Друга перемога Нікола Пашиняна над Росією

Російське втручання у дострокові парламентські вибори у Вірменії не допомогло прокремлівським проєктам

Ні для кого не є секретом, що у Вірменії немає великого вибору союзників: країна давно стала своєрідним геополітичним заручником Росії. Російські прикордонники захищають кордон із Туреччиною, російська база в Гюмрі – основа військової присутності РФ на Південному Кавказі, російські миротворці забезпечують порядок у Нагорному Карабаху. Енергетика контролюється «Ташир груп», що належить росіянам, газорозподільна система у власності «Газпрому». Важко в такій ситуації казати про повноту суверенітету.

Зважаючи на цей контекст, будь-який переможець нинішніх дострокових парламентських виборів змушений був би підтримувати союзні відносини з Росією. Здавалося б, це давало нагоду великому стратегічному партнерові взагалі не втручатись у внутрішньополітичні процеси у Вірменії і спокійно дочекатись результату. Але нейтралітет зовсім не у звичках нинішнього Кремля. Проти «Громадянського договору» Нікола Пашиняна були запущені два «президентські» проекти: партійні блоки «Вірменія» та «Маю честь», на чолі яких стали екс-президенти Роберт Кочарян та Серж Саргсян відповідно. Їх риторика була не просто проросійською, а відверто антизахідною, і саме ці структури отримали підтримку «великого брата».

До якихось політтехнологічних тонкощів спонсори проросійської опозиції не вдавались, вони просто адміністративними заходами залучали працівників «Газпром Вірменія» та «Електричних мереж Вірменії» з групи компаній «Ташир» до участі у протестних мітингах та роздавали гроші за «правильне» голосування.  «Будь-який працівник компанії «Газпром Вірменія» або будь-якої іншої компанії, якого на цьому схоплять, буде звільнений, не кажучи вже про кримінальну відповідальність, – попереджав Пашинян за тиждень до дня голосування. – Я не зрозумів, «Газпром Вірменія» працює проти уряду і народу Вірменії? Не здумайте, станете перед судом, попереджую із усією відповідальністю. Вас судитимуть групами та пачками». Емоційність заяви премь’єра яскраво свідчить про масштаби порушень і ступінь його занепокоєності.

Ще одна традиційна маніпуляція була використана за допомогою вірменського представництва Gallup International. На початку червня місцева компанія з опитувань під авторитетним міжнародним брендом повідомила, що рейтинги партії Пашиняна та блоку Кочаряна практично зрівнялись: 22,4% проти 20,6%, а ще за два тижні, під самі вибори, оприлюднило результати опитування, згідно з якими опозиційний блок «Вірменія» випередив правлячу партію «Громадянський договір»: 28,7% проти 25,2%. Ще 10,8% нібито підтримували блок «Маю честь». Варто нагадати, що офіційні результати виборів дуже суттєво відрізняються від даний опитування: за «Громадянський договір» Пашиняна проголосувало майже 54%, за блок «Вірменія» Кочаряна – 21%, за блок «Маю честь» Саргсяна – 5,2%.

Пропаганда не вщухала і у день виборів. Арам Габрелянов, керівник російських «Ньюс Медиа» та «Балтійської медіагрупи», голова ради директорів компанії «Редакція газети «Известия», написав у власному телеграм-каналі: «Прийшлі данні екзитполів російских структур… Вірменія – 41. Громадянський договір – 21. Квітуча Вірменія – 10. Маю честь – 7». Що таке «російські структури», можна лише здогадуватись, але їх дані теж мало мали відношення до реальності.

Забавно, що власні, і знову зовсім інші цифри оприлюднила інша відома вірменська діаспорянка та видатна діячка кремлівської машини пропаганди. Керівниця телеканалу RT, інформагенцій «Россия сегодня» та «Sputnik» Маргарита Симон’ян у телеграм-каналі написала: «Добрий тон – не вірити соцопитуванням у Вірменії, де сьогодні у громадян вибір між Кочаряном та Пашиняном. Кажуть, опитування ангажовані у той чи інший бік. А ми і так нікому не віримо. Тому провели власне опитування силами московського відділу соцдосліжень РІА «Новости». Розклад вийшов такий: Кочарян – 32%, Пашинян – 24 %. Боюся, без бійки не обійдеться».

