Контурна карта сучасного ультранаціоналізму в Росії

У РФ загрозливі тенденції: зростання ксенофобських настроїв. Про це повідомляє Левада Центр.  Згідно з результатами його моніторингу, в 2019-му році етнофобія в РФ досягла 71% – проти 54% у 2017-му. Зростають також і антимігрантські настрої. І  одночасно з цим російський уряд займається розробленням суперечливих змін до Концепції державної міграційної політики, які включають створення спеціального мобільного додатку для мігрантів, що міститиме їхні персональні дані та відображатиме так званий «індекс соціальної довіри».

Злочини на ґрунті ненависті здебільшого (згідно з ОБСЄ, поліція зареєструвала 576 у 2018-му році, не враховуючи щонайменше 689 виявів екстремізму) скоюють окремі особи, а не організовані групи. Подібна ситуація суттєво відрізняється від тієї, що склалась у Росії 10 років назад, коли несистемні ультраправі рухи були куди більш широко присутні в російському політичному ландшафті.

Огляд ультранаціоналістичних груп в РФ

Радикальні націоналістичні угрупування були активними в Росії з 1990-их років. З ідеологічної точки зору їх можна розділити на дві основні категорії: ті, що сформувались на базі ностальгії за радянською епохою та романтизації сталінізму, поєднавши комунізм з ідею «вищості» Росії, та ті, що вкорінені в ідеях монархізму і є проявом чорносотенного ультра консерватизму. Наприклад, це Національний патріотичний фронт «Пам’ять», що з’явився ще у  СРСР та почав просувати відродження монархії у 1994-му. Також саме у цей період почали набувати популярності ідеї неоєвразійства, основним ідеологом яких є Олександр Дугін.

Середина та друга половина 90-их років відзначилися зростанням кількості скінхедів та неонацистських угрупувань; обидві групи сповідували агресивний расизм та ксенофобію. Серед прикладів – «Націонал-соціалістична російська робітнича партія», що функціонувала в Казані протягом 1994-1997 та «Об’єднана бригада – 88» у Москві, яка об’єднала учасників менших груп на кшталт «Слов’янського братства» і «Крові та честі».

У 2008-му, російське Міністерство внутрішніх справ створило підрозділ, відомий як «Центр Е» – Департамент з протидії екстремізму. Він, серед іншого, доклав серйозних зусиль до протидії ультраправим разом з Федеральною службою безпеки, що отримувала все більший вплив під керівництвом Владіміра Путіна. Центр став інструментом політичних репресій в Росії.

Інструменталізація націоналістичних рухів

Прихід до влади Путіна відбувся одночасно зі зростанням ксенофобських настроїв у Росії, рівень націоналістичної риторики у ЗМІ суттєво зріс – а значна частина націоналістичного порядку денного була інкорпорована у нову систему, що поступово стає все більш консервативною. Починаючи з активної ролі Російської православної церкви до спрямованого проти ЛГБТ законодавства та нещодавніх ініціатив уряду у сфері імміграції. Одночасно з приборканням неонацистів, Адміністрація Президента зробила спробу використати ресурс «вуличної політики» у своїх інтересах – для зміцнення режиму.

Найбільш яскравим прикладом є рух «Наші», сформований у 2005-му за безпосередньої участі тодішнього заступника голови Адміністрації Президента Владислава Суркова. Тоді як «Наші» позиціонували себе, зокрема, як «антифашисти», вони нерідко займали антиіммігрантську позицію та атакували (іноді й фізично) ліберальних політиків та активістів. У цьому випадку націоналізм став ідеологічним фасадом – «Наші», насамперед, були створені як політичний інструмент для попередження революції в Росії, страх перед якою значно зріс після Помаранчевої революції 2004-го в Україні.

Однак до 2013-го року рух фактично перестав існувати. Але можна сказати, що він має ідейного наступника, хоча й менш популярного, – «Південно-східний радикальний блок» (SERB). Заснований у 2014-му, він з самого початку був спрямований на підтримання російської агресії проти України та анексію Криму. Зокрема, просував «Новоросію» у південно-східній Україні та приймав участь у спробах захопити місцеві державні адміністрації. До речі, SERB (формально) навіть не був створений на території Росії – його сформував Ігор Бекетов, також відомий як Гоша Тарасевич, українець за походженням, який пізніше втік до Російської Федерації. Там SERB швидко адаптувався і почав атакувати місцевих лібералів та зривати опозиційні акції. Однак широко відомо, що організацію фінансує російське Міністерство внутрішніх справ, і курує її той самий Центр Е, який мав би протидіяти екстремізму.

«Наші» та SERB демонструють ключову спільну рису для націоналістичних рухів у сучасній Росії – більшості з них дозволено існувати тільки тоді, коли вони розділяють основні складники кремлівського порядку денного. Це стосується тих груп, від монархістських угруповань до організацій, що просувають панславізм з центральною роллю Росії, які все ще діють на сьогоднішній день.

Москва підживлює ворожість до Заходу

Очевидно, що ультранаціоналістичні рухи (наведений перелік яких не є вичерпним) мають декілька спільних характеристик. Насамперед, вони, як правило, антиліберальні та антизахідні. Це  вписується у сучасний порядок денний Росії, за якого Москва постійно підживлює ворожість до Заходу. Така риса також вигідна Кремлю, який намагається дискредитувати рештки опозиції, зобразивши опозиціонерів як агентів західного впливу, та підірвати довіру до ідеї лібералізму як такого. При цьому позиціонуючи його в якості негативного явища, що має результатом моральний занепад.

По-друге, ці рухи схильні до активного підтримання (або навіть безпосередньої участі) російської агресії проти України, що робить їх ефективним інструментом гібридної війни. У неї залучена значна кількість проксі-акторів, від парамілітарних байкерських груп до Російської православної церкви, і схоже, що націоналістичні рухи знайшли своє місце посеред цього хаосу, який залишається під чітким контролем Кремля. Видається, що країна, яка сама себе проголосила фактично єдиною переможницею над нацизмом та лідером у боротьбі проти його відродження (водночас звинувачуючи у ньому практично всіх і одночасно підтримуючи європейських ультраправих), має власні проблеми з ультранаціоналізмом – і доволі серйозні.

Джерело: Група з аналізу гібридних загроз