EN
FR
DEУ будь-яких стосунках спершу все ідеально. Ось вона – з високими зарплатами, гарними дорогами, якісною медициною.
Це – Європа.
А яка вона, якщо придивитися краще? Ким є сучасна Європа для світу та України? Ключовий гравець світової політики чи згасаюча зірка без колишньої сили та впливу? Епіцентр прогресу з безліччю можливостей для розвитку чи фактор обмеження національних інтересів?
Щодватижні в подкасті “На дроті – Брюссель” ми обговорюємо три найважливіші теми європолітики та шукаємо відповіді на ці питання. Гайда знайомитись із Європою разом!
Сьогодні ми поговоримо про Червневий саміт країн-учасників НАТО, повернення туризму до Євросоюзу, російський міф “вєлікой побєди” у Другій світовій.
Нумо до справ!
Червневий саміт країн-учасників НАТО
Поки НАТО вирішує свої внутрішні конфлікти, Росія погрожує військовими планами усьому Альянсу. До чого тут Україна, та чому ми так трепетно чекаємо середини червня?
Причиною є два важливі саміти, що відбудуться менш ніж за тиждень: саміт країн-учасників НАТО, що відбудеться 14 червня у Брюсселі; та перша зустріч Путіна і Байдена у форматі сам на сам, попередньо запланована на 16 червня.
Що ж обговорюватимуть політичні лідери? Якщо говорити про першу подію, то ще у квітні Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг писав про майбутню зустріч: “Це унікальна можливість зміцнити НАТО, як стійке втілення зв’язків між Європою та Північною Америкою. Ми будемо приймати рішення щодо нашого суттєвого та перспективного порядку денного розвитку НАТО до 2030 року для вирішення викликів сьогоднішнього та завтрашнього дня: агресивних дій Росії, загроз тероризму, кібератак, нових та руйнівних технологій, впливу зміни клімату на безпеку та зміцнення Китаю”.
То чого конкретно можна очікувати від червневого саміту? З цим нам допоможе розібратися Бруно Лете, трансатлантичний співробітник з питань безпеки й оборони у Німецькому фонді Маршалла США в Брюсселі.
“Я думаю, від прийдешнього саміту ми можемо очікувати того, що ці речі будуть обговорюватися.
Гадаю, важливо усвідомити, що НАТО найперше відбиває єдність між Європою та Сполученими Штатами Америки. Союз репрезентує трансатлантичних партнерів вже понад 70 років. Це найдовший наявний військовий союз в історії людства!”
На запитання, чи здатен саміт змінити дипломатичні стосунки з Росією, пан Бруно Лете відповідає наступним чином:
“Ну, будьмо чесними: між НАТО та Росією нема жодних дипломатичних відносин. І це не тому, що НАТО не хоче. НАТО неодноразово йшло на діалог з Росією, але Росія попросту не є зацікавленою у цьому. Чому? Зображувати НАТО як головного ворога – це і є головним завданням режиму, який панує в Росії.
Але чи нам подобається це, чи ні – НАТО та Росія мусять говорити.
Про Україну, ясна річ, говоритимуть також. Україна є дуже важливим партнером для НАТО і їхні дипломатичні відносини стали міцнішими протягом останніх 5 років”.
До слова, чимало сподівань, зокрема й надії на офлайн-запрошення на саміт, покладала Україна. Як повідомляє “Європейська правда”, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина заявила, що Україна очікує від НАТО в майбутньому почути можливу дату щодо членства і вважає найбільшою помилкою мовчання союзників з часів проведення Бухарестського саміту у 2008 році, коли затвердили перспективу вступу в НАТО України та Грузії.
“Відносини Україна-НАТО розширились за дуже короткий період. І хоча 10 років тому відносини на рівні Україна-НАТО існували, вони не мали ніякої значущості. З часів Майдану і подій 2014 року, що стали причиною змін політичного вектора України, її міжнародні перспективи вибухають.
Також важливо розуміти, що Україна не лише потребує безпеки, але й забезпечує нею Північноатлантичний Альянс”.
Та заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане під час конференції “Демократія у дії” кілька днів тому заявив, що в НАТО поки “немає консенсусу” щодо надання плану дій членства в Альянсі цим двом країнами. Тож поки що це питання часу.
“Так, Україна не була запрошена на червневий саміт НАТО, але ніхто з інших країн-партнерів не був запрошений також. Ані Швеція, ані Фінляндія, ані Грузія, ані Україна”.
