«Геополітика цікавих часів»

У 1966 році, виступаючи у Кейптауні, сенатор, брат президента США Роберт Кеннеді надав коротку, але змістовну характеристику тогочасній геополітичній ситуації: «Існує китайське прокляття – «нехай він живе у цікаві часи». Подобається нам чи ні, але ми саме живемо у цікаві часи. Є часи небезпеки й невизначеності; проте є і більш відкриті для креативної енергії людини, ніж будь-які інші часи в історії».

Часи, які сьогодні переживає людство, не менш цікаві, ніж 60-ті роки минулого століття, і не менш відкриті для творчого осмислення. Для України, яка не з власної волі опинилася у стані війни, втратила величезні території, ресурси й економічний потенціал, як ніколи важливо усвідомлювати обриси нового світу, що народжується у постліберальну епоху. Саме від цього залежить, чи вдасться Україні посісти своє помітне місце у майбутньому світоустрої.

Дев’ятнадцяте століття було століттям Європи. Двадцяте, без сумніву, пройшло під вирішальним американським впливом, двадцять перше стане століттям Азії. Небачений в історії підйом Китаю, зміщення світових центрів виробництва, споживання і технологічних інновацій у Південно-Східну Азію, трансформація Росії назад, у минуле, до імперських амбіцій у їхньому найгіршому прояві – усе це визначає сучасний геополітичний ландшафт світової політики. Основне протистояння сучасності США-Китай з урахуванням фактора Росії, криза Євросоюзу, яка проявилася у Брекзиті, неспроможності розв’язати проблему біженців, унеможливити прихід до влади популістських і багато у чому антиліберальних режимів у низці країн ЄС – усі ці фактори є визначальними у сучасних «вісях», «трикутниках» і складніших геометріях взаємовідносин між основними світовими силами. Для США саме Китай, який із 2010 року впевнено посідає місце другої економіки світу, продовжує зростання навіть попри пандемію коронавірусу й несприятливий імідж за межами «великого китайського муру», є найбільшим викликом. Китай становить не тільки економічну, але й технологічну, військову загрозу інтересам США, їхніх союзників і партнерів. Росія, яка прагне розпаду ліберального світового порядку, не тільки створює безпекові виклики для США, але й стратегічно зближується з КНР. Навіть статус «молодшого брата» Пекіна дозволяє Путіну ефективно шантажувати Вашингтон, де з часів Ніксона дуже уважно пильнують за відносинами Росія-Китай. На щастя, інтереси Москви і Пекіна не завжди й далеко не в усьому збігаються, то ж є простір для певного маневру. На жаль, у такому маневрі практично не бере участь ЄС. Після декількох років доволі рішучої підтримки України у протистоянні з Росією Берлін ухвалив рішення будувати вкрай контроверсійний газогін «Північний потік-2», який не тільки позбавить Україну надзвичайно потрібних валютних надходжень, але й усуне важливий запобіжник, який стримував можливість істотної ескалації агресії РФ щодо України. Цей проєкт, а також комплекс інших питань, зокрема стосовно дотримання ліберальних свобод та проявів національного егоїзму в часи пандемії, призвели до кризи в Євросоюзі, який фактично випав зі списку основних світових сил. Відхід від справ канцлера ФРН Меркель та афганська криза тільки загострили й без того складну ситуацію. Проте найбільшим викликом стало фактичне рішення Білого дому піти на зближення з Росією, розраховуючи на послаблення ледь не союзницьких відносин Москви з КНР. Цей помилковий шлях, без сумніву, ще дасться взнаки, і насамперед – для України.

Передовсім Україні варто усвідомити, що зміцнення обороноздатності, викорінення корупції та реалізація свого незадіяного потенціалу в багатьох секторах економіки є найважливішими складовими успіху у протистоянні з Росією. Проведення свідомої та добре виваженої зовнішньої політики має включати розроблення комплексу пропозицій для основних партнерів з урахуванням їхніх інтересів. Наприклад, для США у протистоянні з Китаєм чи не вирішальним фактором є доступ до рідкоземельних металів, фактичну монополію на виробництво яких має Пекін. В Україні є потужні запаси літію, кобальту, міді, графіту тощо, які використовуються для виробництва літієвих акумуляторів для автомобільної промисловості та іншої техніки. Наразі ці запаси є лише у вигляді потенціалу для розроблення. З огляду на поширення у світі фактичного голоду, зокрема спричиненого пандемією, Україна могла б запропонувати провідним країнам світу, які мають інтереси в Африці та Азії, стратегічне співробітництво у сфері виробництва аграрної продукції та харчових продуктів. Неабиякий інтерес для багатьох високотехнологічних секторів провідних економік світу могли б становити українські розробки у сфері інформаційних технологій та програмного забезпечення.

