Європейський Донбас: як комунікувати євроінтеграцію на Донеччині та Луганщині

Донеччина та Луганщина є непростими регіонами у контексті європейської інтеграції. Тут спостерігається низька підтримка серед населення, послідовна заангажованість переважно антиєвропейських політичних сил упродовж, мабуть, всього періоду незалежності України. А з 2014 року російська агресія фактично розділила Донбас на дві частини — західну (підконтрольну українській владі) та окуповану східну. Як говорити про європейську інтеграцію на Сході України так, щоб ця тема не роз’єднувала, а об’єднувала? Що для мешканців цих територій означає «бути європейцем»? Як змінилося ставлення до Європейського Союзу після 2014 року? На ці питання дає відповіді нове дослідження Центру «Нова Європа».

Головні знахідки

Попри низький рівень підтримки євроінтеграції на Сході України, Донеччина та Луганщина не є антиєвропейськими. «Європа» і асоційований із нею ЄС мають значну м’яку силу та привабливість у регіоні як носії стандартів та цінностей, недоступних та/або бажаних для його мешканців (навіть якщо вони виступають проти членства).

Підтримка вступу у ЄС та інтеграції з Росією для частини мешканців Донбасу не є взаємовиключними. Певна категорія людей не бачить суперечності між двома інтеграційними проектами. Попри те, що більшість мешканців Донбасу не є прибічниками й прибічницями євроінтеграції, ця тема сама по собі не здатна викликати суспільне протистояння чи протести.

Після 2014 року у регіоні відбувся «вибух» громадського активізму. Кількість громадських рухів та організацій щораз зростала. Попри те, що вони зазвичай не займаються питаннями безпосередньо європейської інтеграції, але по суті, є промоутерами європейських практик взаємодії між громадянами та державою.

 Загальні тренди

Сприймати Донеччину та Луганщину як монолітний регіон означає ігнорувати їхні особливості, зводити до узагальнення. Адже вони мають цілу низку відмінностей, зокрема, щодо реалізації європейської інтеграції.

Дослідження центру «Нова Європа» за показниками 2020 року засвідчило суттєві розбіжності між Донеччиною та Луганщиною за різними вимірами європейської інтеграції. Так, Луганська область не тільки відстає від Донецької за більшістю показників, а й є у загальному рейтингу останньою порівняно з рештою українських областей, зокрема, у галузях освіти, науки, культури, охорони здоров’я, екологічної та енергетичної політики.

У питанні сприйняття європейської інтеграції Донеччина та Луганщина відрізняються не так ступенем «наближеності» (наскільки дві області підтримують європейську інтеграцію України), як ступенем «віддаленості» від ЄС, проте тут є також певні розбіжності всередині адміністративних кордонів. У містах, як-от Краматорськ, Маріуполь та Сєвєродонецьк, спостерігається наплив іноземних представництв та донорських коштів. Міста, як-от Костянтинівка, більше потерпають від закриття підприємств та скорочення робочих місць, там панують депресивніші настрої, що позначається і на ставленні до європейської інтеграції.

У політичному дискурсі на Донбасі європейська інтеграція є лише у ракурсі «антитеми». Жодна політична сила на Донбасі активно не використовує проєвропейську ідею у передвиборчій кампанії, позаяк серед електорату східних регіонів немає попиту на таку риторику. Утім, фокус-групи продемонстрували, що низька підтримка членства в ЄС не свідчить про те, що Донбас є «антиєвропейським».

Ставлення до ЄС змінюється на краще

За даними SCORE, Донеччина та Луганщина майже однаково ставляться до перспективи членства України в ЄС (4,2 бали у Донецькій і 4,3 бали у Луганській області). Їх відрізняє не те, наскільки (не) прихильними вони є до європейської, а радше наскільки ці території схильні підтримувати інтеграцію до Євразійського економічного союзу.

