EN
FR
DEУ будь-яких стосунках спершу все ідеально. Ось вона – з високими зарплатами, гарними дорогами, якісною медициною.
Це – Європа.
А яка вона, якщо придивитися краще? Ким є сучасна Європа для світу та України? Ключовий гравець світової політики чи згасаюча зірка без колишньої сили та впливу? Епіцентр прогресу з безліччю можливостей для розвитку чи фактор обмеження національних інтересів?
Щодватижні в подкасті “На дроті – Брюссель” ми обговорюємо три найважливіші теми європолітики та шукаємо відповіді на ці питання. Гайда знайомитись із Європою разом!
Сьогодні ми поговоримо про російських шпигунів у ЄС, наслідки Брекзиту для Британії та об’єднання, а ще євроінтеграційні уроки Балканських країн.
Нумо до справ!
Російські шпигуни у ЄС
Невже вся Європа кишить російськими шпигунами: нещодавно шпигунські скандали вибухнули у Данії, Нідерландах, Болгарії та Італії. Як часто таке трапляється та якою є реакція ЄС? Спробуємо розібратися.
30 березня 2021-го новий шпигунський скандал розгорівся в Римі. Як передає італійська Служба контррозвідки “Aisi”, щонайменше 80, а це третина, усіх російських дипломатів в Італії працюють на Службу зовнішньої розвідки Росії. Раніше правоохоронні органи в Римі вже затримали двох шпигунів при незаконному отриманні від італійського капітана ключа USB із секретною інформацією про стратегічні зони командування в Іраку, Афганістані, Лівії та Лівані.
Однак це далеко не перший випадок викриття діяльності російських шпигунів. У грудні минулого року в Данії поліція арештувала російського агента. Він працював у провідній консалтинговій компанії світової нафтогазової галузі та надавав російським спецслужбам інформацію про данські енергетичні технології.
Мало того, схожа ситуація відбулася у Нідерландах. З країни вислали двох російських дипломатів-шпигунів, що збирали конфіденційну інформацію, зокрема про високотехнологічні компанії та установи.
Вже у березні цього року, медіа палали новинами про викриття шпигунської мережі у Болгарії. У наручниках опинилися п’ятеро військових, звинувачених у передачі інформації росіянам. У болгарській прокуратурі встановили, що шпигуни збирали інформацію про американських військових, які брали участь в навчаннях в Болгарії.
Колишній пресаташе Делегації ЄС в Україні Давид Стулік переконаний, що збільшення кількості повідомлень в пресі про шпигунство – вагомий доказ того, що діяльність російських служб за кордоном дійсно зростає.
“Звичайно теж ставки в міжнародній політиці зараз підіймаються, і тому Росія використовує цей засіб – роботу шпигунських мереж, роботу своїх секретних служб за кордоном до ще вищого рівня.”
Словом, інфоприводів чимало, але розставмо усі крапки над “і”: чим же займаються російські мережі шпигунства в Європі? Згідно з дослідженням Європейської ради з міжнародних відносин, їх основна мета – просування інтересів Російської Федерації, зокрема й енергетичних, максимальне ослаблення демократичних інститутів та підрив основних фундаментів ЄС.
“Інші їх мети це такі скажемо більш впливові операції: спроба знайти власних союзників, так званих “троянських конів”, в цих країнах, так званих агентів впливу, які б могли так само просувати ці російські інтереси чи наративи”, – каже експерт.
Відтак проблема російського шпигунства у Європі загострюється. Але чи зможуть європейські країни поставити Росію на місце та чи є розроблена спільна політика ЄС? За словами експерта, такої політики немає, однак є певна форма солідарності між країнами, до прикладу координація виселення російських дипломатів.
“Тобто дійсно немає єдиної політики всередині ЄС, і це тому, що, як сказати, є різні країни, які мають різне ставлення до Росії, тобто є країни, які, можна сказати, більш дружні до Росії, а є країни, як була раніше Велика Британія чи Польща, то вони мають, я б сказав, дуже такі напружені відносини з Росією”, – додає Стулік.
То як власне розвиватиметься ситуація далі? Експерт переконаний, що посилення діяльності російських шпигунів – чи не найбільша проблема демократичних країн. Європейські лідери добре усвідомлюють складність ситуації, тому проводитимуть жорсткіші контррозвідницькі роботи щодо діяльності російських дипломатів, що часто працюють під прикриттям урядових агенцій.
