EN
FR
DEЧому колони бельетажу Національної опери України прикрашають вкриті золотом прізвища російських композиторів? Таке питання з’ясувала архіваріус театру Лариса Тарасенко, яка через карантин має більше часу вивчати історичні джерела. За її даними, таким чином у новій будівлі Київського міського театру, зведеного у 1901 році, було увіковічено память про те, що офіційна історія постійної опери в Києві, тоді губернському місті Російської імперії, почалася у 1867 році саме як «російська опера», на відміну від попередніх періодичних «італійських сезонів».
Відтоді в театрі йшли опери російських композиторів, а всі опери європейського репертуару давалися в російському перекладі. «Київ буквально вирвав у царя дозвіл на відкриття постійної опери – першої в провінції!!», пише Лариса Тарасенко. Вона нагадує, що після придушення польського повстання 1863 року й появи Валуєвського циркуляра, який забороняв друковані українські видання, активно проводилася русифікація краю. Газета “Кієвскоє слово” в 1890 році так і написала: “Ополяченный в 60-х годах Юго-Западный край нуждался в русификации, и в опере учредители ее хотели видеть одно из средств обрусения”.
Отже, нині на колонах бельетажу Київської опери викарбовано прізвища композиторів Олексія Верстовського, Михайла Глинки, Олександра Сєрова, Олександра Даргомижського, Петра Чайковського (втім, він є українського походження і багато часу провів в Україні – ред.), Антона Рубінштейна, Олександра Бородіна, Цезара Кюї, Модеста Мусоргського, Миколи Римського-Корсакова, Антона Аренського та Едуарда Направника. 
Архіваріус Тарасенко зауважує, що у цьому переліку немає прізвища Сергія Рахманінова, якого недооцінили сучасники. А в Миколи Лисенка, як “малоросійського” композитора, взагалі не було шансів: був для цього занадто проукраїнським. Пам’ятник цьому видатному діячу на Театральній площі постане лише через півстоліття після його смерті.
Світлини: з фотоархіву Національної опери України (всередині) та Аліси Кулій (ззовні)