Варто також зазначити, що для певної кількості мешканців Донеччини та Луганщини підтримка вступу до ЄС та до ЄЕС не є взаємовиключними: вони одночасно можуть підтримувати інтеграцію до обох об’єднань. Водночас, за оцінками учасників і учасниць інтерв’ю, прихильники інтеграції з Росією не є тим «протестним електоратом», які можуть, до прикладу, вийти на демонстрацію проти європейської інтеграції. Інакше кажучи, навіть у разі, якщо європейська інтеграція їм не до вподоби, вони будуть «не погоджуватися мовчки», ніж активно висловлюватися проти.

Проведені фокус-групи та інтерв’ю засвідчили, що ставлення до ЄС у регіоні після 2014 року змінюється на краще. Це має декілька причин. По-перше, через російську агресію, яка, як зазначалося вище, підірвала м’яку силу Росії у регіоні та збільшила привабливість європейського інтеграційного проекту.

По-друге, через значну кількість західних взагалі, і європейських зокрема, проєктів, які з’явилися у регіоні саме після початку конфлікту. Можна сказати, що якщо Донбас не йшов до ЄС, а ЄС — у формі проєктів та коштів — сам прийшов на Донбас.

По-третє, з’явилося нове покоління тих, хто, спробував європейські цінності «на смак» шляхом навчальних обмінів та подорожами європейськими країнами, користуючись безвізовим режимом тощо. Деякі наші співрозмовники й співрозмовниці зазначали, що певний зсув сприйняття почав відбуватися у 2016–2017 рр., коли дії на фронті стабілізувалися, а Донбас став об’єктом уваги західних донорів.

Головні висновки

Найбільшим проявом європейської інтеграції для громадян України є покращення обслуговування в закладах соціальної інфраструктури, поліпшення транспортної інфраструктури та появи нових робочих місць. Враховуючи, що для усіх мешканців Донеччини та Луганщини безробіття є найбільшим фактором для занепокоєння, створення нових робочих місць за допомогою ЄС (і декларуванням цієї допомоги) було б найкращою промоцією євроінтеграції.

Прикладом такої допомоги може слугувати програма «FinancEast», розроблена в межах проекту України та Єврокомісії, яка націлена допомагати мікро-, малому та середньому бізнесу на Донбасі кредитами та компенсаціями. Прикметно, що з одного боку, зростання безробіття, зокрема, шляхом закриття шахт, є проблемою для місцевого населення, але з іншого, — по суті, означає припинення політично-промислового домінування у регіоні та відкритті можливості для нової структури праці та політичних орієнтацій.

Про допомогу ЄС, особливо у сфері підприємництва та промисловості, варто агресивно комунікувати, адже найпоширенішим страхом серед населення щодо ЄС є страх деіндустріалізації. До того ж, його активно підживлюють антиєвропейські сили.

Наразі найкращими потенційними (або дійсними) промоутерами євроінтеграції є нові громадські організації та рухи, які займаються громадянською просвітою та просувають добре урядування. Їх варто долучати до комунікації євроінтеграції також і тому, що на Донбасі інформації щодо політичних питань більше довіряють, якщо отримують її від місцевих мешканців.

Окрім молоді та підприємців (-миць), які є очевидною аудиторією, відкритою до промоції європейської інтеграції, до комунікації євроінтеграції варто залучати також людей старшого віку. Попри те, що цю вікову категорію Донеччини та Луганщини традиційно вважають проросійською, до фокус-груп потрапили щонайменше три особи віком понад 55 років, яких можна вважати «проєвропейськими».

У такий спосіб можна достукатись до аудиторій, які не охоплюють ті канали комунікації, якими користуються люди молодшого віку та західні партнери.  У процесі комунікацій про євроінтеграцію варто більше наголошувати на реформах та змінах, які вони означають, аніж про формальне членство. Якщо питання про членство може бути пов’язане із пересторогами і занепокоєнням навіть для проєвропейськи налаштованих громадян, зміни у стандартах і якості життя, пов’язаних з євроінтеграцією, матимуть ширшу підтримку серед мешканців Донбасу з будь-якими зовнішньополітичними настроями.

Автор дослідження Катерина Зарембо, Центр «Нова Європа»