«Гаряча» зима-2022: газократія vs демократія

Джо Байден скликає Саміт демократій 9-10 грудня. Між тим Путін демонструє успіхи своєї газократії. Північний потік-2, попри дворічну затримку через санкції Конгресу США, активний спротив Польщі й України, критику з боку Європарламенту, усе ж добудований. Тепер Росія збільшує тиск на Німеччину та ЄС із метою якнайшвидшого запуску газогону в експлуатацію на умовах Газпрому. Газополітичний тиск з одночасною проєкцією військової загрози на Європу зростає. Росія вже давно на стежці війни, хоча цього воліють не помічати в Берліні.

Ескалація заради деескалації

Події, що відбуваються на газовому ринку Європи, де Газпром – домінантний постачальник, потрібно оцінювати не стільки в системі ринкових координат, скільки в системі військової стратегії та гібридних спецоперацій путінського режиму. За останні 7 років після початку агресії проти України вони відточені Росією до нового рівня досконалості.

Російська доктрина, що відома на Заході як «ескалація заради деескалації» і прив’язується до обмеженого застосування тактичної ядерної зброї, зараз демонструється у гібридний спосіб на газовому театрі воєнних дій у Європі.

Цінова ескалація поступово відбувалася після вигідної для Кремля липневої домовленості Байдена та Меркель щодо Північного потоку-2 (далі ПП2), досягнувши пікових значень на споті під $2000 за 1 тис. куб.м на початку жовтня. Наприкінці жовтня Росія «раптом» стала демонструвати «піклування» про Європу. Через західні ЗМІ була закинута теза, що Росія хоче знизити ціни на газ у Європі на 60%. Початок етапу газової деескалації відбувся показово, в ефірі, у вигляді публічного доручення Путіна шефу Газпрому розпочати після 8 листопада закачування газу у його ж підземні сховища (далі ПСГ) у Європі. Погодьтеся, виглядає дивно. Але це був шоу-елемент деескалаційного алгоритму. Власне, уже наступні дні засвідчили, що це більшою мірою імітація, адже об’єктивні дані свідчать, що Газпром не резервує доступні вільні потужності газотранспортної системи України (далі ГТС) та маршруту Ямал-Європа для постачань до ЄС. А це означає, що сезонне зростання попиту на ринку ЄС не задовольняється.

Щоб задовольнити європейський попит, Газпром пропонує не просто знижки в ціні. Він пропонує повернення до практики довгострокових контрактів із певними умовами. Фактично, це механізм подальшого захоплення ринку. Це робиться демонстративно на прикладі деяких країн-сателітів Росії в Європі – Угорщини та Сербії. Вони вже отримали дешевий газ за новими контрактами в обмін на відмову від транзиту через Україну та перехід на використання інфраструктури «Турецького потоку». Росія вчергове допомагає Орбану й Вучичу перемогти на майбутніх виборах в обмін на їхні подальші послуги в ролі «троянських коней Росії» в Європі. І Кремль хоче, щоб таких «троянців» стало більше.

Тому Газпром веде переговори з великими гравцями ринку ЄС – німецькою Verbundnetz Gas, італійською ENI, французькою ENGIE щодо нових довгострокових контрактів із привабливими цінами. Таким чином, пропонуючи дешевший, ніж на споті, газ європейським majors, Газпром ще більше розширить свою присутність, чим поглибить залежність ЄС від РФ і не тільки в енергетичній сфері. За статистикою І півріччя 2021 р., частка Росії в імпорті газу до ЄС уже становить рекордні 46,8%. Після цінової деескалації з одночасним нав’язуванням європейським клієнтам нових довгострокових контрактів із нижчою ціною, може виявитися, що частка Газпрому в імпорті газу в ЄС сягне далеко за 50%.

Окрім цього, Росія стрімко нарощує виробництво зрідженого природного газу (далі LNG) в Арктиці, що супроводжується потужною емісією метану та суперечить цілям кліматичної політики. Уже зараз російський експорт LNG становить понад 30 млн тонн на рік (42 bcma). Основна частина його йде на ринок ЄС. До 2030 року цей показник становитиме понад 100 bcma.

В умовах природного падіння газовидобутку в Європі, відсутності технічних можливостей Норвегії та Алжиру суттєво наростити постачання газу в ЄС у найближчі 10 років, невизначеність із постачаннями LNG зі США, ЄС потрапить у закритичну залежність від постачань РФ з усіма політичними й геополітичними наслідками, що випливають із цього.

Геополітичні контури газократії

Зростання залежності РФ від КНР та спорідненість авторитарних режимів у Москві й Пекіні, плани геополітичної та геоекономічної експансії призводять до синергії зусиль Росії та Китаю. Геополітична програма-мінімум – покінчити з трансатлантизмом через енергетичний відрив Європи від США, остаточне перемикання її на Росію. Цьому неабияк посприяла Німеччина часів Меркель з її активною підтримкою і захистом ПП2. Навіть зараз, коли для багатьох у Європі та США на прикладі Молдови й України стало очевидним, що Росія застосовує газ як зброю, з Берліна твердять протилежне і погрожують США охолодженням відносин, якщо санкції проти ПП2 будуть поновлені.

