EN
FR
DEВ останні роки, після нелегальної анексії Криму та початку воєнних дій на Донбасі, в Україні не вщухає дискусія про доцільність та вигідність чи невигідність економічної співпраці з Росією. Дехто вважає, що з країною-агресором Київ не повинен підтримувати економічні відносини, дехто каже, що без торгівлі з Росією все ж таки не обійтися. І поки на цю тему ведуться серйозні дебати за участю політиків, економістів, аналітиків тощо, свої думки висловлюють і представники молодого покоління – ті юнаки й дівчата, які народилися вже в незалежній Україні або ж були ще зовсім юними, коли розвалився Радянський Союз. Досить цікаві ідеї щодо торговельних зв’язків з Росією презентували учасники курсу Київської школи економіки “Карти, цінності, гроші – де заховано успіх держави” відомого політика, керівника партії «Об’єднання «Самопоміч», депутата минулого скликання Оксани Сироїд.
Кирило Сидорчук, юрист, фахівець у сфері адвокації та лобіювання, 30 років:
«За кілька місяців до Революції Гідності велися численні дискусії про те, чи нам треба обрати Угоду про асоціацію абоМитний союз. На користь Митного союзу наводився той аргумент, що промислові підприємства на півдні та сході нашої країни переважно орієнтовані на російський ринок, а отже, залежні від політичної кон’юнктури. Лунала думка, що у разі як ми підпишемо Угоду про асоціацію, то через засилля квот і відсталість виробництва цим підприємствам не вдасться витримати конкуренцію. Натомість Росія захоче “захиститись” від нашого спільного європейського ринку, замовлення більше не надходитимуть, і ці підприємства просто збанкрутують. Але з погляду стратегії, а не тактики, цей аргумент мав працювати проти прихильників Митного союзу. Бажання орієнтуватись на країну, що використовує відстале виробництво, суттєво звужує, а то й зовсім виключає інновації та подальший вихід на нові ринки, хоча й приноситиме хороший і стабільний прибуток у короткостроковій перспективі. Але йдеться тут не лише про фінансовий аспект. Спільний ринок з Росією неможливий без подальшого прийняття корумпованих правил гри, що панують у Російській Федерації. Це передбачає, що суб’єкта підприємницької діяльності захищають не інституції, а знайомства, близькість до державної влади та осіб, які спроможні “розв’язувати питання”. Залишаючись у російській системі координат, ми фактично визнаємо, що “рішалово” та “договорняк” є для нас звичними та вигідними явищами на противагу правилам чесної конкуренції та вільного ринку.
Вікторія Демчко, громадська активістка, 25 років:
«Допоки ми дискутуємо у площині “вигідно/невигідно”, ми програємо.
Безумовно, відмова від торговельної залежності від Росії дасть можливість: 1. відкривати нові ринки для українських компаній, лібералізувати торговельні режими; 2. залучати інвестиції для розвитку стратегічно важливих секторів економіки та інфраструктури (агресор просто не може бути зацікавлений у процвітанні нашої економіки й держави); 3. вчитися західному стилю управління й культурі ведення бізнесу.
Але є фундаментальні речі, про які маємо пам’ятати: становлення української державності, цінності, які хочемо бачити в її основі (і тут наші шляхи з Росією розходяться), і війну. Як там наші солдати, поки ми продовжуємо торгувати?»