“На мою думку, відбуватиметься певна ескалація таких випадків, їх буде більше і більше, але це не до уникнення, бо нам теж треба захищати власні інтереси, нам теж треба самим захищатися від цього впливу.”
Ще одну загрозу експерт вбачає у російській діаспорі, оскільки відомо, що Москва намагається посилити впливи між колишніми радянськими та російськими громадянами за кордоном.
“Більшість з них не є шпигунами, але невідомо хто з них може співпрацювати з російськими службами. Тобто це буде ще додатковим навантаженням на наші служби, але з дискурсу, який йде в країнах ЄС, усвідомлення проблеми є і тому, наприклад ми бачимо, що бюджети цих служб практично зростають з року на рік.”
Наслідки Брекзиту для Британії та об’єднання
Першого січня 2021-го року відбувся остаточний розрив між Європейським Союзом та Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії. Згідно з угодою про вихід, членство Великобританії в ЄС було скасоване ще 31-го січня 2020-го, але до кінця року вона залишалася частиною спільного економічного простору. Через три місяці після повного виходу Британії з ЄС пропонуємо глибше розглянути майбутнє стосунків після Brexit.
Перед виходом підписали два документи: Договір про вихід Сполученого Королівства з Європейського союзу та Договір про торгівлю і співробітництво між Великобританією та ЄС. Вони регулюють постбрезитівські стосунки країни та ЄС. Основні пункти: захист громадян, виконання спільно взятих фінансових зобов’язань, регулювання торгівлі, траспортні питання, спільне протистояння загрозам тощо.
Попри підписані угоди, назвати вихід Британії з ЄС плавним язик не повертається. Торговельні втрати досить значні: британський експорт до ЄС зменшився на 40.7%, а імпорт на 28.8%. У агросекторі ситуація ще гірша: 63.6% для харчів і 83% для риби.
Деякі аналітики пов’язують цей спад з пандемією, однак всі сходяться на думці, що не вона є основною причиною, а власне розрив з ЄС. Через ускладнення процесу постачання товарів і створення кордону багатьом стало не вигідно постачати свою продукцію до ЄС.
Економічні втрати зрозумілі, але нові кордони та розрив з Європою впливають і на внутрішні справи Сполученого Королівства. Під загрозою сама “сполученість”. Шотландія та Північна Ірландія – члени об’єднання, що можуть його покинути через вихід з ЄС. У випадку Шотландії – абсолютно всі графства проголосували проти розриву з ЄС, і враховуючи, що у 2014-ому на референдумі за незалежність перевага тих, хто хоче лишитися в складі Британії склала лише 4%. Тому на фоні Брекзиту ризик розпаду самого Сполученого Королівства досить реальний.
З Північною Ірландією ситуація складніша. Згідно з угодою про вихід з ЄС Північна Ірландія залишалася спеціальною зоною. Тобто кордон між Північною Ірландією (територією Сполученого Королівства) і Республікою Ірландією (країною-членом ЄС) й далі функціонує так, ніби Північна Ірландія досі залишається в ЄС. Через це Європейський Союз прагне, щоб товар з Британії, який потрапляє до британської ж Північної Ірландії проходив митний контроль, адже звідти він без обмежень може рухатися в Республіку Ірландія, яка є членом ЄС. Тобто британці мають ввозити товари у свій регіон за європейськими правилами. Звичайно, Лондон така ситуація не влаштовує.
Цікаво, що зберегти Північну Ірландію в складі Британії в 1998-ому вдалося завдяки наданню широкої автономії. Зараз же радикально налаштовані ірландці по обидва боки кордону вже заявили, що якщо формальний кордон буде встановлено, то проблем не уникнути. До того ж згідно з угодою 98-го року, Північна Ірландія має право на проведення референдуму за приєднання до Республіки Ірландія.
З сепаратизмом розібралися, поговорімо про зовнішню політику. Як виглядатимуть стосунки ЄС та Британії у майбутньому?
Аналітики Четхем Хаус називають ЄС природним союзником Британії. Економічні зв’язки Лондона та Брюсселю поступово відновлюються через нові угоди, але про політичні такого не скажеш. Позиція Лондона чіткіша й однозначніша ніж Франції та Німеччини, як ключових країн ЄС. Британський уряд, наприклад, більш категоричний в українському та гонконзькому питанні.