Незрозуміло, чому «російські структури» не погодили між собою цифри для інформаційного вкидання, але налаштованість вчинити у Вірменії бійку була очевидна. Схоже, лише дійсно несподіваний високий результат партії Пашиняна відвернув великі неприємності у вигляді загострення внутрішнього політичного протистояння із залученням російської сторони.

Судячи із післявиборної заяви кочарянівського блоку «Вірменія», там готувалися до опротестування результатів, які, за словами проросійської опозиції, «вступають у різку суперечку із різноманітними проявами суспільного життя, свідками яких ми стали у останні вісім місяців, з результатами опитувань громадської думки, у тому числі міжнародних, і врешті решт, із здоровим глуздом». Ці посилання на результати опитувань дуже красномовно свідчать, що інформаційні вкидання фальшивих соціологічних замірів були частиною єдиного плану.

До речі, сам Роберт Кочарян був абсолютно впевнений, що підтримка з боку «великого брата» забезпечать йому потрібний результат. Коли він прийшов на виборчу дільницю, і журналісти спитали політика, чи вірить він у власну перемогу, Кочарян відповів: «А ви маєте сумніви?»

Вочевидь, розрахунок був на те, що Нікол Пашинян у ситуації після розгромної поразки від Азербайджану у Нагорному Карабаху логічно зосередить на собі весь негатив як керівник, безпосередньо відповідальний за те, що сталося. Але проблема у тому, що альтернативою діючому лідеру країни висунули позавчорашніх керівників із абсолютно зіпсованою репутацією. Саме проти них повстала Вірменія у 2018 році, і їх намагання повернутися до влади, та ще й відверто за допомогою Росії, були сприйняті вкрай негативно навіть тими, хто розчарувався у самому Пашиняні. До того ж і Кочарян, і Саргсян йшли під гаслами реваншу, а вірмени у своїй більшості зараз не бачать жодної перспективи у військовому перегляді результатів 44-денної війни. Крім того, багато хто вважає, що Росія покинула Вірменію напризволяще, не перешкодивши наступу Азербайджана за допомогою Туреччини. Тому зараз російські намагання підігрівати реваншизм, ще й утримуючи у Карабаху власних миротворців, виглядали вкрай непристойно.

Мабуть, не буде великим перебільшенням вважати, що спроба Росії вплинути на результати дострокових парламентських виборів у Вірменії певною мірою навіть сприяла високому результату партії Пашиняна. «Оксамитова революція» 2018 року, яка виштовхнула нинішнього лідера Вірменії нагору, досі вважається вірменським народом власною великою перемогою. І на фоні фрустрації від важкої військової поразки відтворити тодішнє відчуття громадянської гідності для багатьох стало важливим: не піддатися тиску ані з боку вчорашніх корупціонерів, ані з боку Росії. Їм вдалося.

А Росія у черговий раз продемонструвала, з одного боку, що вважає нормою втручання у внутрішні політичні процеси інших країн, союзних – тим більше. З іншого боку, якість оцінки ситуації, спроможність прогнозувати наслідки і робити точні ставки знаходяться на дуже низькому рівні. Це вже не вперше призводить до того, що виразниками кремлівських інтересів стають найбільш одіозні фігури з місцевої еліти. Зокрема, в Україні так було у випадку з Віктором Януковичем, зараз історія повторюється із Віктором Медведчуком. Кремль стає передбачуваним у власних агресивних намірах і неякісній зовнішній політиці. Вірменський кейс став зайвим тому підтвердженням. Так, Вірменія нікуди зараз не подінеться з російських лещат. Але розуміння якості головного «союзника» зростатиме.

Леонід Швець