На геополітичному рівні вже зараз варто розробляти оновлене бачення співпраці з Німеччиною, оскільки новий канцлер ФРН зовсім не обов’язково матиме такі ж сентименти щодо Росії, як Ангела Меркель. Фактична згода США не втручатися у реалізацію проєкту «Північний потік-2», звичайно, зробила завершення будівництва можливим. Водночас позиції «зелених» та енергетичні директиви ЄС роблять швидкий запуск газогону проблематичним.

Як це не дивно звучить, проте рішення США про вихід з Афганістану, попри всю трагічність подій, які розгортаються нині навколо аеропорту Кабула і пов’язані з поверненням соціального життя країни на десятиліття назад, несе певний позитив для України. Віднині Росії, яка, на відміну від США, розташована у безпосередній близькості до Афганістану, доведеться витрачати значні ресурси на стримування ісламського фундаменталізму й тероризму, які, цілком імовірно, переживатимуть своєрідний ренесанс не тільки в Афганістані, а й по всій південній Азії. Також значні інтереси в Афганістані матиме Китай, і зовсім не виключаються зіткнення Москви та Пекіна з цього приводу. Річ у тому, що, окрім опіуму, Афганістан має значні поклади корисних копалин і стратегічно розташований на шляху маршрутів флагманського проєкту КНР «Один пояс, один шлях». Китай вклав десятки мільярдів доларів у Пакистан, який чи не найбільше зацікавлений у стабілізації Афганістану. Варто очікувати, що протягом найближчих місяців, якщо не років, світова спільнота буде вимушене приділяти Афганістану значну увагу, і через біженців, і через активізацію ІДІЛ, і через можливий початок нової громадянської війни, яка зробить контроль над постачанням опіуму неможливим. Країни Центральної Азії, насамперед Узбекистан, Таджикистан і Туркменістан, можуть бути фактично дестабілізовані в разі масштабних бойових дій та кланових зіткнень в Афганістані. Усе це вимагатиме втручання Росії, яка віднині буде змушена стримувати ще й «південний фронт» біля своїх кордонів.

На тлі безпекових і політичних викликів світ активно переходить у фазу формування нового технологічного укладу, коли технології штучного інтелекту й бізнес, заснований на аналізі великих баз даних, поступово відтісняють із провідних позицій на світових біржах як машинобудівні, так і ресурсні компанії. Слід очікувати, що під тиском кліматичних змін і викликів, пов’язаних із пандемією, буде переглядатися власне концепція капіталізму й економічного зростання, що ґрунтується на безперервному рості ВВП. Кричуща соціальна нерівність у провідних економіках світу вимагатиме кардинальних рішень щодо більш справедливого розподілу суспільних благ, обов’язкового врахування потреб соціального середовища, а не тільки інтересів корпорацій і їхніх власників. Трансформація звичного для нинішнього покоління ліберального світового порядку, який сформувався після другої світової війни, розпочалася після терактів 11 вересня 2001 року, і практично все, що відбувається нині, є наслідком глобальних зрушень, спричинених політичною та військовою потугою Сполучених Штатів. Але нинішня ситуація відрізняється. У США з’явився потужний суперник – КНР, світ усвідомив помилки та прорахунки двадцятирічної боротьби з тероризмом, а пандемія коронавірусу виявила слабкі місця капіталізму глобалізації й однополюсного домінування. Найближчим часом обриси нової геополітики ставатимуть реальністю, і в цьому процесі виграють ті, чия внутрішня згуртованість і розумне використання наявних ресурсів дозволить знайти баланс між власними інтересами та інтересами основних світових сил. Справді, ми живемо в цікаві часи.

Сергій Корсунський – український учений та дипломат, заслужений економіст України. доктор фізико-математичних наук. надзвичайний і повноважний посол України в Японії