Утім, погодьтесь, якби все було так просто й перед подією не з’явилося щось, що додає їй гостроти, то й не було б цікаво. Таким “червоним перцем” стало викриття США у шпигунстві за своїми ж союзниками! Виявилося, що у 2012-2014 роках Америка прослуховувала німецьких, французьких, норвезьких та шведських політиків через данські канали. Найбільш резонансним стало те, що США шпигували за канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель, ексміністром закордонних справ Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром (наразі федеральний президент Німеччини) та ексміністром фінансів Німеччини Пеером Штайнбрюком. Доцент і дослідник розвідки Університету Південної Данії Томас Вегенер Фрііс назвав цих людей “не просто вершиною німецької”, а “суперлігою європейської політики”.
Однак як ця ситуація вплине на стосунки Європи та США у контексті майбутньої зустрічі?
“Інколи велика сім’я веселиться, а інколи свариться. Та це не означає, що вона припиняє бути сім’єю”.
Пан Бруно каже, що трансатлантичні відносини були дуже складними протягом останніх кількох років через президента Трампа, якому ЄС не довіряв взагалі.
“Дуже важливо розуміти, що президент Байден comes to town, і вся увага буде прикута до відновлення європейської довіри, трансатлантичної єдності після “проблемних років”. Зараз усе змінюється, адже з’являється новий шериф у місті”.
Іншим питанням є перебіг та результати зустрічі Путіна і Байдена, про напружені стосунки яких ми вже неодноразово згадували й у наших подкастах. До слова, останнім часом Путін погрожує діями, які “точно не сподобаються Вашингтону”, говорить про плани створити 20 нових військових об’єднань та намагається скоротити термін дії ОБСЄ на Сході. Що саме має на увазі президент РФ, та чи є його плани реалістичними? Якою є реакція Штатів та НАТО на подібні заяви?
“Дипломатичні відносини США та Росії глибоко заморожені. Але, знову ж таки, Штати є глобальною силою. І США також вірять, що країни не можуть не говорити між собою.
Вони хочуть взаємодіяти з Росією, щоб визначити параметри поведінки: що є прийнятним, а що ні. США хочуть попередити Росію про конкретні наслідки щодо певних дій.
Передбачуваність у міжнародних відносинах є підвалиною всього. Якщо ти не можеш довіряти один одному чи передбачити дії один одного, то жодного ґрунту для відносин чи безпеки нема.
Не можна побудувати структуру європейської безпеки без Росії”.
Отже, обидва саміти є надзвичайно важливими для майбутньої стабільності у Європі. Діалогу з Путіним не уникнути, бо, подобається нам чи ні, але Москва залишається впливовим гравцем. США, своєю чергою відіграють важливу роль у забезпеченні європейської безпеки. А питання українського членства в Альянсі хоча і стоїть на порядку денному, однак найближчим часом навряд чи активно вирішуватиметься.
Повернення туризму до Євросоюзу
Безвіз повертається? ЄС може дозволити в’їзд вакцинованим туристам. За якими правилами українці тепер зможуть подорожувати Європою? Розбираємося далі.
Нещодавно вперше з початку пандемії Єврокомісія порекомендувала країнам ЄС дозволити в’їзд іноземним туристам, а саме скасувала обмеження на поїздки до Євросоюзу і Шенгенської зони для мандрівників з третіх країн, які вже пройшли вакцинацію.
Відтак з’являється все більше країн, куди українці можуть подорожувати з дотриманням низки вимог. Тож невдовзі туристична мета теж може бути підставою для в’їзду. Звучить оптимістично, але для України є і не надто втішні новини.
По-перше, Україна поки не потрапляє у норму ЄС щодо “хорошої епідеміологічної ситуації”. По-друге, Євросоюз пускатиме лише осіб, які отримали “повний комплект” вакцинації. Тим часом як хоча б першу дозу отримали менше, ніж 2% українців. Ну і, по-третє, у Шенгені чекають лише на тих, хто вакцинувався саме зареєстрованим у ЄС препаратом: BioNTech/Pfizer, Moderna, AstraZeneca та Johnson & Johnson.
Тож, зважаючи на ці перешкоди, виконавча директорка аналітичного центру “Європа без бар’єрів” Ірина Сушко переконана, що українці поки не зможуть вільно подорожувати країнами ЄС.
“Поки що країни ЄС та Шенгенської зони залишаються недоступними для тих громадян України, які хочуть користатися умовами безвізових поїздок до ЄС”.
Така ж ситуація із невакцинованими мандрівниками. Зараз, на думку експертки, найбільша проблема полягає саме у відсутності чіткого плану вакцинації для українців.
