Ключ до нової Німеччини: як нам будувати відносини з наступником Меркель

“Король помер, хай живе король” – ця фраза тисячі разів лунала в європейській історії. Меркель була і поки що є “демократичним монархом”.

Німці шанують її, її цінності, її авторитет та здатність розв’язувати кризи. Вона всі 16 років перебування на посаді канцлера була антикризовим канцлером, але навряд чи ця фраза прозвучить, коли вітатимуть нового канцлера.

Меркель для багатьох німців була “матусею” – Mutti. Так само навряд нового канцлера називатимуть татусем.

Всім очевидно, що німецька політика має змінитися. Подивіться на тих, хто голосував за основні німецькі політичні партії в розрізі віку.

Більше 30% тих, хто віддав свій голос за християнських демократів та соціал-демократів, це люди від 60 років. Для зелених та вільних демократів співвідношення – з точністю до навпаки: до 30% тих, хто голосував за них, це молоді люди.

Вся політична система післявоєнної Німеччини трималася на балансі, взаємодії і час від часу ворожнечі двох “народних” партій. Це було основою німецької політичної та економічної стабільності, німецького післявоєнного дива і унікального німецького експортного двигуна.

Ці вибори показують, що німецька політика знаходиться на межі стрибка. Тільки потрібно подивитися – вгору чи вниз.

“Народні” партії або мають докорінно змінитися, або “підуть у вічність”.

На цих виборах їх врятували борди на кшталт “Ми врятуємо ваші пенсії” або гасла “Хай буде так, як завжди”. На наступних це вже не спрацює.

Німеччина має знайти нову форму існування політичної системи і політичного балансу. Більше того, вона має переосмислити свою роль у європейській та світовій політиці: і там, і там це означає більше відповідальності, більше ризику, більше ресурсів, врешті-решт, більше політичної волі.

Значна частина німецького суспільства до цього не готова і не хоче готуватися. Вона існує у реальності, де “тепла ванна” дивним чином співіснує зі справжнім або викривленим пацифізмом.

Всі ці роки німецькі політики намагалися відтворювати і покращувати цей статус-кво, відтягуючи прийняття більш амбітних і ризикованих рішень.

Можна не займатися шкільною арифметикою та теорією ігор, передбачаючи майбутні коаліції у Бундестазі. Це матиме велике значення для Німеччини, набагато менше значення для ЄС і майже зовсім ніякого – для України.

Значна частина німецького політикуму бачить нас крізь призму Росії. У Німеччині аж ніяк не зацікавлені у збільшенні впливу РФ в Україні, але так само не готові до збільшення тиску на Москву або навіть на скільки-небудь серйозне обмеження політичних чи економічних зв’язків.

Це складає консенсус для домінуючої більшості німецьких політиків – свого роду серединна лінія.

Чи можна від неї відійти? Так, але тільки і виключно шляхом масштабного та амбітного “затягування” німецького бізнесу в Україну. Як великого, так і середнього, який складає основу німецької економічної потуги.

Тільки якщо німцям і німецькому бізнесу будуть цікаві наші перспективи, і вони в буквальному сенсі матимуть що втрачати в Україні, ставлення Німеччини до України принципово зміниться. Як в Берліні, так і в Брюсселі.

Deutsche Bahn як стратегічний інвестор “Укрзалізниці” та німецькі енергетичні концерни як стратегічні інвестори в нашу інфраструктуру, а також вивіски лідерів німецького середнього бізнесу по всій Україні – це рецепт зміни парадигми наших відносин.

В Німеччині іде зелена революція, до нас “зелене цунамі” майже не дісталося. Більше того, це навіть не тема політичних дискусій в країні.

Залучити німецькі технології, щоб “перезавантажити” нашу енергоефективність, виглядає як мрія, але має стати реальністю.

Яким би не був новий німецький уряд, він точно буде виразно прагматичним. З ним дуже складно буде домовлятися про будь-які безпекові питання, але дуже просто, за умови довіри – про підтримку німецького бізнесу.

Німецький бізнес любить послідовність, а наша судова система його геть зовсім не надихає, а інвест-няні – насторожують. Він звик працювати без нянь та бажано – прозоро.

Саме так має виглядати гасло майбутньої історії успіху між Україною та Німеччиною.

Тоді і політика підтягнеться, а наш східний кордон стане важливим для Німеччини, і у майбутньому – для ЄС.

Німецький бізнес має почуватися у нас “майже як вдома” – це формула зміцнення українсько-німецьких відносин і нашої євроінтеграції.

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках, співзасновник Центру національної стійкості та розвитку

Джерело: Європейська правда