EN
FR
DEІнтерпретація історії Риги і Москви завжди істотно відрізнялася, але до сих пір ми не бачили такої безсоромної фальсифікації історичних фактів з боку Росії. Переписування історії завжди було улюбленим заняттям кремлівських політтехнологів. Так було в імперські часи, за радянських часів і, безсумнівно, тепер, за часів правління диктатора Владіміра Путіна. Як виглядає з недавніх дій російських дипломатичних установ, під час правління Путіна переписування історії набуло набагато більш збочений і агресивний характер, ніж будь-коли раніше. Мова про твіти російського посольства в Латвії (і не тільки), які відверто заперечують факт окупації Латвії і заявляють, що республіка добровільно приєдналася до СРСР.
Фальсифікація історичних фактів
Тепер, щонайменше, за три роки ми побачили, що брехня Москви в сфері історії досягла небувалих висот. Я наведу лише кілька прикладів навмисних спроб Москви переписати історію Латвії.
Один з «дослідницьких» (вибачте, пропагандистських) інститутів, що безпосередньо підпорядкований Кремлю, Фонд історичної пам’яті з 2017 по 2020 рік випустив шість повноформатних книжок, десять збірок документів з коментарями, а також численні дрібні книги, наукові статті, присвячені історії Східної Європи, в тому числі Латвії.
Фонд завжди працював по темі історії Східної Європи та Другої світової війни, а його дослідження навмисно адаптувалися для використання, здавалося б, загальновизнаних історичних фактів, для виправдання прокремлівських позицій. Наприклад:
- Латвія охоче вступила до складу СРСР.
- СРСР не ніс відповідальність за початок Другої світової війни.
- Прибалтика і нацистська Німеччина планували напасти на СРСР.
- Легіон Латвійської СС складався з добровольців і допомагав у скоєнні нацистських військових злочинів.
Як правило, ці «історичні факти» завжди беруться із засекречених архівів Кремля і ФСБ, доступ до яких мають тільки історики Фонду історичної пам’яті. Основним дослідником в Росії є директор фонду Олександр Дюков і колишній співробітник посольства Росії в Латвії Володимир Сіміндей. І оскільки обом було відмовлено у в’їзді в Латвію, на цій стороні кордону фонд отримує сприяння від члена Сейму Латвії Миколи Кабанова. За публікаціями фонду зазвичай іде масштабна інформаційна кампанія в російських федеральних ЗМІ. Дослідження, цих псевдоісториків, представлені в прес-центрі «Россия Сегодня» і транслюються по основним російським телеканалам.
Останнім часом Фонд історичної пам’яті змістив акцент на легіонерів СС і їхню діяльність на території СРСР під час Другої світової війни. І коли мова заходить про цю тему, фонд підтримується не тільки пропагандистською, а й репресивною машиною Кремля.
Яскравим прикладом цього є кримінальні справи, порушені Слідчим комітетом Росії у справі про вбивства мирних жителів на території СРСР, скоєних нацистами і їх посіпаками. В даний час такі кримінальні справи порушені в декількох регіонах Росії – Краснодарському краї, Ростовській і Новгородській областях, Орловської області, Республіці Карелія та в Волгограді.
Кримінальні справи засновані і виправдані дослідженнями Фонду історичної пам’яті, даними, отриманими під час розкопок жертв Другої світової війни в рамках проекту «Без срока давности», а в деяких випадках – інформацією, отриманою з архівів ФСБ.
Принаймні, в одній з кримінальних справ (Новгородська область) обвинувачені є латиськими легіонерами, в інших – естонці, українці і фіни. Так, фінів також звинувачують у вбивстві мирних жителів в окупованій СРСР Карелії.
Цікаво, що більшість справ порушено за статтею «Про геноцид» російського кримінального кодексу. Хоча раніше звірства нацистів, скоєні на території СРСР, інтерпретувалися як «військові злочини».
Як протистояти РФ?
Зрозуміло, що в найближчі роки російський пропагандистський апарат і державні інститути продовжать роботу в цьому напрямку. Це означає, що Латвія повинна бути готова протистояти все більш агресивним спробам фальсифікації історії з боку Кремля.
Збільшення пропагандиської активності, швидше за все, має два досить логічних пояснення. По-перше, російський режим стає все менш популярним, люди стають все більш і більш втомленими. В таких умовах Кремль повинен відвернути увагу громадськості від неприємної реальності. Найкраще це зробити, підкресливши історичні досягнення Росії (перемога над нацизмом) або заохочуючи боротьбу з історичними зовнішніми ворогами (наприклад, латвійськими нацистськими колаборантами).
По-друге, сам Путін скоріше особисто зацікавлений і бере участь у формуванні політики, пов’язаної з історією в Росії. Не секрет, що Путін завжди цікавився історичними темами, і у нього є сильні ідеологічні переконання в цьому відношенні – про це можна прочитати в статті Національного інтересу під назвою «Влідімір Путін: реальні уроки 75-ї річниці Другої світової війни».
Для тих, хто не читав статтю, Путін відкрито заявляє, що:
- Західні країни винні в початку Другої світової війни, а не нацистська Німеччина чи СРСР.
- Сама Польща винна в тому, що вона розділилася.
- Прибалтика охоче вступила до складу СРСР.
- Ігноруючи інтереси сучасної Росії, Захід ризикує повторити сценарій Другої світової війни.
Знаючи про все це, виникає питання: що Латвія і її особи, які приймають рішення в різних сферах, мають намір зробити, щоб протистояти «історичної війні», що насувається з путінською Росією?
Я особисто вважаю, що державі пора приділяти більше уваги місцевої історії. Необхідно додаткове фінансування для проведення нових історичних досліджень і для перекладу вже зроблених історичних робіт (книг). Необхідно підвищувати зарплату істориків і викладачів, стипендії повинні отримувати студенти, які хочуть досліджувати питання, пов’язані з історією Латвії і Росії. Крім того, складні історичні теми повинні обговорюватися не тільки на експертному рівні, але і всім суспільством.
Іншими словами, Латвія має проявити ініціативу і почати пояснювати свою історичну перспективу своїм громадянам, західним партнерам і самій Росії. Акцент слід зробити на регіональному співробітництві істориків з інших країн Балтії, Польщі та України.
Ось хороший спосіб почати – якщо російське посольство вирішить опублікувати абсурдні твіти, ми повинні відправити їм протестом або викликати посла.
Яніс Маконкалнс (Латвія)