Війська Сполученого Королівства та Канади регулярно навчають українських військових, а громадяни Гонконгу мають право отримати британське підданство на підставі утисків Китаєм їх свобод. ЄС же у цих питаннях більш стриманий та обмежується санкціями. Про Гонконг ми розповідали у сьомому випуску другого сезону подкасту #пройди_світ
На кого ж тоді Лондон може покластися? Вашингтон. США та Сполучене Королівство займають схожу позицію в основних геополітичних питаннях, як в Україні, так і щодо кризи в Гонконгу. Однак, якщо військові та міжнародні відомства Вашингтона та Лондона на одній хвилі, то про економічні так не скажеш. Досі не підписана анонсована Трампом та Джонсоном економічна угода і руху в тому напрямку не видно.
Зважаючи на те, що традиційні союзники неактивно відгукуються на нові пропозиції цікаво розглянути альтернативи, які шукає Лондон.
Коментар щодо цього нам надав Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики “Українська Призма”:
“Наскільки це видно вони орієнтуються на країни Співдружності. Разом з тим більшість країн Співдружності, якщо виключити Індію, Австралію, Нову Зеландію інші країни Співдружності є офшорними зонами або їх економіка залежна від економіки Сполученого Королівства. У такому ключі дійсно я б не вважав, що ця орієнтація є стовідсотково правильна.
Водночас торговий договір з Японію який був першим для Британії. Показав, що азійські економіки, особливо, колишні азійські тигри, країни які засновували АСЕАН, той же самий Сінгапур, Таїланд і так далі. Вони зацікавлені в британській економіці. Чому? Тому що британська економіка надає їм ті послуги й ті продукти які самі ці країни виробляють не так активно. Це скажімо наукомісткі промислові виробництва або світові фінансові ринки до яких Британія має набагато кращий доступ ніж більшість азійських країн. Тому дійсно для британців був би вигідним і був би логічним напрямок розвитку відносин з азійськими країнами.”
Звідси випливає, що альтернативи є, але повністю компенсувати втрати вони не здатні.
Отже, розрив з ЄС несе об’єктивно більше втрат для Лондона ніж переваг. Тепер Британія може не зважати на позицію Брюсселю, але ціна дуже висока. Торговельні втрати, сепаратизм, невизначеність – все це того не вартувало.
Британський уряд був проти виходу з ЄС та проводив консультативний референдум для розуміння ставлення британців до членства їх країни в об’єднанні. Це підтверджують слова тодішнього прем’єра Девіда Кемерона: “Перемога поборників виходу з ЄС дуже гнітюча”. Він хотів припинити дискусії про розрив, але сам його розпочав. До того ж увесь великий бізнес розумів втрати, які понесе. Однак такою була воля народу.
Євроінтеграційні уроки Балканських країн
Євроінтеграція – вкрай довгий та складний процес не лише для України, а й для багатьох інших держав. На прикладі Балканських країн пропонуємо розглянути нюанси процесу, а також зрозуміти, у чому полягає загроза нестабільної політики регіону, та чому за цим уважно спостерігає Євросоюз.
То що ж особливого сталося нещодавно?
25 березня Європарламент затвердив звіти та ухвалив резолюції з оцінками процесу євроінтеграції Албанії, Косова, Північної Македонії та Сербії за останні два роки. Єдиним винятком є Чорногорія – щодо неї буде окреме засідання, бо країна є найпершим кандидатом на вступ до ЄС. Усі документи та рекомендації підтверджують зацікавленість Євросоюзу розширюватись завдяки Західним Балканам.
Детальніше розібратися у цій темі нам допоможе керівниця проєкту “Балканський оглядач” Наталя Іщенко.
“Основні принципи приєднання до Європейського Союзу залишаються незмінними – це верховенство права, це забезпечення ефективної роботи демократичних інституцій.
Що стосується Західних Балкан, є і важливі нюанси.
Перше – це загальна вимога до країн регіону від Європейського Союзу. Ця вимога звучить як “розвиток регіонального співробітництва та налагодження добросусідських відносин”.
Європейський Союз хоче, щоб країни Західних Балкан просувалися в напрямку до Європейського Союзу не тільки окремо одна від одної, але і всі разом”.
Так, наприклад, Євродепутати згадали нинішній конфлікт між Болгарією та Північною Македонією.
У чому полягає його суть?
Болгари висунули претензії македонцям щодо питання ідентичності їхньої нації, і наприкінці 2020 року навіть заблокували відкриття переговорів про приєднання Північної Македонії до ЄС через свої історичні та культурні претензії. Болгарія вважає їх не нацією, а “комуністичним проєктом” Югославії та колишніми болгарами.
