітно відставали від актуальних потреб, у процесі виявлялось, що здатність задовольняти ці потреби не завжди існує: велика, довготривала війна з фронтом у півтори тисячі кілометрів не існувала у військово-політичних доктринах як опція. Але, з іншого боку, російська агресія змусила країни Заходу та їх партнерів згуртуватись, скоординувати спільні дії та у короткі терміни наростити зусилля з відсічі агресору. Ця інституційна машинерія набирає обертів і, вочевидь, вийде на пік тоді, коли потенціал структурної мобілізації у Росії почне суттєво просідати.

Яскравим прикладом провалу путінських погроз протидіяти розширенню НАТО стала прискорена євроатлантична інтеграція, здавалось, довічних нейтралів – Швеції та Фінляндії, а новаторський формат Контактної групи з оборонної підтримки України «Рамштайн» дозволив створили коаліцію з 54 держав, включаючи представників Африки та Латинської Америки. 15 березня пройшла вже десята зустріч «Рамштайн». За активної допомоги коаліції Україна якісно змінює своє озброєння, все більше у бойовій практиці переходячи на стандарти НАТО. Замість покірної країни-васала Росія отримала в особі України заклятого ворога на довгі роки, високо вмотивованого, з досвідом успішної боротьби та військовим потенціалом, який якісно зростає під час війни. Євроатлантичні перспективи України також проглядають досить впевнено. Згадуючи офіційні наміри Кремля «демілітаризувати» Україну, залишається лише знизувати плечима. Озброюючи Україну, західні країни самі прийняли амбітні плани пере- та доозброєння на мільярди євро і доларів.

Окремо слід підкреслити економічні та соціально-культурні «здобутки» Росії. Потрапивши під жорсткі міжнародні санкції, яких лише Євросоюз випустив наразі десять пакетів, Російська Федерація на довгі роки, десятиріччя втратила можливість економічно розвиватись. Вийшовши з кризи 2009 року, російська економіка з 2011-2012 років практично перестала зростати. Згодом її накрили санкції 2014 року та ковідні 2019-2020 роки. Зараз РФ є рекордсменом з кількості та масштабу санкцій, причому до обмежень з боку держав та міжнародних організацій додались рішення приватних компаній покинути російський ринок. Видатну роль відіграло рішення Путіна різко скоротити постачання газу до європейських споживачів.

Результатом стала практично повна втрата Росією стратегічної переваги, яка вважалась непохитною – європейського газового ринку, без можливості компенсаторної диверсифікації. В ЄС перестали брати російські нафту, вугілля та нафтопродукти. На нафту для інших покупців введена цінова стеля у 60 доларів за барель, але вже розглядається можливість її знизити. У постачальників великі проблеми з логістикою, фрахтом суден та страхуванням. Результати наочні: за оцінками Мінфіну РФ, федеральний бюджет за січень був виконаний з дефіцитом 1,76 трильйона рублів. Доходи у порівнянні з минулим роком знизились на 35%. Нафтогазові надходження впали на 46%, інші – на 28% у порівнянні із січнем 2022 року. Це при тому, що 2022 рік став рекордним за доходами від нафти, нафтопродуктів та газу: свою роль тут зіграли надвисокі ціни.

Власне, накопичена цим коштом подушка дозволила російській економіці вистояти у минулому році, але, як підкреслюють фахівці, це не вирішило, а лише відтермінувало важкі проблеми, з якими матиме справу Росія. Найголовніші: архаїзація виробництва, непереборне науково-технологічне відставання і тотальна залежність від Китаю, який купуватиме російську сировину задешево, а продавати їй свої товари задорого. Володимир Путін дуже полюбляє поговорити про виключний суверенітет Росії на відміну від інших, слабких та залежних країн. У Пекіні лише поблажливо усміхаються.

При цьому слід пам’ятати, що санкційні заходи не зупиняються, їх доопрацьовують, вдосконалюють та вводять нові. Зокрема, зараз зусилля Заходу зосереджені на тому, щоби перекрити можливості обходити санкції за допомогою третіх країн. І навіть якщо війна скінчиться у недалекому майбутньому, зняття санкцій буде тривати роками, остаточно позбавляючи Росію можливості наздогнати світових лідерів.

Є ще один важливий аспект російської агресії, який стає все виразнішим з ходом війни, чи не найголовніший для самої Росії та її перспектив. Чисельні воєнні злочини на окупованій території та під час обстрілів українських сіл та міст, масове залучення кримінального елементу до військових дій, підтримка війни з боку більшості населення та помітної частини творчої інтелігенції, загибель десятків тисяч на фронті, відсутність демаршів на знак протесту з боку представників панівних кіл, нарощення репресій проти інакодумців, втеча з країни сотень тисяч освічених та критично налаштованих людей – все це дозволяє характеризувати ситуацію як антропологічну катастрофу.

Народ, який звик себе вважати «великим», виявився жахливо «низьким». Процес занурення його на ще глибше дно продовжується з кожним новим днем війни. Як цей процес зупинити та розвернути у зворотній бік, зараз не знає ніхто. Вочевидь російське суспільство виявилося невипадково схильним до антизахідних, антиліберальних ідей, аморалізму та насильницьких практик, і зміна влади у Кремлі цієї проблеми не усуне. Путін піде, отруєна путінізмом Росія. залишиться. Депутінізація Росії – це  найсерйозніший виклик до світової спільноти з часів денацифікації Німеччини. Але до того часу треба переконливо депутінізувати окуповані українські території, завдати агресору військової поразки, яка переросте в стратегічну поразку Росії. На цьому мають бути зосереджені зусилля усіх сил добра.

Леонід Швець