“Мені видається, що сьогодні українці мають, грубо кажучи, тиснути і вимагати від уряду країни в першу чергу активізації процесу вакцинації”.
Тож з якими документами пускатимуть до ЄС? В залежності від політики країн, поки для в’їзду на територію Євросоюзу потрібно мати підтвердження про вакцинування. Проте передбачається, що вже у середині червня беззаперечною підставою для в’їзду в країни ЄС буде цифровий “зелений сертифікат”, тобто підтвердження того, що турист здоровий. Причому не обов’язково бути вакцинованим: у сертифікаті може бути вказано, що власник перехворів на COVID-19 або нещодавно зробив тест. Детальніше про вакцинні паспорти ми розповідали у попередніх випусках “На дроті – Брюссель”.
Однак виникає ще одна проблема – поки терміни та формат запровадження “зелених” паспортів в Україні невідомі.
“Поки ще не вирішене до кінця питання про те, які документи ми будемо отримувати після вакцинації, тому що представники влади, і зокрема охорони здоров’я, називають, що це можуть бути сертифікати, які підтверджують вакцинацію, в той час, як ЄС буде очікувати цифровізованих паспортів”.
А відтак країни ЄС, чиї економіки напряму залежить від туризму, вирішили не очікувати на ухвалення “зеленого сертифіката”, а вже відкриватися для іноземних туристів. Зараз, наприклад, на туристів очікує Франція, Кіпр, Болгарія та Греція. В усі ці країні потрібно мати сертифікат про вакцинацію або ж довідку про перенесений коронавірус й одужання, чи підтвердження про наявність антитіл після хвороби. ПЛР-тест також потрібен, якщо немає сертифіката про вакцинацію.
А як щодо інших країн ЄС? Тут є певні ризики: країни побоюються наступної хвилі пандемії та виникнення нових штамів вірусу. До того ж навіть у країн ЄС поки немає чіткого концепту, як виглядатиме паспорт вакцинації. Тому Ірина Сушко переконана, що за найкращих умов вони відкриються восени.
“Ми могли б говорити про осінь, можливо, жовтень, як такий дуже оптимістичний сценарій того, коли Європа нарешті почне відкриватися”.
Підсумовуючи, оптимальним рішенням вже зараз є відкриття кордонів водночас із забезпеченням вакцинації та документального підтвердження її отримання. Однак через відсутність чітких термінів і концепту вакцинації та видачі “зелених” паспортів переважна кількість країн Шенгенської зони все ж залишиться закритою для українців принаймні цього літа.
Російський міф “вєлікой побєди” у Другій світовій
Віра у “вєлікую пабєду” над нацизмом стала ідеологією Російської Федерації. Ба більше, Москва експортує свій фанатизм вигаданими вже в РФ символами: георгієвською стрічкою чи акцією “Безсмертний полк”. Ми поспілкувалися з міністром закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимиром Огризком, щоб глибше зрозуміти, звідки виникла ця ідеологія та як вона зайняла своє місце в сучасній Росії.
“Росія, яка, на жаль, як і Радянський Союз потребує через те, що Росія залишається тоталітарною державою, потребує якоїсь державної ідеології. Цю державну ідеологію, на мою думку, формують три головні підвалини. Перше, русскій мір, тобто агресивна зовнішня політика Російської Федерації. Друге, це РПЦ, так звані скрєпи, які мають тримати російське населення в якихось певних морально-етичних рамках, хоча цього не відбувається. Третє, це побєдобєсіє – те, що Російська Федерація взяла з історії”.
Отже, сучасна Росія стоїть на трьох стовпах, і сьогодні пропонуємо глибше розібрати третій – “побєдобєсіє”. Однак чому історичне досягнення майже сторічної давнини стало основною ниткою на якій тримається РФ?
“Це єдине можна подати, як якусь переможну і дуже позитивну сторінку історії, бо що б ми інше не взяли, нічого не працює. Росія не є прикладом для інших країн ні в чому. Вона так само не може забезпечити і для своїх власних громадян бодай якийсь середньостатистичний рівень добробуту, як це відбувається на Заході”.
Причини ми зрозуміли, давайте до джерел.
Справді, Радянський Союз зазнав найбільших втрат у ході війни й завдав найбільших втрат військам Німеччини та її союзників. Понад 27 мільйонів радянських громадян загинули в ході війни, з них лише близько десяти мільйонів – військовослужбовці, Німеччина ж втратила теж 9-10 мільйонів осіб на Східному фронті проти плюс-мінус трьох на Західному. Також варто враховувати руйнування, які принесла з собою війна: понад 1700 міст та сіл були повністю знищенні, а значна частина не менш сильно постраждали.