І це – не перша подібна ситуація у регіоні. Адже зовсім нещодавно македонці вирішили конфлікт із Грецією щодо назви держави, – Афінам аж ніяк не подобається використання ім’я Александра Македонського як чужого національного героя, і вони також вважають справжньою Македонією лише провінцію на території своєї країни.
Та кому насправді вигідна провокація подібних конфліктів?
Як завше, тут на арену виходить Росія на чолі з Володимиром Путіним. Адже у всіх трьох вищезгаданих країнах простежується величезний вплив Москви, головні інтереси та намагання якої – призупинити розширення кількості країн, що входять до ЄС та НАТО. Росія досі вважає зміну назви Македонії нелегітимною, вимагаючи, що це питання має розглядатися виключно Радбезом ООН – де Москва має право вето.
“Європейський Союз просто не хоче зменшувати свій вплив і віддавати якісь регіони для того, щоб Росія там хазяйнувала і відчувала себе, як удома. Тобто це не переляк, а геополітичний розрахунок.
Річ у тім, що Європейський Союз вже має досвід приєднання до організації Балканських країн колишнього соціалістичного табору – як-от Болгарія і частково Балканська Румунія, і досі з цими країнами все не дуже позитивно. В тому сенсі, що, як тепер виглядає, в країнах не були проведені необхідні реформи, при чому як в секторі верховенства права, боротьби з корупцією, демократичних реформ, так і в планах зменшення російського впливу всередині”, – каже Наталя Іщенко.
Якщо ж говорити про Сербію, то головна вимога ЄС – нормалізація відносин між Сербією та Косово. І саме на прикладі Сербії прикладі ми бачимо важливість довготривалості процесу євроінтеграції.
“Наразі Сербія проводить політику, яка не узгоджена з Європейським Союзом, а іноді прямо суперечить тому, чого вимагає Брюссель. В першу чергу, це стосується політики щодо Росії. Ми знаємо, що Сербія категорично не хоче запроваджувати санкції щодо Росії й, щобільше, весь час демонструє розвиток відносин з Російською Федерацією навіть у військовій сфері, що, з точки зору Європейського Союзу, не є прийнятним”.
Наприклад, за результатами глобального дослідження сприйняття наддержав та їхньої політики, проведеного Міжнародною асоціацією GALLUP наприкінці 2020 року, Сербія є однією з кількох країн, де світову роль Росії найчастіше вважають стабілізаційною.
“Наразі парламент Сербії, щоб ви розуміли, про що йдеться, працює без опозиції.
Сербія поки що не вирішила цю проблему і Європейський Союз нагадав, що це – важливо”, – каже експертка.
Така персональна вимога щодо внутрішньополітичного життя є і щодо Албанії.
“Албанія ось-ось проведе парламентські вибори, і в Європейському Союзі ще раз нагадали Албанії, що вибори мають бути вільними, демократичними, і це дуже важливо для європейської інтеграції країни”.
Тут переваги євроінтеграції є очевидними, адже вони забезпечують контроль за змінами.
Та попри все, чи є недоліки цього процесу?
“Для Сербії ця занадто довга дорога до Європи все ж таки негативно впливає на суспільну думку, і Європі стає складніше якось переконувати сербів у тому, що євроінтеграція – це добре, і вони мають поступатися якимись своїми принципами.
Тобто серби через те, що процес євроінтеграції затягується, просто перестають вірити в те, що він взагалі є можливим”.
Які ж висновки щодо євроінтеграції як такої варто зробити українцям?
Одним реченням можна сказати так: довго – не означає погано.
“Європейський Союз намагається знайти баланс: як не дати Росії збільшити вплив на регіон, але як і не прийняти до себе в організацію країну, яка буде буквально просочена російським впливом.
Коли ми хочемо взагалі приєднуватися до Європейського Союзу, нам треба припинити вчитися у Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини. Нам треба починати вчитися у Чорногорії, Албанії, Північної Македонії”.
Над випуском працювали:
Журналісти: Мар’яна Гуменна, Володимир Сухолиткий, Христина Дмитришин
Редактор: Данило Карпа
Звукорежисер: Дмитро Копильців
Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна
Слухайте подкаст на Apple Podcasts, Google Podcasts, YouTube, НВ Подкастах та інших платформах.
А також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.