Слід взяти до уваги новий мегапроєкт Газпрому «Сила Сибири-2», пов’язаний із поєднанням східної та західної газотранспортних систем Росії. Поки що Москва не має технічної спроможності переорієнтувати газові потоки з Європи на Китай, попри періодичні наративи російської пропаганди щодо можливості цього. Але як тільки ямальські та східносибірські родовища газу будуть сполучені між собою, така можливість з’явиться. І Росія цим скористається сповна.

Європа стане об’єктом постійного шантажу з боку Росії через загрозу перекидання експортних потоків на Китай. З урахуванням того, що Китай є найбільшим закордонним інвестором російських СПГ-проєктів в Арктиці, це по суті буде спільний російсько-китайський газовий диктат Європі.

Якщо Росії за німецького сприяння вдасться запустити в експлуатацію ПП2, вона може вдатися до неочікуваних дій прихованого характеру з тим, щоби змусити ЄС припинити опір російській газовій експансії, і навіть більше – змусити Європу вважати, що російський газ є безальтернативним варіантом. Мається на увазі, що, діючи прихованими способами (чи кібер втручанням, чи диверсіями Головного управління глибоководних досліджень Міністерства оборони РФ), вона може зробити обмежено функціональною чи дисфункціональною частину морської газової інфраструктури Північного моря, по якій норвезький газ надходить до ЄС.

Ультиматум газократії

Газовий фронт – це лише один із фронтів мультифронтального наступу Росії на Захід. Є ще декілька фронтів, де Путін доволі успішно просувається в західному напрямку. Нові фронти відкрито на східному фланзі НАТО та ЄС із білоруського напрямку та на півдні у м’якому підчерев’ї – на Балканах. Повзучий аншлюс Білорусі й за сприяння мінського проксі-режиму, відкриття міграційного фронту проти ЄС та розхитування ситуації в Боснії і Герцеговині за допомогою сербських проксіз – це те, що дестабілізує Європу, змінюючи баланс сил на користь російської газократії.

Уже цієї зими Росія намагатиметься поставити Європу перед вибором. Суть – максимальне сприяння з боку РФ розв’язанню енергетичних і кліматичних проблем Європи із запуском нової політики «розрядки», з відродженням «духу Гельсінкі» в обмін на згоду з аншлюсом Білорусі, десуверенізацію України, визнання Криму російським, припинення розширення НАТО та ЄС, зняття санкцій.

Тобто, це те, що вписується в Ялту-2, яку так швидко хотіли реалізувати в Кремлі ще у 2014-му. По суті, путінський режим уже не приховує свої наміри. Провідний ідеолог путінізму Владіслав Сурков відверто вказує, що «необходим очередной раздел сфер влияния… И он (рано или поздно, формально или неформально, тайно или явно) обязательно состоится».

2022 рік знаменний для Росії як 100-річний ювілей створення СРСР, колапс якого Путін визначив як найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття. Очевидно, що він хоче реінкарнації СРСР у новому вигляді. Україна з її відродженою державністю й нехай недосконалою, але все ж демократією, стоїть цьому на заваді. Трансформація України в позаблокову (кон)федеративну (квазі)державу у складі нової Союзної держави Росії, України та Білорусі – ось чого хоче путінський режим у 2022-му. Практично це означає знищення України. Якщо вийде – то шляхом енергетичного шантажу та блокади, примусу до капітуляції. Якщо це не вдасться – тоді шляхом сепаратних домовленостей зі США про здачу України через «примус до Мінська» при мовчазній згоді газодефіцитної Європи. Якщо і це не вдасться, тоді шляхом збройної інтервенції, можливо, замаскованої під миротворчу операцію.

Якщо поєднати газові, військові та політичні приготування Росії, то послання з Кремля Заходу розшифровується наступним чином: «Ми готуємо збирання втрачених територій Росії. Україна – не Європа. Зимова війна – не ваша війна. Просто спостерігайте. Можете висловлювати занепокоєння. Не втручайтеся, інакше залишитеся без газу або його буде мало й він буде задорогий. Ви вже побачили, як ми вміємо це робити. Але ми дбаємо, щоб Європа була в теплі й комфорті. Готові на більше після запуску ПП2. Не чиніть нам перешкод. Байден вам не допоможе. Будьте прагматиками. Російський газ у європейському домі – це краще, ніж американський LNG із Самітом демократій».

Припинення Північного потоку-2 максимально жорсткими санкціями США не переконає Росію відмовитися від агресивної політики, але загальмує її подальшу експансію, оскільки продемонструє трансатлантичну солідарність та лідерство США не тільки на Саміті демократій. Також, окрім саміту, необхідний цієї зими й Transatlantic LNG-Bridge у вигляді постачань СПГ до Європи. Інакше ЄС не вистоїть, країни-члени поодинці капітулюватимуть перед газократією Кремля. Доля Європи та Трансатлантичного світу зараз знову в руках США й нешредеризованої частини європейського політикуму. Холодна зима-2022 має усі підстави стати гарячою й визначальною в боротьбі корупціогенної агресивної путінської газократії проти розділеної західної демократії. Солідарність з Україною – це не тільки заради України, це передусім тест для США та Європи бути спроможними відстояти свої принципи.

Михайло Гончар