Сергій Савченко, художник, 47 років:
«Існує важливий фактор, заради якого збиралися громади, створювалися держави й робиться бізнес. Фактор безпеки. Для бізнесмена важливо, аби його бізнес був у безпеці. Найбільша проблема сьогодні й маленького, й великого бізнесмена – він постійно відчуває себе в небезпеці. У небезпеці через нестабільність у державі: часті протестні та революційні активності, корумповані чиновники, котрі через саму природу корупції вимагають більше й більше, незахищеність фізична, економічна й правова, та й коронавірус дуже несподівано приходить. Але подивіться на бізнесменів, наприклад, Польщі – держава дбає про них. Тут постійно з’являються можливості подавати різноманітні заявки про дофінансування у зв’язку із потребами розвитку бізнесу, небезпеками епідемії, виплати заробітних плат працівникам, безвідсоткові державні позики, тощо… Бізнес, особливо середній, є в самому центрі уваги державних інституцій. Одним з основних пунктів антикризової постанови польського уряду була власне допомога середньому бізнесу і… увага! культури! Тому що це суперважливо для держави! А безпека ведення бізнесу – це основа спокійного й внормованого управління та розвитку! І якби я хотів переконувати наших олігархів (не співпрацювати з Росією – ред.), я б їх «лякав»! Лякав би чистою правдою. Бо правда є в тім, що співпраця з російськими партнерами не лише позбавлена в більшості випадків прозорості й рівноправності. Вона означає, що така співпраця сповнена небезпеки, а отже, недовіри й високих ризиків. Звідти й непотрібні втрати як компенсація нормальних відносин. Якщо я робив би якусь державну програму «залякування» таких бізнесменів, то запустив би цілу серію фільмів, яка б розповідала про те, що сталося з тими, хто мав справу з росіянами. Найцікавіше, що видумувати нічого б не було потрібно. Бо випадків обману і «кидання своїх бізнес-партнерів», впевнений, безліч. На це є об’єктивні причини, від аморальності та жорсткості ментальної, до відверто шкідливих завдань. Ці ризики у Європі значно зменшені, тому що там працюють закони та інституції, існує суд і важелі для захисту і, зрештою, культура співжиття, а отже ведення бізнесу та співпраці. Тому безпека – це те, чим можна було б оперувати, коли ми переконуємо малий і великий бізнес відмовитися від співпраці з Росією.
Мені довелося особисто знати одного бізнесмена, котрий десь перед підписанням (Угоди про асоціацію – ред.) переорієнтувався на Захід, хоча й повністю до того був зав’язаний з Росією. І я запитав його: “Чому?”, а він каже: “Це просто. Ринки помножені на тисячу. І спокій, бо маю справу з порядними людьми, котрі інвестують навіть у мою майбутню порядність, довіряючи й допомагаючи коштом своїх інвестицій побудувати зручну і прозору систему співпраці.” І це треба теж пояснювати, бо Європа хоч і менша територіально, якщо ми подивимось у порівнянні з Росією, але тут щільність населення, культура й ринки просто шалено розвинуті. Нещодавно зустрів отого бізнесмена, він задоволений неймовірно і згадує тамтешні минулі роки без особливої романтичної ностальгії.
Антоніна Черевко, юрист, спеціаліст з міжнародного розвитку, 38 років:
«Я всюди бачу, навіть в економіці, я бачу не економіку, а швидше ідеологію. Коли я читала “Федераліста” (збірник з 85 статей на підтримку ратифікації Конституції США, опубліковано в 1787-88 роках – ред.), то моє враження було, що автори пишуть там не стільки про торгівлю, скільки про вплив і могутність. І вони говорили про важливість запровадження оцих спільних правил для всіх Штатів для того, аби перемогти інших. Тут, до речі, є багато схожості з Україною в тому сенсі, що Штати – це, по суті, постколоніальне утворення, яке досить довго боролося й іноді й зараз продовжує боротися зі своїми власними постколоніальними комплексами. І мене вразило, що там у тексті іде певна пропаганда самодостатності й могутності. Там про це постійно йдеться: про могутність, про вплив у регіоні… І всі ці аргументи можна брати для України, от просто: один, два, три. До речі, про вплив у нашому регіоні є хороша теза, що після Росії друга велика країна з колишнього Радянського Союзу, яка має потенційний вплив ширше, ніж вона сама, тобто, умовно кажучи, потенційні “неоімперські амбіції” – це Україна. Тобто, це не Білорусь, і це не Вірменія, і це не Казахстан, а саме Україна.
Галина Чижик, Громадська організація “Центр протидії корупції” (Anticorruption Action Center), 28 років:
«У “Федералісті” можна простежити думку про те, що економічне зближення з такою величезною і багатою державою, як Росія, здебільшого означатиме для українського бізнесу економічний занепад. Який потягне політичний занепад, Україна через економічну залежність буде змушена йти на якісь політичні поступки. А, відповідно, її політичний занепад і політична залежність буде знов повертатися в економічний занепад і залежність, бо певні політичні рішення ухвалюватимуться на шкоду бізнесу».