Складно сперечатися з вкладом СРСР, але який вклад країн-союзниць? Основними гравцями в антигітлерівській коаліції були США та Сполучене Королівство. Саме Лондон воював з перших днів Другої Світової війни, й саме Лондон воював близько року наодинці після розгрому Франції влітку 40-го. Королівські повітряні сили, флот та армія стримали спробу захоплення Британських островів, захищали африканські колонії від італо-німецьких військ та азійські – від японської імператорської армії. Уже з вступом у війну СРСР британці забезпечували охорону кораблів ленд-лізу та частину самої продукції, що постачали в Союз.
Сполучені Штати ж окрім ленд-лізу та боротьби на “периферії” виконали ще одну важливу роль. Війна США з Японською Імперією забезпечила спокій на східному кордоні СРСР, а, згідно з домовленостями, японські війська мали перейти кордон після окупації Москви й створити другий фронт вже для СРСР, який був на грані розгрому. Окрім війни на Тихоокеанському фронті США воювали й в Європі вже навесні 43-ого американські війська зайняли Сицилію та йшли на Рим, операція “Оверлорд” ж стала фінальним актом відкриття третього по суті фронту для Німеччини вже десантом у Франції.
Сучасна РФ же вважає союзників мало не зрадниками. Спочатку вони злили Чехословаччину в 1938-ому, потім кинули Польщу у 39-ому, потім тягнуть з другим фронтом. Коротше, суцільна зрада з боку клятих капіталістів для ослаблення великої соціалістичної держави.
Потрібно не забувати й про те, що СРСР не дорівнює РФ. Саме через Білорусь та Україну Східний фронт пройшов в обидва боки, залишивши по собі ріки крові та небачені руйнування.
“Якщо вже бути дошкульним дослідником, тобто ми повинні сказати, що це Україна, Білорусь і Польща – три слов’янські держави, які справді були фактично з лиця Землі. Згадайте, що залишилося від Варшави, скажімо, після Другої Світової війни, там не було фактично жодного вцілілого будинку. Згадайте, що було в Києві на Хрещатику і в інших українських містах. Тому я думаю, що питання замовчування ролі України – це знову ж таки елемент московської пропаганди, елемент вивищення Росії, як непереможної країни, якій ніхто не потрібен”.
Також Україна та Білорусь лідери у людських втратах. Саме це стало причиною набуття УРСР та БРСР членства ООН, адже світ визнав роль народів у перемозі над нацизмом. Росіяни ж кажуть, що перемогли вони. Олексій Навальний, наприклад, написав “В этой войне погибло 27 миллионов русских”. “Русских”, не громадян СРСР, не героїв, а росіян, на цьому можна поставити крапку в монополізації Росією вкладу СРСР.
Однак у всій цій історії є одна ганебна сторінка, яку РФ дуже сильно намагається замовчати. Дружні стосунки Москви та Берліну.
“Те, що в Бресті відбувся спільний парад радянських військ – це доконаний факт. Це є фотографії, є відеохроніки, і так далі, і так далі. Тому сказати, що те, що відбулося 1-го вересня 39-го року і 17-го вересня 39-го року – це було щось випадкове, не вийде. Тим більше, є документи, коли є пакт Ріббентропа-Молотова опублікований, тисячу разів прочитаний, перечитаний і так далі.”
СРСР навчав німецьких офіцерів, постачав у Рейх необхідні для війни ресурси та ділив з ним Європу. Повноцінному альянсу двох тоталітарних систем завадили лише апетити Сталіна, які не влаштовували Гітлера. Після цього мало б бути соромно говорити про вклад чи зраду союзників, які боролися з німцями після усвідомлення неминучості війни у 1939-ому.
Отже, ідеологія, яка є однією з трьох “скрєп” дуже вразлива. Не можна не поважати та применшувати героїзм усіх народів СРСР, які здобули величезною ціною перемогу над нацизмом, але робити ту перемогу предметом торгу, “вєлічія” та психозу цілої держави – цинічний злочин проти тих героїв, яких росіяни хочуть прославити на акції “Безсмертний полк”, часто виходячи з фото ніяк не причетних до війни людей.
Над випуском працювали:
Журналісти: Христина Дмитришин, Мар’яна Гуменна, Володимир Сухолиткий
Редактор: Данило Карпа
Звукорежисер: Дмитро Копильців
Дизайн обкладинки: Остап Заяць
Слухайте подкаст на Apple Podcasts, Google Podcasts, YouTube, НВ Подкастах та інших платформах.
А також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.
